Холодно, волого, але з’їжджати ми не хочемо. Репортаж із модульного містечка

П’ять місяців тому на вулиці Пулюя, поблизу Технологічного фахового коледжу лісотехнічного університету, були стадіони, а тепер – модульне містечко для внутрішньо переміщених осіб, які втекли з-під обстрілів та війни. Суспільне побувало в одному із модульних містечок, де мешкає майже 300 переселенців, щоб поглянути, як живуть люди та чи готові до зими.

Тут вирує життя

Модульні будинки на вулиці Пулюя, як і ті, що розташовані у Стрийському парку та на Сихові – подарунок Львову від польського уряду за сприяння Міністерства розвитку громад та територій. Місто забезпечує їх комунікаціями (вода, світло, каналізування), організацією побуту та благоустрою, а також контролює, щоб такі містечка мали все необхідне для якісного життя – від прибирання території до гарантування безпеки.

За словами адміністратора модульного містечка на вул. Пулюя Віктора, який тут за старшого з 5 травня – від початку відкриття та заселення, у містечку розміщені 80 будиночків, де можуть знайти притулок 320 людей.

Містечко поділене на два сектори – у першому 52 житлових будинки і санвузли, у другому – 28. У силу певних причин, як, наприклад, заселення людей похилого віку, які можуть займати лише нижні ліжка і в кімнату неможливо більш нікого підселити, зараз тут проживає 280 мешканців. Сотня з них – це діти.

Більшість людей, які тимчасово мешкають у цьому містечку – з Донецької, Луганської, Харківської областей. Є також із Запоріжжя, Київщини. На жаль, їм вже нікуди повертатися, адже втратили дім. Частина людей повернулися назад додому або виїхали за кордон, половина – тут живе з моменту відкриття містечка.

Віктор у своєму “кабінеті”, що розміщений в одному з модульних будиночків і заставлений попід стелю коробками від благодійників, розповідає, що певний час працював у модульному містечку на Стрийській, а у мирному житті – у комерції, був менеджером зі збуту. Коли запропонували долучитися до цього проєкту – погодився.

“Довелося докласти певних зусиль щодо облаштування та організації побуту людей, стали у нагоді й навички з комерції, спілкування з державними, комерційними та благодійними структурами”, – пояснює Віктор.

За його словами, людей з інвалідністю чи таких, хто потребує сторонньої допомоги, сюди не заселяли. Щоправда, мешкає тут два дідусі, яких Віктор називає “гонщиками”, але їх доглядають родичі.

“Дідусі ходять із паличками. Щоб дійти вранці до вбиральні, то виходять ще звечора”, – жартує він.

Мешкає тут кілька багатодітних сімей – з трьома та п’ятьма дітьми. Останні зайняли дві кімнати. Руйнувань їхнє помешкання зазнало ще у 2014 році. Відтоді жили у модульному містечку в Харкові, тепер їх тимчасово поселили у Львові. Також була сім’я ромів, де вже підростали семеро дітей і жінка була при надії. Усі виїхали у подарований будинок на Львівщині. Наразі найбільша родина, яка тут мешкає, – це восьмеро людей – діти, сини, доньки, їхні батьки та бабусі.

Мешканці модульного містечка. Суспільне Львів

На роботу в містечко адміністратор приходить щодня. Каже, за власним бажанням його робочий день починається о 6:30 і триває до вечора. Віктор слідкує за чистотою, підтримує порядок, співпрацює з мешканцями містечка та місцевими жителями району. Проте є у чоловіка й додатковий обов’язок – це написання листів чи звітів про гуманітарну допомогу.

Із допомоги найбільше сюди привозять побутової хімії та продуктів. Одягу немає, його здебільшого приносять місцеві мешканці. Саме зараз у кабінеті стоять ящики із наліпками громадської ініціативи Восток-SOS.

