Від 24 лютого до 24 серпня: як українці творять Незалежність України в тилу та на фронті

Незалежність України у 2024 році – це не лише прописані слова в українській Конституції. Сьогодні незалежність України буквально доводиться виборювати українцям і українкам на передовій, коли ж частина з них у тилу підтримує та робить свій внесок у розвиток держави і суспільства.

Істотні зсуви в українському суспільстві за часи Незалежності відбувалися хвилеподібно, паралельно із такими подіями, як, наприклад, Революція Гідності.

Вже після агресії Росії у 2014 році, надто після початку повномасштабної війни, у суспільстві суттєво зріс рівень національної свідомості серед населення, а чимало українців відчули своє значення у процесі розбудови держави.

Інші ж зрозуміли, що не можуть продовжувати займатися звичними для них справами і вирішили піти у військо для оборони держави.

До Дня Незалежності України Факти ICTV поспілкувалися з українцями, які сьогодні роблять свій внесок у розвиток країни. Вони розповіли про свої особисті зміни, про те, що помічають навколо, й те, чого чекають у майбутньому.

Зміст

• Сергій Тодосан, військовослужбовець
• Андрій Шевчук, комунікаційник
• Військова на псевдо Ту ізі, медикиня
• Ірина Ружицька, волонтерка

Сергій Тодосан, військовослужбовець

Одним із таких українців є Сергій Тодосан, родом з Чернівців.

У 8 років переїхав з батьками до Києва, а ще трохи пізніше розпочав навчання у КНУ ім. Т.Г. Шевченка за спеціальністю маркетолог.

Після випуску, зрозумівши, що займатися рекламою йому не подобається, почав шукати інші варіанти, зацікавившись створенням відеоігор.

Згадує, що на початку дуже хотів потрапити в велику міжнародну компанію Ubisoft, оскільки дуже любив їхні відеоігри. Тоді ж почав вивчати для цього програмування, щоб податися до компанії, не маючи практичного досвіду.

Щоб потрапити в Ubisoft, Сергію доводилося вечорами на вихідних по 10-12 годин додатково займатись і вчитись. І це дало результат: спочатку пройшов усі відбори, став інтерном, потім зайняв позиції молодшого спеціаліста, а згодом доріс до ліддизайнера.

У самій компанії він працював, зокрема, над серією ігор Assassin’s Creed: Origins, Odyssey, Valhalla, які сьогодні популярні по всьому світу.

– Все йшло добре, дуже любив свій побут, любив своє життя. Загалом у мене досить широке коло друзів, тож у якийсь момент ми почали обговорювати, у кого кращий психотерапевт, і всі почали до них масово ходити. А я просто не розумів, чому це обговорюється, бо настільки любив своє життя, що навіть не знав, з якими проблемами до психотерапевта йти, – згадує він.

Як зустрів 24 лютого 2022 року

У Сергія усе налагоджувалось в житті, але вже у 2022 році його з комфортного життя вирвало повномасштабне вторгнення РФ.

24 лютого два роки тому хлопця розбудили декілька дзвінків від друзів.

– Я йду відкрити кран, вмитись, і в мене просто дуже сильно трусяться руки. Я добре це пам’ятаю. Якесь нерозуміння, що буде зараз, в яких це все масштабах буде і що саме це буде, – згадує він.

Каже, що перед початком великої війни не міг повірити, що конфлікт розростеться до таких масштабів, максимум будуть якісь провокації чи посилення в зоні ООС.

Вже наступного дня він вирішив відвезти частину друзів у безпечне місце, а тоді доєднався до війська.

– Ми зібралися з друзями, почали говорити, що робити, я зрозумів, що є варіант відвезти їх на Захід України. Наступного дня відвіз усіх до Чернівців – і все, далі з рідним братом 26 лютого пішов до військкомату, – розповідає Тодосан.

