Як працює друкарня “Коло” в Дрогобичі: репортаж

Дрогобич — невелике містечко на Львівщині (орієнтовно 75 тисяч мешканців), у якому, однак, активно вирує культурне життя. Саме це місто надихало Бруно Шульца (на його честь тут, до речі, регулярно відбувається фестиваль “Шульцфест”), Івана Франка, Василя Стефаника та багатьох інших митців.

На околицях Дрогобича вже понад 20 років працює одна з найбільших друкарень в Україні — “Коло”.

Суспільне Культура розповідає, як друкарня працює під час повномасштабного вторгнення, та спробує розвіяти міф про те, що книгодрук — це монотонне виробництво, геть позбавлене творчості й динаміки.

З хронік дрогобицького книгодрукування

Історія Дрогобича як осередку книговидавництва бере початок ще в другій половині ХІХ століття. У 1883 році Аарон Герш Жупник створив періодичне видання Drohobyczer Zeitung (“Дрогобицька газета”). Вона виходила до 1913 року включно — і саме для цієї газети заснували друкарню.

Згодом підприємство почало створювати й книжки: перші з них побачили світ у 1883 і 1884 роках. Відтак друкарня Жупника, окрім Drohobyczer Zeitung, зосередилася на виданні літератури з європейською проблематикою.

Найстаріше поліграфічне підприємство Дрогобича діяло до Другої світової війни. Згодом друкарня пана Жупника почала називатися Дрогобицькою міською друкарнею, і кілька років там функціонувала редакція газети “Більшовицька правда”.

У 2005 році на базі Дрогобицької міської друкарні Андрій Лесишин створив друкарню та видавництво “Посвіт”. Це підприємство й зараз видає кілька часописів: “Прикарпатська Ватра”, “Галицька Зоря”, “Трускавецькурорт”, “Дрогінфо”. Тираж періодичних видань становить приблизно від 3 до 18 тисяч примірників.

Історія циклічна: знайомство із сучасною друкарнею

Історичний бекграунд друкарні “Коло” не такий глибокий — втім, підприємство продовжує друкарську традицію Аарона Жупника та підтримує імідж міста як поліграфічного лідера регіону.

Друкарню-видавництво “Коло” створив Микола Походжай наприкінці 1990-х років. Тоді, на світанку незалежності, стрімко зростав попит на українську книгу. Спочатку підприємство верстало газети, книжки, надавало послуги з дизайну.

Особливу увагу приділяли краєзнавчій та історичній тематиці видань. Згодом, за словами пана Миколи, з’явилася потреба надрукувати ці продукти.

Раніше підприємство мало офіс у центрі міста, але ми пізнáємо його діяльність зсередини — у виробничому цеху. Друкарня розташована в промзоні, оточеній гнітючим індустріальним пейзажем, неподалік — місцевий завод автомобільних кранів. Знаходжу “Коло” за дороговказом: замість першого “О” в назві — логотип, кольоровий спектр у формі квітки.

Моя екскурсія починається з офісу. Тут усюди книги: на полицях та столах, а найцінніші — на заскленій вітрині. Окрім цього, стоїть зо два десятки розписаних гільз, є колекція шевронів та бофонів. З 2014 року друкарня активно волонтерить і допомагає армії.

Знайомлюся з Мартою Походжай — верстальницею та комунікаційницею “Кола”: вона у сімейній справі вже протягом семи років. Найбільше в цьому бізнесі дівчину приваблює можливість налагоджувати знайомства з людьми та творчо розвиватися.

Ще один працівник — пан Роман — технолог. Він відіграє роль посередника між видавництвом та, власне, виробничим цехом. Саме пан Роман отримує технічні завдання від замовника та перетворює його на книжку.

Від віртуального файлу — до книги: етапи роботи друкарні

“Вірю — не вірю, поки не ясно…”, — магнітофон репетує українською попсою. Дивно, як йому вдається перекрикувати шум довкола? Величезні пристрої гримлять, гудуть і пищать так, що мені ледь вдається вловлювати Мартин голос.

Ми спустилися в цех. Тут все відбувається наче з подвійною швидкістю: кипить злагоджена робота, працює відточена роками система. Відчувається, що кожен працівник чітко усвідомлює свою роль у цьому багаторівневому механізмі.

У “Колі” працює приблизно 60 осіб. Але працівники говорять про брак друкарів: потрібно багато часу, щоб навчити людину працювати з приладами. Так, наприклад, 70–80 % працівників “Кола” прийшли без спеціалізованої освіти й здобули навички вже на місці.

Друкарня “Коло”. Фото Суспільне Культура надала Марта Походжай

У друкарні діє три цехи:

• Додрукарський

У цій кімнаті розміщені два пристрої — СTP та проявний процесор. Уявімо собі офсетну пластину — цупку плівку синього або зеленого кольору, за допомогою якої зображення або текст переносять на папір. СTP — це лазерний пристрій, який наносить на пластину ці друкарські елементи. Щоб вони стали видимими, пластину треба прогнати через проявний процесор.

Переходимо у величезне (і найгучніше) приміщення. Тут мене знайомлять із друкарем Андрієм, він з ентузіазмом пояснює, як працює друкарська машина. Це величезний механізм, що має кілька секцій з валиками. Туди поміщають офсетну пластину, а папір проходить через валики з фарбою — так на нього наносять текст або кольорові зображення.

