На Покровському напрямку полює RQ-20 Puma: фоторепортаж АрміяInform

Це військові 148 окремої артилерійської бригади ДШВ ЗСУ.

Зброю таку можна запустити прямо з руки. Літак здатний літати під управлінням оператора або орієнтуючись самостійно з використанням GPS-навігації. На борту безпілотник може нести чотири камери спостереження, з яких дві — оптичні, а дві — працюють в інфрачервоному діапазоні.

Нашому фотокореспонденту Віталію Павленку вдалося поспілкуватися з військовими, які працюють на такому безпілотнику, про особливості служби, мотивацію та про те, як потрапили до лав Сил оборони й тепер б’ють росіян.

Це Владлен з позивним «Балу». Каже, що придумав собі таке псевдо сам.

Йому 29, він з родом із Ладижина на Вінниччині.

Пояснює, що його робота — знаходити гармати противника, важку техніку, системи ППО:

— Знайти та відпрацювати. Ця американська пташка літає приблизно на 65 км у тил. Веде розвідку, коригування. На жаль, апарат нічого не може скидати. З плюсів — камера, стабілізація та зображення. Цінним також є високий польотний час: 4–5 годин. Цікаві цілі, які ми знаходили: «Бук», ЗРК, гармати.

До війни військовий сім з половиною років заробляв на життя кавою — працював у Словаччині та Польщі. Там відповідав за контроль якості кави в закладах. Але навіть на війні зберігає культуру її заварювання — готує її у фільтрі, із собою має кавомолку та мінімальне обладнання.

— Кава — це частинка мене цивільного. Це допомагає зберігати баланс між моєю частиною військовою та моєю частиною цивільною, щоб дах не поїхав. Після повернення можна планувати відкрити власну кав’ярню. Назву ще не придумав, можливо, «Бариста Владлен» (сміється. — Ред.). Але до кінця війни назва буде. І чим краще ми будемо працювати — тим швидше буде цей кінець. Конкретно нам треба більше снарядів і «пташок» — і це наблизить нашу перемогу.

— Кава — це справа смаку та задоволення. Добре годиться замість енергетичних напоїв, які я стараюсь не вживати, від них печія… Кава — це маленький куточок мого цивільного життя, який мені нагадує, що в мене воно було — класне цивільне життя, поки ці паскуди не прийшли до нас.

Військовий каже, що кожного дня намагається писати батькам — «мамо, в мене все добре», «мамо, я поїв», «мамо, я в шапці».

— Моя мама читає наш бригадний інстаграм. І якщо вона бачить влучну роботу наших артилеристів, то розуміє, що, можливо, це я навів туди, — усміхаючись каже «Балу».

На війні він вже 426 днів.

Це його перша бригада. Воїн сподівається, що для нього війна в цій бригаді й закінчиться.

А це — «Бабай». Йому 25 років, старший солдат. На службі у ЗСУ — з 2019 року.

— Хочу більше брати участь у війні. Робота в команді — це моє. Ми знаходили ЗРК «Тор», який знищили. А ще була історія, коли виявили глибоко в тилу два ЗРК «Бук». Чекали «старшого брата» — роботу «Хаймарсів». Але не дочекались, щось не пішло. Коли ми повертались назад — нас збили і ми втратили борт, — переповідає будні військовий.

«Бабай» розповідає, що літав своєю «пташкою» 4,5 години:

— Для мене вона повільна. Так, ми перші помічаємо ворога — як вони виходять на позиції, починають розгортання. Наше завдання: завадити їм, відпрацювати до того, як вони починають рух. Це кайф, просто задоволення. Розумієш, що їх стає менше.

У військо він потрапив у 2019-му за призовом. Деякий час, каже, служив у тиловій частині. У 2022 році це набридло, вирішив, що треба воювати та допомагати.

— Життя після війни існує. Закінчиться війна — будемо планувати майбутнє. Бачу себе у війську. У мене є варіанти цивільного життя, але тут подобається більше. Мене з’єднує з мирним життям моя родина, мої батьки. Я постійно на контакті з мамою. Саме через це я тут: щоб під*ри не прийшли до мене додому, — чесно говорить він.

Більше деталей з роботи операторів легкого безпілотного літального апарату RQ-20 Puma — у світлинах Віталія Павленка.

Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
2024-07-14 06:03:27