Сергій Тодосан

Мобілізація та служба в ЗСУ

Мобілізуватися його спонукали кадри того, як російські війська намагалися прорватись у Київ. Після приєднання до війська потрапив за розподілом до 110 ОМБр імені генерал-хорунжого Марка Безручка, яка тоді була повністю утворена з добровольців.

Каже, що рішення залишити позаду комфортне життя та піти служити далося просто, оскільки “було дуже дивно на той момент, за такого загального трешу, робити відеоігри”.

– Взагалі не до цього було. І, мабуть, я би не зміг просто… Мені було б дуже дивно якось. Просто підсвідомо я би не розумів, що я роблю. Наскільки б не любив той побут, у нас 24-го взагалі все перевернулось максимально. І ти такий, що ще тепер робити? Тільки йти і воювати, – пригадує Сергій.

Бригада Сергія боронила від військ РФ Авдіївку і за цей час була суттєво виснажена постійними боями.

Колишній геймдизайнер, а нині військовий, зізнається, що мав ілюзію щодо того, що служба в армії триватиме не більше року. Мабуть, через це, через якийсь час почала з’являтися втома.

– Я пам’ятаю момент, коли ми заходили до Маямі (назва селища змінена з метою безпеки, – Ред.), коли росіяни вже зайняли це село. Ми йшли, щоб замінувати там певні території. І я йду першим в групі, а дорога пролягає так, що це спуск згори. І знаю, що нас можуть спостерігати, але мені вже було так все одно. Вб’ють і добре, вже не можу. А потім, коли ти повертаєшся на базу, сидиш, розмовляєш зі своєю дівчиною, якось згадуєш ці думки, і кажеш собі “це неправильно, треба хоч якось відпочивати“, бо в якийсь момент вже інстинкт самозбереження не працює, – згадує Сергій, який був розвідником.

За два з половиною роки великої війни для Сергія стало зрозуміло, що, попри втому, він хоче продовжувати служити у війську, та водночас бути кориснішим для України інакше. У 2023 році він перевівся в один із підрозділів Національної гвардії України.

Сергій Тодосан

Під час війни суспільство українізувалося

Чинний військовий НГУ розповідає, що йому складно відзначити якісь конкретні зміни у суспільстві за час великої війни, оскільки сам перебуває у певній “соціальній бульбашці”, де більшість проактивна і постійно займається чимось, зокрема для допомоги війську.

– Пам’ятаю, коли я вперше приїжджав у відпустку, був дуже сильний дисонанс. Бо на передовій ти взагалі людей не бачиш, а тут життя кипить, все добре. Я дуже радий цьому був, для цього і боровся, щоб, в Україні життя в містах процвітало, а люди, ну, жили своїм життям, не були засмучені та ходили з думками, ” що все пропало, все погано”. Тому мене тішило бачення, що життя продовжується, – пригадує Сергій.

Тоді вже йому сподобалось, як все “дуже сильно українізувалося”.

– Я з Чернівців, україномовний, думки мої були українською, але з друзями до повномасштабки 50 на 50 розмовляв. І, звісно, мені дуже імпонувало українське, обожнюю це, і дуже напружує чути постійно російську. І її зараз дуже багато. Це, мабуть, такий момент, який бісить сильно, – розповідає військовий.

На його думку, нині українське суспільство рухається в правильний бік, зокрема в питанні мови.

– 24 лютого стало нашим другим Днем Незалежності та днем народження України, тому що ми дуже українізувалися, почали цінувати своє, відійшли від культурної окупації російської. Бо багато хто до цього дивився Дудя, слухали Оксімірона тощо. Зараз від цього ізолювалися, почали цінувати наш внутрішній контент, цінувати наше внутрішнє, перейшли на українську, багато хто почав цінувати нашу культуру, традиції. Це дуже позитивно вплинуло на нас загалом, – каже він.