Друкарські машини в “Колі”. Оксана Заблоцька/Суспільне Культура

Тут залучена ще одна штука — зволожувальний розчин. Його накладають на місця “пробілів”, де не має бути тексту.

Друк переважно здійснюють на двох типах паперу — крейдованому та офсетному. Щоб зрозуміти різницю, пробую на дотик: крейдований — тонший, гладенький, з матовою текстурою, а офсетний — цупкіший і шорсткий.

Кажуть, що процес друку — максимально автоматизований, тож людський фактор тут зведений до мінімуму. Мовляв, головне “розуміти, як керувати цією машиною”. Проте деякі процеси все ж здійснюють вручну. Наприклад, якщо потрібно вклеїти ілюстративне глянцеве зображення або лясе.

Окрім цього, тут величезні друкарські аркуші складають у зошити зі сторінок (цей процес називається фальцюванням), а потім зшивають. Мені показують на прикладі коміксу-манґи.

Відразу вихоплюю оком інші знайомі видання: ось лежить “За лаштунками імперії” Віри Агеєвої, ще “оголена” — без обкладинки.

Сусідить із нею стосик обкладинок для “Танців з кістками” Андрія Сем’янківа. Це — хіт продажу. Тільки цей додрук медичного трилера становить 13 тисяч примірників. При тому, що середній тираж видань — 1500–2000, наголошують мені.

Обкладинки для “Танців з кістками” Андрія Сем’янківа, які надрукувало “Коло”. Оксана Заблоцька/Суспільне Культура

У цьому ж цеху, до речі, роблять модні кольорові зрізи. Запитавши, які ще речі зараз у тренді, дізнаюся, що набирають популярності книжки з відкритим корінцем.

Тут працюють здебільшого жінки: вони методично загортають картонні прямокутники в барвистий папір чи тканину. Так створюють палітурки. Для м’яких обкладинок цей етап не потрібен — їх просто друкують і приклеюють до зшитих сторінок.

За потреби додають золоте тиснення з фольги або шовку (наприклад, як в українській поетичній антології від “А-Ба-Би-Га-Ла-Ма-Ги”).

Друкарня “Коло”. Фото Суспільне Культура надала Марта Походжай

Готовий продукт: час милуватися результатом

“Як тут тихо!” — полегшено кажу, коли ми з Мартою виходимо з виробничого відділу.

Розглядаємо найгарніші видання “Кола”. Від розмаїття текстур та візуальних форм розбігаються очі!

Друкарня “Коло”. Фото Суспільне Культура надала Марта Походжай

Наприклад, для епістолярного монологу Ярослава Стешенка використали понад 10 видів паперу. Марта зазначає, що ця книжка “радше презентаційна, ніж прибуткова”: її тираж становив усього 310 примірників (“для вузького кола”). А вартість — близько 1000 гривень.

Ще одна книжка — фантастичний артбук “Марія” з поемою Грицька Чубая, створений художниками Марією та Володимиром Гавришами з творчої майстерні “Ліспроріс”. Книга здобула премію “Найкраща книга” на фестивалі BookForum у 2016 році. Кольорові акценти, інтерактивні вклейки-плівки різних форм — неймовірний синтез візуалу зі змістом.

Далі дивимося ще один артбук — “Ковчег. Україна”. Розвороти з плівкою, на якій надруковані фольгою золоті квіти. Тонесенька, майже прозора калька. Етно- та релігійні мотиви.

Видання, які створила друкарня “Коло”. Фото Суспільне Культура надала Марта Походжай

Менеджмент: поліграфічний бізнес під час війни

24 лютого 2022 року всі працівники друкарні “Коло” прийшли на роботу: “відчували себе тут у безпеці”.

Однак війна ускладнила виробництво книг. Багато українських друкарень, зокрема найбільша — “Юнісофт” у Харкові, постраждали від обстрілів. “Коло” розташоване в умовно безпечнішому регіоні, далі від лінії розмежування. Але все ж вплив російського вторгнення відчувають і тут.

По-перше, припинилася співпраця із закордонними видавництвами. По-друге, дуже зросла вартість матеріалів та логістики — відповідно, ціна книги стала вищою і для замовників, і для споживачів. Бухгалтерка “Кола” Тетяна, зазначила: якщо до війни тонна виготовленої продукції (у собівартості) коштувала в середньому 35 тисяч гривень, то станом на 2023 рік ціна зросла до 75 тисяч. Тобто виготовлення книжок та іншої поліграфічної продукції здорожчало умовно на 114 %.

Незважаючи на це, мені кажуть, що запит у суспільстві на друковану книгу українською мовою все одно продовжує рости. Наприклад, 10 років тому 1500 примірників — це був великий тираж, з яким видання вважали дійсно успішним. Зараз це середньостатистичний показник. При цьому одночасно в роботі, на різних стадіях, може бути близько 10 видань.

У середньому робота над книгою займає три тижні. Втім, іноді на це потрібно більше часу — залежить від складності виконання. За 2022–2023 рік “Коло” надрукувало близько 500 видань.

Окрім основної діяльності, команда “Кола” має благодійний фонд, який допомагає Збройним силам України виборювати перемогу.

Книжки видавництва-друкарні “Коло”. Оксана Заблоцька/Суспільне Культура

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв’язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]