“Оленівка” в мене асоціюється із голодом”: прикордонник Станіслав Керод про оборону Маріуполя та полон

Полковник та кавалер ордена Данила Галицького Станіслав Керод з 2004 по 2022 рік проходив службу в Маріуполі — в Донецькому прикордонному загоні та загоні морської оборони Держприкордонслужби. Чоловік боронив Маріуполь та “Азовсталь”. Після наказу про завершення оборони міста 200 днів провів у полоні.

У інтерв’ю Суспільному захисник розповів про оборону Маріуполя, наказ вийти із “Азовсталі”, ставлення росіян у полоні та теракт в Оленівці.

2014 та 2022 рік: як відрізнялися дії Росії

У 2014 як і в 2022 році, коли РФ здійснила вже повномасштабне вторгнення, Станіслав Керод перебував у Маріуполі. Прикордонник каже, події, які розгорнулись в лютому 2022 — це логічне продовження того, що відбувалось впродовж восьми років.

“Війна не закінчувалась, вона почалась у 2014 році – з цих сепаратистських проявів, але всі розуміли, що це підбурюється зі сторони Росії. Ми спостерігали за рухом російських військ, діями їхніх прикордонників на кордоні, це все фіксували. Само собою аналізували усю цю обстановку. І ми розуміли, що росіяни вже тоді працюють на нашій території, і основними штовхачами цих подій являється якраз Російська Федерація. У 2022 році – це вже повномасштабна війна – це наслідки 2014 року. Розумію, що за певних обставин, можливо, вони й тоді хотіли повний сценарій цей провести, але, їм не вдалось це здійснити”, — каже Станіслав Керод.

У 2014 році вдалось звільнити Маріуполь та низку інших населених пунктів, проте частина території Донеччини та Луганщини станом на 2022 рік залишилась під окупацією.

Які ознаки свідчили про підготовку до повномасштабного вторгнення

За словами полковника, і українські сили, і російські постійно вели взаємне спостереження. Зокрема, українці відстежували накопичення сил та техніки на ділянках державного кордону.

“Що стосується морської охорони, ми також спостерігали постійний рух їхніх кораблів, малих десантних катерів, великих десантних катерів, активізацію прикордонної служби ФСБ Росії вздовж нашого узбережжя, спостереження за акваторією Азовського моря та нашим узбережжям їхніми пошуковими кораблями. Вони стояли у безпосередній близькості, до них підійти було неможливо. Вони підпускали тільки на двомильну зону до себе. У подальшому вони на 16 каналі, міжнародному, оголошували, що корабель РФ при порушенні двомильної зони стрілятиме на ураження і це буде провокацією в бік РФ”, — каже чоловік.

Прикордонник каже, у лютому ситуація максимально загострилась.

“В лютому активізація дійшла до пікового стану, їх була дуже велика кількість. Безпосередньо як почалася сама війна – я теж тоді був на службі. В ніч з 23 на 24 ми побачили, що в Азовському морі велика кількість невідомих цілей, і російські кораблі почали відходити від нашого берега. Це було їм невластиво. Тому ми розуміли, що за годину-дві почнеться”, — говорить Станіслав Керод.

Чому всі перемістились на “Азовсталь”

“Маріуполь – це велике місто, на території якого знаходиться два великі заводи. Відносно безпечним його неможливо було назвати. З точки зору військових – це було єдине місце, куди можна було переміститись для того, щоб мінімізувати втрати мирного населення під час ведення боїв в місті: між нами і противником. Тому що, ви самі розумієте, коли ведуться бої, противнику без різниці куди стріляти. Але ми розуміємо, що в деяких будинках можуть бути цивільні. А ведення боїв тягнуть втрати”, — пояснює захисник.

Прикордонник стверджує, переміщення усіх військових на територію “Азовсталі” на той момент – це було єдине правильне рішення:

“Усі сили і засоби, які залишались в місті, були розкидані або вже навіть в трьох “кільцях”, у локалізованих районах: район Ілліча, ізольований противником, Приморський район і “Азовсталь”. І коли сили і засоби були розкидані, їх треба було об’єднати”.

Завершення оборони Маріуполя та вихід з “Азовсталі”

У травні оборонці виконали наказ керівництва припинити оборону міста та вийшли з “Азовсталі”. Станіслав Керод каже, багато хлопців сприйняло наказ негативно. Втім через те, що інфраструктура заводу та ціле місто були знищені російською авіацією, це був єдиний шанс зберегти життя тих, хто залишився живий.

“По суті ця команда була виконана тільки з одною метою – щоб зберегти життя та здоров’я того контингенту, того особового складу, який входив в Сили оборони Маріуполя і залишався на території заводу. Це, якщо приблизно, за відсотковим співвідношенням, на “Азовсталі” залишилось десь відсотків 30 від усього гарнізону “Маріуполь” і з цих 30% – відсотків 80 вже було поранених. Тобто продовжувати далі, обороняти частину заводу, яка вже зруйнована, знищена наявними силами і засобами без великих втрат вже можливості не було”, — каже чоловік.