Сьогодні, на його думку, є чимало різних проблем в країні, зокрема, у зв’язку із мобілізаційною кампанією, державною комунікацією перших днів війни, що створює напругу в суспільстві. Водночас Сергій додає, що під час війни загалом неможливо, щоб цієї напруги не було.

– Як би ми не робили, правильно або неправильно, в нас триває повномасштабка, вже третій рік, і вона дуже виснажлива для всіх. Тому неможливо, щоб не виникало якихось проблем, – резюмує він.

Ключові події війни

На думку Сергія, однією з ключових подій повномасштабної війни з РФ є те, що “ми виграли її в перших два тижні”, коли вистояли і плани Кремля взяти Київ за три дні провалилися.

Також згадує, що його надихнула деокупація українських міст і селищ: спочатку на Півночі України, а згодом і успішні операції восени на Харківщині та Херсонщині, разом зі звільненням Херсона.

Третьою особистою ключовою подією війни Сергій називає втрата тих територій, на яких він перебував особисто й утримував з побратимами ті позиції.

– Коли там, де ти жив і мав побут, ти це все проживав, а потім ці території втрачаємо… Я дивлюся Deep State (інтерактивна карта бойових дій, – Ред.), як фронт рухається, тож образливо зараз бачити фото і відео звідти, розуміючи, що це все відбувається на вашій території. Якось переїхали в село під Авдіївку, зараз воно теж окуповане росіянами, це теж якась така внутрішня втрата, – каже Тодосан.

Втрату українських територій через просування ворог Сергій порівнює зі спогадом з дитинства, коли його квартиру пограбували:

– Пам’ятаю це відчуття, коли перша ніч після пограбування, я ночую вдома, і таке відчуття неприємне, ніби у твоїй домівці той грабіжник лазив, ходив по цій самій кімнаті. І от таке саме відчуття, коли ці всі позиції на передовій, де ми не просто воювали, де ми жили, а зараз вони вже під контролем армії РФ.

Андрій Шевчук, комунікаційник

Іншим українцем, який робить свій внесок у розбудову держави, є Андрій Шевчук. Родом із Миколаєва, але після університету переїхав у Київ.

Працював на телебаченні, зокрема на телеканалі Україна, 1+1, а згодом заснував власну агенцію – SHEVCHUK BÜRO.

Сьогодні Андрій є одним з українських кріейторів і створює контент для українців та про українське.

 

View this post on Instagram

 

A post shared by Андрій → Режисер презентацій / бренд-стратег (@shevchuk.presentation)

Разом із колективом Андрій допомагає великому бізнесу та державним підприємствам, наприклад, ДТЕК, Фонду Сергія Притули чи Генштабу ЗСУ, спрощувати візуальну комунікацію зі своєю авдиторією, робити складне простим.

Окрім комерційної діяльності, Андрій також веде блог в Instagram і займається просвітництвом: проводить курси, під час яких розповідає про те, як доступно доносити головні смисли у візуальному форматі.

Зустрів 24 лютого у потязі

Шевчук пригадує, що ще напередодні повномасштабного вторгнення, 23 лютого, був в Києві й усіх друзів переконував, що жодного вторгнення не буде, а росіяни блефують.

– Ввечері 23 я сів употяг на Миколаїв. Вийшов 24-го на вокзалі у Миколаєві о 6-й ранку. Але мій друг мені телефонував мені о 4-й ранку і казав, що почалося. Я ще дуже дивувався, чого він мене тричі поспіль набирає. А як прокинувся, відкрив новини – і стало зрозуміло, що дійсно, почалося. Виходив з потяга я вже під канонаду, – розповідає Андрій.

Тоді, каже він, російські війська активно просувались, і Миколаїв був, “м’яко кажучи, не надто безпечним місцем на той час”. Тоді окупанти вже частково просунулися до Херсона, а в самому Миколаєві були перестороги щодо присутності російських ДРГ.