“Допомоги стало менше імпульсивної та ініціативної, тобто такої, щоб самі приїхали і привезли. Пишемо листи з проханнями, потребами. Переважно допомагають побутовою хімією і базовими продуктами. Це макарони, крупи, олія, цукор, сіль, чай, кава, рибні і м’ясні консерви. Із хімії – туалетний папір, мило, пральний порошок, гелі для душу, шампуні, прокладки, дезодоранти, підгузки тощо. Наразі всім все вистачає”, – розповідає Віктор.

Краще, ніж у школі

У майже обідню пору тут все одно гамірно – діти граються на майданчику, старші – розвішують одяг на сушарки, а хтось прямує у кухню зі своїми каструлями.

Із візочком прогулюється молода Вікторія з чоловіком та чотиримісячною дитинкою. До Львова із Миколаєва приїхали 10 квітня. Жінка на той час була вагітною майже на 9 місяці. Відразу каже, що через те й переїхали сюди.

Спочатку з чоловіком жили у приміщенні школи на вул. Масарика. Але було важко, бо доводилося спати на підлозі. Жінці спочатку підстелили піддон та ковдру, згодом, на прохання чоловіка, донесли ще й матрац. Народила Вікторія звісно у Львові – 24 травня у львівському пологовому на Мечникова.

Вікторія розповідає, що перебравшись сюди стало набагато краще – є окрема кімната, ліжка.

Заглядаємо у стандартну кімнату площею 16 метрів квадратних і справді в очі впадають білі два двоповерхових ліжка, дві шафи, столик з двома табуретками і чимало речей. Усі в шафу просто не поміщаються.

Тепер надворі прохолодно, є перебої зі світлом, і це жінку лякає чи не найбільше. Вмикати додаткові електроприлади, крім вмонтованого обігрівача, не можна. Інакше – виб’є світло.

“У вас тут мало не цілий рік падають дощі. Мене це дуже бентежить. У дощ доводиться майже увесь день сидіти в кімнаті. Коли холодно, то вмикаємо батарею, але вона нагрівається дуже швидко і вже через півгодини нема чим дихати. Часто по стінах стікає дощ, конденсат, вологим стає матрац на якому спимо. Вікно ж не відкриєш, бо протяг, страшно за дитину. Як ще пережити зиму – не знаю”, – каже Вікторія.

Холодно, волого, але з’їжджати ми не хочемо. Репортаж із модульного містечка. Суспільне Львів

Окремий біль для жінки – сходити у кухню, душ та туалет. Дитину купають у кімнаті у ванночці, самим доводиться бігати, аби помитися. Через те вже кілька разів всі у сім’ї перехворіли.

Зараз у Миколаєві ситуація не надто спокійна, тож, що робитимуть далі – не знають. Поки туди не повертаються. Лише час від часу зідзвонюються із мамою, татом та бабусею, які там залишилися.

Чоловік Вікторії працює на доставці – велосипедом розвозить товар. Коли тривають дощі, роботи немає.

Загалом, як зазначив адміністратор Віктор, тих, хто працевлаштований, тут 20-25% людей. Майже всі діти до 6 років ходять у садки, діти шкільного віку перейшли у львівські школи і навчаються онлайн або офлайн. Лише частина продовжує навчання онлайн у своїх школах.

Не режимний об’єкт, але зі своїми правилами

У модульному містечку на вул. Пулюя є свої правила поведінки та проживання. Всі мають жити у злагоді.

“Модульне містечко – не режимний об’єкт, але підпорядковане законам і правилам в країні та місті. Відповідно, у комендантську годину ходити не можна, в інший час заборон немає, все працює”, – каже адміністратор.

Самі мешканці прибирають територію, санвузли, кухню. Усе в порядку чергування. Як стверджує Віктор, люди все самі роблять не заради економії, щоб не винаймати прибиральниці, а щоб сформувати правильне ставлення до результату прибирання. У більшому секторі щодня по черзі прибирають мешканці трьох кімнат, у меншому – дві.

Сьогодні чергує Оля – вона має прибрати від листя територію, позамітати біля будинків в містечку, витерти у туалетах, душовій та кухні. Оля з маленькою дитиною, кумою та її двома дітьми із Донеччини до Львова приїхала кілька місяців тому.

