Не просто жити в Криму, а насолоджуватися кожним моментом – Амет Бекіров про повернення на звільнений півострів
Десятий рік Амет Делявер Огли Бекір з родиною мешкає на Львівщині, там навчає школярів кримськотатарської історії, проводить зустрічі щодо інтеграції культури Криму в український культурний та інформаційний простори. На рідному півострові чоловік прожив лише 13 років, адже народився в Узбекистані, куди його батьків депортували в 1944-му.
Про повернення до Криму, втечу від російських загарбників та мрії про життя на півострові після деокупації Амет Бекіров розповів Суспільному Крим.
Ми виїжджали родиною в 2014 році, умовно кажучи з «мирного» Криму, бо над нашими головами ще нічого не літало. Ми виїхали в Дрогобич, де й наразі будуємо своє життя, але розуміємо, що на рідному півострові сьогодні пишеться зовсім інша історія.
Мій тато народився в Криму біля Чорного моря у місті Алупка й він, як і сьогоднішні кримські татари, вимушений був покинути Кримський півострів у 1944 році. Тоді до нього в будинок зайшли «свої» з червоною зіркою і почали його проганяти з власного будинку. Кожного року ми згадуємо ці події, і щоразу дізнаємося якісь нові деталі.
Амет Бекіров з дочкою у Криму. Особистий архів Амета Бекірова
Щороку ми переживаємо це по-новому. У 1944-му році, коли його вирішили вигнати з Криму, йому було лише 5 років, а в 2014-му році історія знову повторилася для моєї сім’ї, адже моя пʼятирічна донечка також змушена була покинути свою маленьку батьківщину. Мого батька вигнали з Криму, коли йому було 5 років, і мою дочку вигнали з Криму, коли їй було лише 5. Між цими періодами величезний історичний проміжок. А я, моя дружина і мій старший син – ми вже народилися в Узбекистані, в засланні.
Я, наприклад, змалечку, живучи в сонячному Узбекистані, мріяв про Крим. Для мене Крим був завжди чудовою казкою. Лише в 1984 у мене зʼявилася можливість потрапити в радянський «Артек». Але, як зараз згадую, коли я сказав своєму батьку про те, що виграв у конкурсі та їду в «Артек», він не повірив одразу й тоді я вперше побачив його сльози. А не повірив він через те, що далекі родичі в 60-х роках неодноразово намагалися повернутися на півострів, але їх ловили і знову проганяли. Казали, що їм тут не місце та висилали назад. Але, Хвала Всевишньому, я спіймав можливість поїхати в «Артек». Тоді до мене в гості приїжджав мій дядько, якого депортували з Криму у віці 3 років. Ми стояли і плакали на рідній землі. Такі мої дитячі спогади.
Перші згадки про Крим – це сльози мого батька та дядька Руслана. Згадую такі самі сльози і дощ, коли в 2001 році я, дружина, і мій старший син повернулися на батьківщину в рідний Крим. Добре пам’ятаю дощ, який пішов в той день.
Амет Бекіров зі своєю сім’єю у Криму. Особистий архів Амета Бекірова
Вже 9 років як ми не в Криму, але я дякую Всевишньому, що він подарував мені 13 років на рідній землі. Моїй доньці скоро буде 14 років і вона вже більшість свого життя не живе в рідному Криму: 5 років на маленькій батьківщині та 9 років на материковій частині України.
Ми, кримські татари, вважаємо, що Крим – це Україна та невідʼємна її частина. Моя донька розуміє, що у нас немає батьківщини більше, ніж український Крим. На початку повномасштабного вторгнення у моєї родини відбувся ефект дежавю. В 2014 році ми виїхали з умовно кажучи «мирного» Криму, а в 2022 році, коли ми вже реально чули вибухи, коли почалася вже страшна, повномасштабна війна, навіть думки не було виїжджати з країни.
Ні дружина, ні дитина ніколи не запитували в мене про те, коли ми покинемо країну. Саме тут пишеться наша історія. Протягом багатьох віків кримські татари бігли від Російської імперії в Туреччину, в Румунію, Болгарію, зокрема, де колишні землі Османської імперії. І ніхто з них не повернувся до Криму. Тому для мене так важливо тут залишитися.
Я працював в Криму в Бахчисарайському (Ханському) палаці. 13 років життя в Криму я відчував себе як в казці. Я насолоджувався Кримом, який був моєю мрією з дитинства.
З 2014 року я почав глибше вивчати історію власного народу і зараз розумію, наскільки ж російський режим протягом років потужно намагався знищити історію, мову, традиції і культуру кримських татар.
Амет Бекіров тримає кримськотатарський прапор у Криму. Особистий архів Амета Бекірова
Ми приїхали в Крим у 2001 році і до 2014 застали епоху відродження цілого народу на власній землі. Але настав 2014 рік і знову це маленьке молоде колосся пшениці, яке тільки почало проростати, його знову скосили. Звичайно, що наші кримськотатарські зернятка постійно знаходяться в Криму, але паростки регулярно знищує окупаційний режим.
Я не встиг насолодитися та наповнитися Кримом за час свого перебування на півострові. Мені не вистачає мого Криму. Відчуття, ніби хворій людині дали можливість подихати чистим повітрям і згодом знову його перекрили. Наші лідери думок постійно наголошують на тому, що все почалося з Криму та ним і закінчиться. А якщо вже говорити про перемогу, то для мене це не просто звільнення всіх тимчасово окупованих територій, але й повернення людей на рідну землю, бо це дуже важливо.
Люди звикли узагальнювати. Коли ми родиною приїхали після 2014 на материкову частину України в Дрогобич, то я одразу сказав сину, щоб він був дуже обережним, адже по його діям судитимуть цілий народ. Памʼятаю, як проводив урок в першому класі й один з учнів відповів, що Крим захопили монголо-татари. Для мене та всіх кримських татар це було певним дзвіночком про те, що про Крим все ж треба говорити більше.
Минуло 9 років окупації. Якщо в 2014 році дитина пішла там до школи, то приблизно зараз вона її закінчує. Відповідно, вже сформовано покоління людей, з якими нам доведеться працювати після нашої перемоги.
Амет Бекіров проводить урок у школі на Львівщині. Особистий архів Амета Бекірова
На жаль, відчуття, ніби на материковій частині нашої країни діти взагалі не чули про Крим. Я вдячний вчителям, що вони нас запрошують і допомагають нам розповідати про Крим. Вони розуміють разом з нами, що кримські татари тільки з Україною, адже у нас немає іншої Батьківщини. Вони підтримують наш народ, що надзвичайно тішить.
Коли ми повертатимемося всі у звільнений український Крим, для мене він вже не буде тією казкою, якою я його колись уявляв. Це вже буде сувора реальність. Треба буде не просто жити в Криму, а справді насолоджуватися кожним моментом.
Амет Бекіров проводить урок у школі на Львівщині. Особистий архів Амета Бекірова
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, Viber та у Facebook