– Тоді думав, що мій бізнес, як-то кажуть, вже нікому не буде потрібен. Якраз 24 лютого мали відбутися три конференції, до яких ми готували презентації. Ну і ще була проблема, що команда залишилась в Києві, тож я намагався, щоб вони виїхали звідти. Пам’ятаю, в мене був такий шок, я ще думав, як з офісу забрати комп’ютери. Чомусь у цьому стані, ти все одно сподіваєшся, що хоч і війна, але твоє минуле життя, можливо, якось збережеться, – згадує він.

Люди почали думати не тільки про себе: як змінилося суспільство

Передусім, відзначає Шевчук, за час повномасштабної війни стало значно більше україномовного контенту. І якщо раніше багато хто шукав російською і в російських спільнотах, зараз ситуація змінилася.

– Українці ще трішки продовжують якийсь контент перекладати, але, мені здається, це гарний тренд, що ми почали саме створювати українською. Я навіть маю припущення, що зараз такий етап, щоб ми побороли меншовартість у контенті та загалом у тому, що робимо. І вже після цього, як тільки буде така нагода, українське почне конкурувати з англомовним контентом. Раніше в нас була інша конкуренція, – каже комунікаційник.

Андрій Шевчук

Робоча рутина теж змінилася: частина часу тепер іде на благодійні речі, зокрема агенція Андрія консультує різноманітні фонди з тим, як їм правильно структурувати контент.

– Якось я рахував, стабільно один-два рази в місяць ми чимось допомагаємо: чи консультацією, чи роботою для благодійних ініціатив, які чи збирають щось на фронт, чи просто допомагають військовим. Плюс донати. Це взагалі стала стабільною історією, коли ти думаєш, як, окрім того, що просто донатиш самостійно, як це інтегрувати в роботу з останніх наших кейсів, – розповідає Андрій.

Щодо донатів, Шевчук пригадує, що на одному зі своїх курсів учасники “не дуже любили виконувати дедлайни”. Тому, учасникам проєктів надавалася можливість перенести крайні терміни за донат. Така ініціатива допомогла за два місяці зібрати 66 тисяч гривень донатів на військо.

– І загалом це стосується того, що люди почали думати не тільки про себе, а й про загальне. І мені здається, важливо не забувати, що йде війна, і нам треба допомагати, чим хто може – чи часом, чи ресурсами, – каже він.

Водночас комунікаційник вказує, що сьогодні є залежність того, як українці донатять, від їхньої емоційної складової.

– З останніх подій, та ж сама Курська операція дуже посилила донати і збори. Тобто, донати частково є емоційною історією, яка, зрозуміло, не надто стала. Але є оці стрибки емоційні, це нормально, вони збільшують цю допомогу, – розповідає Шевчук.

Як РФ діє в інфопросторі

Андрій пригадує, що на початку великої війни і він, і українці, які створювали український контент, зіткнулися з блокуваннями в мережі.

– Якщо ти казав якісь речі, на кшталт, про наших ворогів, то це було не дуже окей для соціальних мереж. Я вперше тоді зіткнувся з тим, що можуть заблокувати за слово “русня”, – каже він.

Також він вказує на те, що сьогодні російське ІПСО дуже поширене у соцмережі Tik Tok.

Крім того, росіяни продовжують намагатись вести бізнес з українськими кріейторами. Наприклад, Андрій розповідає, як йому під час війни іноді писали росіяни із проханням замовити презентацію.

– Я у відповідь завжди кидаю останні дані зі зведення Генштабу ЗСУ. І росіяни, реагуючи на це, питають, “а що це”, “а який до мене це має стосунок”. Тобто, вони взагалі не розуміють, що відбувається, для них нормально подібне писати і так працювати. Як на мене, добре, що сьогодні в Україні заборонено працювати з росіянами, – розповідає він.

Сьогодні не важливо, хто з росіян тобі пише, оскільки, по-перше, є загальна відповідальність перед державою, а, по-друге, український підприємець не завжди може знати, що за росіянин це пише, каже Андрій.

