“Щасливих моментів на війні небагато” – боєць П’ятої штурмової бригади Микола Зінько

Микола Зінько служить у лавах П’ятої окремої штурмової бригади. Чоловік брав участь у боях на Київщині та самостійно вчився стріляти з гранатомета.

В інтерв’ю Суспільному Микола Зінько розповів про початок вторгнення, будні на війні та різдвяну коляду на фронті.

24 лютого 2022 року, коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, боєць П’ятої окремої штурмової бригади, а тоді – цивільний, Микола Зінько перебував у Львові. Згадує, що про вторгнення дізнався від товариша, який служить у Нацгвардії.

“Відразу сконтактував з побратимами й почав збиратися на Київ. Там якраз створювалося добровольче формування територіальної громади “Свобода”. Єдине питання, яке було: чи брати з собою зброю зі Львова, бо я маю офіційно зареєстровану, чи мені там видадуть”, – каже він.

Бої за Київщину

28 лютого 2022 року Микола з товаришами вже був у Києві на Оболоні Військовослужбовець мав бойовий досвід: з 2014 до 2015 він брав участь в Антитерористичній операції у складі батальйону “Січ”. Проте, до останнього не вірив, що росіяни зважаться на повномасштабне вторгнення. Щоправда, організовував та брав участь у вишколах, навчаннях з тактичної медицини; навчав як себе поводити під час бомбардувань.

“Були дані, що коло наших кордонів стоять сто тисяч московитів. Ми розуміли, що такою силою вони Київ не візьмуть. Але вони все-таки ризикнули та пішли”, – говорить Микола Зінько.

Після Києва військовослужбовці перемістилися у Баришівський район. А також визволяли село Лук’янівка разом з 10 окремою гірсько-штурмовою бригадою.

“З Київщини найбільш запам’яталося, як нас обстрілювали зі всього: з танків, “градів”, мінометів. Я під такими обстрілами як там, більше ніде не був”, – пригадує боєць.

Микола Зінько розповідає, що під час визволення Київщини два його побратими зі Львівщини, Андрій Чад та Валентин Бобітко, керуючись вказівками навігатора, заїхали прямо на блокпост росіян. Коли зрозуміли, що сталося, то прийняли бій, але обидва отримали поранення. Андрієві Чаду з пораненнями обох ніг вдалося втекти: він понад три кілометри повз полем до своїх. А ось пораненого Валентина захопили у полон. Через три місяці його обміняли. Але за час полону його ніхто не лікував, тож має проблеми зі здоров’ям.

“З тих боїв варто згадати 10 бригаду. Вони провели сильний танковий бій та розгромили росіян. Ми вже підтягувалися як піхота, зачищали село, закріплялися, копали позиції під обстрілами. Бачили купу техніки, яка згоріла”, – згадує Микола Зінько.

П’ята штурмова

Коли росіяни відступили від Київщини, загін бійців зі Львівщини почав шукати, до якого б підрозділу ЗСУ долучитися. Декому вдалося мобілізуватися до батальйону “Свобода” Нацгвардії. Але усім місця не вистачило, хоча всі рвалися воювати. Тоді звернули увагу на 5 штурмовий батальйон, який переформатовувався у штурмову бригаду.

“Я зустрівся з командиром, полковником Павлом Палісою. І сказав, що йдемо воювати, але хочемо бути разом. Пішли в Голосіївський військкомат та самомобілізувалися. На той час навіть ВЛК не треба було проходити: писав на бланку, що ти – здоровий”, – каже Микола.

Цього разу, як і у 2014 він надурив працівників військкомату: через стан здоров’я його не повинні були б мобілізувати. Але вже 24 червня він з побратимами був у Сіверську. На той час це місто перебувало у напівоточенні.

Микола Зінько тримає гранатомет на якому самостійно вчився стріляти. Фото з архіву Миколи Зінька

Боєць розповідає, що стріляти з гранатомета вчився сам

“На Вуглегірській ТЕЦ навчилися працювати з “Кропивою”, почали працювати з компасом, опанували таблиці зі стрільби. Брали підручники англійською мовою та перекладали й навчалися. Згодом навчали й інших”, – каже гранатометник.

Кіт Тайсон та його друзі

Чи не з кожного бойового завдання бійці привозять котів та собак. Потім відвозять їх додому або розміщують оголошення в інтернеті та віддають у хороші руки.

“Зараз їх вже менше, бо ми стоїмо за населеним пунктом. Але коли ми стояли у Бахмуті та Іванівському, то чи не кожного виїзду ми привозили покинутих тварин”, – говорить Микола Зінько.

Зараз з ними живе кіт, якого бійці називають Тайсоном. Він любить бавитися. А коли бійці збираються до гурту вечеряти або поспілкуватися, то вилазить комусь на коліна й уважно слухає розповіді. Його вже вважають членом колективу.

“Коли ми виїжджаємо на позиції, кіт виходить нас проводжати”, – каже боєць.

Щоправда, нещодавно Тайсон пропав. Побратими шукали його. Побоювалися, що вже загинув. А кіт за місяць повернувся: волочив лапки, шкутильгав, але повернувся. У підрозділі йому дуже зраділи та почали лікувати.

Свята на війні

Святкові дні у зоні бойових дій нічим не відрізняються від буденних.

“Ти їдеш на позиції й сидиш там по 3-4 доби. Зараз було болото, то сиділи по шість діб, бо не можна вибратися, машини грузнуть. А потім приїжджаєш з позицій, миєшся, відпочиваєш і так по колу”, – говорить військовослужбовець.

Згадує, що минулий Новий рік зустрів на позиціях. Цьогорічний Великдень – теж. Взяли з собою на позиції ковбаску та варені яйця, зранку помолилися та поїли.

“На позиціях зв’язок не постійний. Вже пізніше перечитуєш повідомлення і намагаєшся відповісти всім”, – говорить Микола Зінько.

День святого Миколая у 2022 році. Микола Зінько вітає побратимів та посестер у костюмі святого. Фото з архіву Миколи Зінька

Гарно відсвяткувати вдалося тільки минулого року на Миколая. Гранатометник попросив, аби йому з дому, Рави-Руської на Львівщини, надіслали костюми Миколая, вбрав його і пішов вітати побратимів, медиків та поранених.

“Щасливих моментів на війні не багато. Тому ми вирішили повеселити наших хлопців. Ми з Юрком Сиротюком тоді повезли на позиції харчі, застрягли. Три години відкопували авто. Повернулися в болоті, змерзлі. Вже й не хотіли нікуди йти. Але ж костюм приїхав аж з Рава-Руської, то ж треба йти”, – розповідає військовослужбовець.

Згадує, як їх радісно зустріли побратими.

“Там чоловіки, яким поза сорок років. Я заходив у костюмі, а вони аж струнко стояли. Багато з них з Центру чи Сходу України, у них таке не прийнято. Не бачили вони ще Миколая”, – сміється Микола Зінько.

Зараз він вже готується до коляди. Минулого року Різдво їх застало на позиціях. Але це їх не зупинило. Тож боєць переконаний, що і цього року над степами України лунатиме коляда у виконанні українських захисників.