Так оборонці міста потрапили в полон.

“Полон – це не той полон, де з білим прапором або з піднятими руками. З “Азовсталі” всі виходили зі зброєю і не з піднятими руками. Тому, я рахую, що ми в полон не здались, це не можна про це казати, ми завершили виконання завдання. Так, після цього нас перемістили у місце тимчасового утримання “Оленівка” і в цьому місці тимчасового утримання нам вже довели, що ми являємось військовополоненими, але без дотримання яких-небудь прав, гарантій, Женевської конвенції”. Це для них не писано”, — розповідає Станіслав Керод.

“Оленівка” в мене асоціюється зі спрагою

Станіслав Керод провів 200 днів у полоні. Каже, росіяни ставились гірше, ніж до злочинця, гірше, ніж до ворога.

“Полон – це така… Це не прогулянка. Це не те, про що ми думали. Це не те, про що нам казали, коли ми виходили з заводу, коли ми завершили завдання по виконанню оборони. Якби нам хтось тоді сказав, що буде і як це буде відбуватись, я даю 100% гарантію, що мало хто би вийшов в полон”, — ділиться захисник.

Спершу прикордонника утримували в Оленівці.

“Оленівка” — це закинута, занедбана зона без вікон, дверей, без санвузлів, води, засобів на існування, без нічого. Якщо барак розрахований на 60-70 людей, вони в нього поміщають 600. “Оленівка” в мене асоціюється з постійним голодом. Тому що там просто морили голодом, всі були такі “скелети ходячі” з відсутністю сил просто навіть переміщуватись. Це антисанітарія повна, це голод, нелюдське відношення”, — каже Станіслав.

Згодом військовим почали привозити воду з озера.

“Воду потім вже почали привозити пожежною машиною, якимось “Уралом”, пожежники з Докучаєвська. І там наливають у якісь там бочки, дивляться, як починають всі наші пити, а вони кажуть: “Ви що, її п’єте? Вона ж з озера”. Ми й бачимо так, що вона з водоростями і вона зелена, але які в тебе є ще альтернативні варіанти? Ніяких в тебе немає. Ти для них гірше ворога”, — розповідає прикордонник.

Теракт в “Оленівці”

Чоловік каже, теракт в “Оленівці” готували свідомо, впродовж двох тижнів.

“Вони зробили теракт, про який ви всі знаєте. Там загинула велика кількість дуже класних хлопців. Це свідомо вони їх перемістили, тому що готували цей об’єкт. Готували вони його десь протягом двох тижнів перед цим. Десь за два дні до здійснення теракту вони дуже швидко перемістили туди 200 людей. Закрили їх, як ті німці і фашисти закривали церкви на ключ і підпалювали, приблизно так я й можу це порівнювати”, — говорить захисник.

Точна кількість загиблих в “Оленівці” досі невідома.

Як дізнався про обмін

За словами Станіслава Керода, у полоні відчуваєш себе як у вакуумі. Коли відкривали камеру, було незрозуміло до кінця, що буде далі: допит, перевірка чи переведення в інше місце утримання.

“В мене так камера відкривалась три рази, я чув своє прізвище і “З речами на вихід” і кожен раз в тебе є надія, що це на обмін ти поїдеш. Але тебе ганяють по всій тій зоні і ти попадаєш в другу камеру. І це, чесно кажучи, стає трішки сумно. Але потім “З речами на вихід” і починається весь цей процес впродовж доби: тебе десь возять, перевозять і ти розумієш, що, можливо, це буде обмін”, — каже він.

Після 200 днів полону обмін відбувся у грудні 2022 року.

“Ми сидимо в автобусі, голова опущена, бо піднімеш — і можна прикладом отримати. Там охорона заходить-виходить, ми навіть не розуміємо, де ми. І тут чуємо голос: “Слава Україні!”. Переходимо в другий автобус і потихеньку на рідну землю, додому!” — говорить Станіслав Керода.

Нам чужого не треба

Захисник каже, має не мрію, а завдання на майбутнє — повернутись на східні кордони України.

“Я не їхав зі Сходу, хоча було багато можливостей. Дев’ять років в зоні проведення спочатку АТО, потім ООС, в цілому в зоні ведення бойових дій. Це багато, але в мене була мрія, щоб в складі передових підрозділів, які будуть висуватись на наші рубежі, з ними виходити. Як-то кажуть, ділянку знаю, тому туди і поїду. Але мрія в мене нікуди не поділась. І в мене вже не мрія, в мене вже є задача”, — зазначає прикордонник.

Станіслав Керода переконаний, Україна поверне усі території станом на 1991 рік:

“Нам чужого не треба, нам треба своє. Де наш кордон є, як проходить, туди ми маємо вийти, повернутись, відновити наш суверенітет, наш кордон, і прикордонники поїдуть туди”.