– Я вважаю, що треба всіх блокувати, бо ми ж не знаємо, з якою метою, як мінімум, вони цікавляться нашим контентом. Якщо той росіянин розуміє українську, то він може потім з цього ще й робити якісь фейки тощо, – пояснює він.

Ключові події війни

Виділити щось ключове за час великої війни, зазначає Шевчук, сьогодні складно, бо за ці 2,5 року було занадто багато подій.

Втім, усе ж найемоційнішою для нього особисто він називає захоплення Запорізької АЕС.

– Я досі вважаю, що це одна з найнебезпечніших історій. І зараз ця проблема не зникає, на жаль, поки що. Для нас така історія вперше, – каже він.

Іншою ключовою подією Андрій виділяє затоплення російського флагману Чорноморського флоту, крейсера Москва.

– Він, до речі, був побудований у Миколаєві. Я поки був у місті, то у дворі зустрічав людину, яка причетна була до його будівництва. Це було якраз після того, як той крейсер підірвали. Питав його, які у цього чоловіка були враження. Той відповів, що з радістю “Кремль зрівняв би із землею”. У той період це було дуже важливо й емоційно, – згадує він.

Не менш значними подіями Андрій Шевчук називає трагедію, яку росіяни влаштували, окупувавши Бучу та Ірпінь.

– Після того стало зрозуміло, що ставлення до росіян як раніше вже точно не буде. Можливо, це психологія така, але наступні події вже не мали такого значення, як оці перші емоційні, коли відбувається злам психології і злам у ставленні, – каже він.

Військова на псевдо Ту ізі, медикиня

Ще однією українкою, яка боронить державу на передовій, є військовослужбовиця та медик евакуації із позивним 2izi (Ту ізі) з 12 бригади спецпризначення НГУ Азов.

Перед повномасштабним вторгненням РФ вона була майстром спорту, а також тренеркою та викладачкою з боротьби. Крім того, до переліку її хобі входили штурмовий альпінізм і практична стрільба.

У вільний час Ту ізі подорожувала Європою та Україною з сімʼєю та друзями.

Взяла й поїхала: як зустріла 24 лютого

Ту ізі зустріла повномасштабну війну в Києві. Її чоловіку зателефонували та сказали, куди їхати на збір, щоб долучитися до війська.

Ще до початку широкомасштабних бойових дій, у майбутньої військовослужбовиці Азову було розуміння, у разі, якщо вони почнуться, то вона братиме в них участь. У день початку великої війни вона якраз обговорювала це з чоловіком.

– Я сказала йому, що я… Та ми не обговорювали, просто взяли й поїхали. Чоловік був проти, але сталося так, – згадує Ту ізі.

Що змінилося навколо

Як зазначає військова, у глобальному плані в ній “точно нічого не змінилось”. Водночас в оточенні іноді бачить, що війна емоційно на них впливає:

– Стреси кожен по-різному переживає. Для когось там якась найменша зміна в житті, зв’язана з війною, буде великим стресом, а хтось на це зайвої уваги не зверне. Тому в оточенні помічаю, а в собі нічого не помічаю, нічого в мені не змінило, взагалі. Це стосовно емоційного. А ментально, то все стало зрозуміло, хто друг, хто ворог, – розповідає вона.

За словами Ту ізі, повномасштабне вторгнення РФ зірвало маски з людей: ті хто колись здавались “класними і крутими”, себе не виправдали. І навпаки, ті, кого раніше недооцінювали, проявили себе дуже достойно.

Військова, медикиня із псевдо 2izi

Щодо втоми від війни, то вона її не відчуває безпосередньо на собі, хіба що в моменті, коли виконує якісь важкі завдання.

– Але от, якщо взяти піхоту, то в них більший тягар лягає на плечі. Тому, через те, що я не в цій ролі, то й не можу казати, що мені втома взагалі властива. Можливо, якби була на їхньому місці, я б це відчула, – розповідає вона.

