Створюють ведмедиків з одягу людей, яких хотілося б обійняти: львів’янка про проєкт “Пригорни”
Більше про свій проєкт Наталія Болібрух розповіла Суспільному.
“Цієї весни у моєї подруги різко захворів батько. В один із днів, коли ситуація значно погіршилася, вона подзвонила і каже: “Нат, приїдь, бо я вже не справляюсь”. Я тоді була у відпустці, зупинила все, стрибнула на перший потяг, подолала тисячу кілометрів і приїхала о дев’ятій ранку, а в четвертій тато помер. Так склалося, що я була в цей час, коли відбувалось все найжахливіше для моєї подруги”, — каже Наталія.
За словами жінки, подруга розповідала про покійного батька, показувала фото та відео з ним. Так у Наталії виникла ідея створити для неї щось, що б нагадувало про тата:
“Тоді народилась ця ідея з ведмедями. Я попросила в неї сорочку тата, бо він на всіх фотографіях був у картатій сорочці. Це був його стиль — картата сорочка і картуз. Вона мені з дому принесла одну картату сорочку, віддала. Потім, коли ми побачились наступного разу, я їй подарувала цього ведмедя”.
Наталія розказує, що сама шити не вміє. Майстриню для втілення проєкту знайшла на Закарпатті:
“Я думала, що мені дуже легко знайдеться людина, яка мені з цим допоможе, яка пошиє з сорочки доволі просту іграшку. Виявилося, що мало хто готовий працювати з темою втрати, взяти взагалі в руки одяг померлої людини чужої — теж, виявляється, доволі складно людям. Знайшлася чудова майстриня на Закарпатті, дуже перейнялась ідеєю.
За словами Наталії, перш ніж створити формат ведмедиків, вони із майстринею розробили декілька тестових зразків.
Наталія Болібрух створила іграшкового ведмедика із сорочки батька подруги — чоловік помер через хворобу. Ця ідея стала початком проєкту “Пригорни” — в його межах створюють іграшки з одягу людей, яких немає поруч: тих, хто перебуває на фронті, виїхав із країни чи загинув.
Більше про свій проєкт Наталія Болібрух розповіла Суспільному.
“Цієї весни у моєї подруги різко захворів батько. В один із днів, коли ситуація значно погіршилася, вона подзвонила і каже: “Нат, приїдь, бо я вже не справляюсь”. Я тоді була у відпустці, зупинила все, стрибнула на перший потяг, подолала тисячу кілометрів і приїхала о дев’ятій ранку, а в четвертій тато помер. Так склалося, що я була в цей час, коли відбувалось все найжахливіше для моєї подруги”, — каже Наталія.
За словами жінки, подруга розповідала про покійного батька, показувала фото та відео з ним. Так у Наталії виникла ідея створити для неї щось, що б нагадувало про тата:
“Тоді народилась ця ідея з ведмедями. Я попросила в неї сорочку тата, бо він на всіх фотографіях був у картатій сорочці. Це був його стиль — картата сорочка і картуз. Вона мені з дому принесла одну картату сорочку, віддала. Потім, коли ми побачились наступного разу, я їй подарувала цього ведмедя”.
Наталія розказує, що сама шити не вміє. Майстриню для втілення проєкту знайшла на Закарпатті:
“Я думала, що мені дуже легко знайдеться людина, яка мені з цим допоможе, яка пошиє з сорочки доволі просту іграшку. Виявилося, що мало хто готовий працювати з темою втрати, взяти взагалі в руки одяг померлої людини чужої — теж, виявляється, доволі складно людям. Знайшлася чудова майстриня на Закарпатті, дуже перейнялась ідеєю.
За словами Наталії, перш ніж створити формат ведмедиків, вони із майстринею розробили декілька тестових зразків.
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