Гібридна війна РФ проти Азову

Військова каже, що крім бойових дій, Росія воює з українцями й іншими способами. Так, наприклад, пригадує вона, тривалий час завдяки потугам РФ бригада Азов не мала права бути згаданою в таких соцмережах, як Facebook та Instagram, а відповідно, було складніше проводити збори та будь-які інформаційні кампанії.

– Неможливо було просто навіть згадку про Азов постити. Постійно треба було через якісь інші слова. Це теж гібридна війна, бо Росія саме проти Азову вже багато років вела таку боротьбу саме в інформаційному просторі, – пригадує військова медикиня.

Зараз уже, коли спільними зусиллями цей недолік у соцмережах прибрали, є можливість підтримувати Азов публічно і в Facebook, і в Instagram, а тому Ту ізі закликає підтримати збір Сталева хмара для 12 бригади НГУ, за результатами якого військові планують придбати сучасні системи РЕБ Gydra та Спектр.

Мета: $2,5 млн

Посилання на збір: https://send.monobank.ua/jar/9T5E1c7gdi

Ключові події великої війни

Для військової однією з головних тем цієї війни є те, що вона бачить, коли переглядає онлайн-карти бойових дій

– Поступово-поступово, але все не дуже добре. Тому, так, це ключова подія. Напевно, тим воно і страшно, що не в один момент відбувається, а повільно наша територія меншає. Тому дуже не хочеться спостерігати таку тенденцію, – каже Ту ізі.

Втім на початку війни для неї також однією з головних подій були звірства російських військових, коли ті перебували на території Київщини, а також катастрофа, яку принесла армія РФ у Маріуполь.

– З Херсона коли вони вийшли, тоді це був емоційний відтінок. Але війна вже перетворилася на рутину, повсякденність. Вже настільки все вплетено в контекст сьогодення, що зараз, переломних якихось ключових моментів не можу назвати, – каже вона.

Ірина Ружицька, волонтерка

Пані Ірина Ружицька до війни, як і зараз, є заступницею керівника в одному з великих підприємств, а її хобі – садівництво, в якому присутні 300 різних видів рослин.

Крім того, Ірина є мамою сімох дітей, хоча старші вже “вилетіли” у доросле самостійне життя. Найстарший, син Ірини, є військовослужбовцем і боронить Україну ще з часів до повномасштабного вторгнення.

Втім, це не єдині діти Ірини. Як вона сама каже, в межах її волонтерства, в неї з’явилися діти з-поміж бригад ЗСУ, а саме – 68 окрема єгерська бригада імені Олекси Довбуша. Водночас волонтерство Ірини Ружицької не поширюється лише на одну бригаду. Вона також є співзасновницею волонтерської майстерні FPV-дронів Seraphym, у межах якої небайдужі люди безкоштовно збирають “пташок” для захисників України.

Ми робимо правильно: як зустріла 24 лютого

Ірина пригадує, що перед 24 лютого 2022 року спочатку не могла повірити, що загострення війни, якщо й відбудеться, то буде настільки масштабним.

– Я іншу картинку собі малювала. Тобто, я розуміла, що будуть воєнні дії. Чомусь думала, що ці воєнні дії будуть далі відбуватися, на Сході. Коли прокинулась 24 лютого, мені чоловік сказав, що почалася війна. Питає мене, “Що робити?”. Я кажу, “Як що робити? Треба їхати на роботу”, – розповідає вона.

Згадує, що зранку 24 лютого зібралася, попередила дітей, що поїде на роботу, а вони хай будуть вдома на зв’язку.

– І от ми заїжджаємо в Івано-Франківськ, а всі з нього виїжджають. На мене чоловік дивиться і питає: “Ми точно правильно робимо?” Я кажу: “Так, ми робимо правильно”, – каже Ірина.

Усіх працівників підприємства у той день пані Ірина відпустила до родин, зв’язалася зі своїм старшим сином, який є військовим, і почала питати, що йому потрібно та чим може допомогти.

Вже на вечір 24 лютого волонтерський талант Ірини почав працювати на повну, вона мала список усього необхідного.

Пригадує, що у той час, попри неспокійну ситуацію навколо, відчувала відповідальність за дітей.

Майстерня дронів і волонтерство

Ірина розповідає, що у широкому смислі почала займатись волонтерською діяльністю у 2022 році. У травні того ж року було створено відповідний фонд, для того, “щоб на нас не заробляли кошти, переганяючи нам машини”, пояснює вона.

Окрім залучення власних коштів, до волонтерства Ірина залучає і своїх друзів, які раді допомагати.

– Наша сім’я, ми з чоловіком обоє працюємо і маємо стабільний дохід, який ми під час війни переглянули. Наприклад, за час війни ми перестали купувати те, що нам, так би мовити, є зайвими витратами. Наприклад, я перестала купляти собі рослини, ми не купуємо зайві нам речі, а витрати йдуть лише на головне – на продукти та на дітей, – розповідає вона.

Ірина Ружицька (ліворуч) та партія Starlink / Фото: Facebook

У допомозі українським захисникам, асортимент закупівель є найрізноманітнішим: від зброї і забезпечення, до всього іншого, що потрібно військовим.

– Ми забезпечували 68 бригаду всім, що було потрібно. Тобто, мені хлопці дають запити, що треба РЕБ. Іноді треба було всього-навсього, щоб у підрозділі були вологі серветки, просто у наявності. Медроті можемо закупити необхідні медикаменти. Тобто, це різні потреби, – пояснює Ірина.

Щодо волонтерської майстерні Seraphym, то її було засновано виключно на волонтерських засадах.

– Люди приходять після роботи, у свій вільний час. Вони там паяють, збирають, закуповують. І більший наголос зараз робимо на дрони. Наша майстерня забезпечувала дронами 10 бригаду, НГУ і 68 бригаду. Ми вийшли на досить непоганий рівень і сьогодні наші дрони мають попит, – розповідає вона.

У зборах і закупівлях компонентів до дронів майстерня працює напряму з операторами БпЛА та іншими військовими, а тому підбір запчастин може бути індивідуальним.

– Якщо потрібний радіозв’язок на нижчій чи на вищій частоті, ми міняємо антенну, міняємо рівень і робимо дрон на нижчій частоті. Ми прошиваємо дрони так, як хочуть військові. Ми завжди тримаємо з пілотами зв’язок, – каже вона.

Перед відправленням безпосередньо на передову до захисників, безпілотники перевіряють у польових вильотах із вагою, і лише після необхідних тестів дрон отримують війська ЗСУ.

У волонтерстві Ірині допомагають не тільки друзі, а й співробітники підприємства, де вона є одним із керівників.

– Кожен водій, кожен вантажник, кожного місяця від суми заробленої зарплати, відраховує кошти на запчастини до дронів. Тобто для закупівлі запчастин. Якби в Україні кожне підприємство організувало такі маленькі фонди, або просто керівник був прикладом своїх працівників, тоді, думаю, можна б було казати про мільйон дронів, про що раніше казала влада, – вважає вона.

Підтримати волонтерську майстерню Seraphym, де співзасновицею є Ірина, можна:

• через Монобанку: https://send.monobank.ua/jar/2rvbw5FxgM
• за реквізитами: UA393052990000035704035518244

 

View this post on Instagram

 

A post shared by Серафим • Волонтерська майстерня FPV-дронів (@seraphym_drone)

Прислали фото сина вночі: як РФ шантажує батьків військових

Гібридну війну, яку веде Росія проти українців у кіберпросторі чи через фейки, Ірина каже, що не відчула.

Втім одного разу, вночі, їй на телефон надійшло повідомлення про те, що начебто її син зазнав важких поранень.

– Прийшло смс із фотографією, на якому тіло впізнати неможливо було. А у мого сина дуже специфічний шеврон, і він цей шеврон має ще від початку АТО. Знаєте, коли ти вночі прокидаєшся, то ти не розумієш, що саме на фото. Ти дивишся на той шеврон, і певно, добре попрацювали ті, хто робив то фото, бо шеврон був схожий. А син якраз перед цим мене попередив, що його на зв’язку не буде, – згадує вона.

Ірина тоді змогла заспокоїтися, їй спало на думку перевірити, де вона в мережі Інтернет могла виставити фото із сином, за яким надіслану фотографію могли б підробити.

– Я знайшла то фото ще за 2018 рік і видалила той допис. Мені ще вони потім писали і казали, що я можу з сином зв’язатися, давали посилання на Telegram-канал москальський. Я вирішила грати з ними до кінця: спитала їх, що з моїм сином, чи можу поговорити з ним. Вони відписали, що “Ні, зараз не можна”, але, кажуть, “Якщо виконуєте перше-друге”, тоді будете мати можливість поспілкуватися з сином, – розповідає мати сімох дітей.

Як виявилося згодом, росіяни, що підробили зображення начебто із сином Ірини, вимагали від неї зробити фото і надіслати локації військових частин, які розташовані в її місті. Лише після цього російські шантажисти обіцяли надати матері можливість поговорити з сином.

– Усі чиїсь діти, батьки, брати, сестри, і кожен з нас може попасти в таку ситуацію, яка сталася зі мною. Ми, певною мірою, в зоні того ризику, бо, напевно, більш вразливі. Ти кожен день думаєш, що твоя дитина там, виконує якісь бойові завдання. І, будьмо відверті, там від смерті ніхто не застрахований, – каже вона.

Що змінилося за час війни

За два з половиною роки повномасштабної війни, вважає Ружицька, згуртованості в українському суспільстві поменшало, якщо порівнювати з 24 лютого.

На суспільну думку українців сьогодні, вважає вона, впливають корупційні скандали, зайві закупівлі через тендери і будівництво доріг, яке недоречно під час війни.

– Не час змінювати меблі, яких до цього часу не торкалися в якійсь з лікарень. Якщо там шафа стояла, то вона ще може два роки постояти, це не є проблемою. Не час закуповувати якусь нову комп’ютерну техніку, якщо це не військова частина, а звичайний ТЦК. Стукайте по тій клавіатурі, яка у вас є, вона ще пропрацює. Але бачите, все це сукупно впливає на суспільну думку людей, – каже волонтерка.

Для Ірини важко це сприймати ще й через її волонтерську діяльність, оскільки, коли вона бачить якісь недоречні закупівлі, то вимірює це все у вартості оснащення для військ.

– Для мене це важко сприймати, бо я розумію, що за цих 15 млн можна придбати хороший РЕБ. Я одразу перевожу будь-який тендер, про який публічно говорить, у вартість РЕБ чи дронів. Мені це важко сприймати, дуже важко, бо розумію, що це потрібно хлопцям там, на передовій, – каже вона.

Ірина Ружицька (ліворуч) під стелою на в’їзді в Донецьку область / Фото: Facebook

Ірина скаржиться й на те, що сьогодні військовим і волонтерам доводиться постійно вигадувати нові способи, щоб залучити додаткові кошти.

– Не можу сказати, що в мене зараз є така проблема, але бачу, що це роблять друзі у фейсбуці. Це пост за постом “а давайте скинемось, будь ласка”. Ці волонтери, вони вже, знаєте, як клоуни. Вони й розіграші проводять, грамоти від військових частин вручають. Будь що, аби назбирати і забезпечити ту чи іншу військову частину тим, що потрібно. Це ж клоунада, у голові не вкладається, що волонтер, який збирає кошти, ще мусить турбуватися про те, щоб якийсь подарунок вручити тим, хто донатить, – резюмує вона.