До речі, це її останнє чергування, адже всі разом вони виїжджають до Одеси. За ними уже приїхав чоловік. На запитання, а чи не буде їй тут з дітьми спокійніше, Оля каже: “А зараз ніде не є спокійно. Ніхто ж не знає, куди воно прилетить”.

Мешканка містечка Оля з дитиною. Суспільне Львів

Піти у дощову чи холодну погоду у душ чи туалет – справжній квест. Доводиться швидко бігти, перестрибуючи калюжі. Через це жінка з дитиною вже також щонайменше двічі хворіли і доводилося звертатися до сімейної лікарки. У них – підписана декларація із сімейною лікаркою в поліклініці №2.

У модульному містечку жінка ще не хоче залишатися, бо попереду зима. “Спочатку казали, що на зиму нас переселятимуть, тепер вже мовчать. Певно, немає куди і люди таки тут залишаться”, – каже вона.

У пральню заходить ще одна мешканка Марія. Сьогодні “її” день для прання. Загалом в окремо відведеній кімнаті стоїть сім пральних машин (одну купили самі – для прання взуття) і п’ять сушарок. Люди з кожного будиночка можуть прати через день, крім неділі.

Марія праворуч у рожевому светрі. Суспільне Львів

Неподалік кухня. Вона одна на два сектори, як і в решта модульних містечках Львова. Це велике приміщення зі столиками та лавками, шафками та кухонним приладдям, кількома холодильниками, чайниками, мікрохвильовими печами та плитками. Усього шість конфорок, але люди не скаржаться. Кажуть – цього вистачає.

На кухні чоловік та кілька жінок. Одна – варить борщ, інша смажить щось на пательні, чоловік заливає гарячий чай.

“На кухні шість конфорок і їх вистачає. Раніше бувало так, що рівно о сьомій вечора, тобто після роботи, всім і одразу хотілось їсти. Тепер люди призвичаїлися, зрозуміли, що у “час пік” без потреби йти на кухню не варто. Та й посуду одночасно на всіх би не вистачило”, – каже Віктор.

Сніданок і вечерю мешканці готують собі самі, на обід ходять в коледж, що неподалік. Щоб скористатися обідом – першою, основною стравою і напоєм, двічі на тиждень людям роздають датовані ваучери. Скористатися ними можна один раз і лише в зазначений день. Якщо хтось на роботі, родичі можуть взяти обід замість нього зі собою.

Переїжджати не хочемо, й так добре

У другому секторі, яке майже впритул до першого, на лавочках сидять дві жінки з паличками. Обоє з Лисичанська, хоч сюди поселилися у різний час. 54-річна Марина приїхала у червні з чоловіком, 12-річною донькою, яка вчиться онлайн зі своїм класом, та 21-річним сином, який у Львові знайшов роботу.

70-річна Людмила зараз тут з двома доньками та внуками. Жінка спочатку залишилася вдома, доньки поїхали, але після чергових обстрілів та окупації, таки виїхала. Волонтери її доправили у Бахмут, потім у Львів. Тут вона й зустрілася з доньками та внуками. Вже пів року Людмилі не виплачують пенсію. У себе в Лисичанську гроші жінці додому приносила поштарка.

Спочатку жінки, які обоє ходять за допомогою паличок, жили у школах, спали на підлозі. Згодом їх переселили сюди. Коли Марина певний час переховувалась у підвалах, а потім спала на підлозі у школі, похитнулося здоров’я. Місяць тому жінці зробили операцію на грижі. Дивується, що безкоштовно, адже у себе б довелося оплатити кілька тисяч гривень.

Найбільше жінки хвалять адміністратора Віктора. Кажуть, він у них найкращий, адже здатний і підтримати, і вирішити будь-які проблеми.

“Віктор може все – він приносить речі, допомагає, вирішує проблеми. Щось зламалося – бере інструменти і ремонтує. Навіть пральні машинки може сам заправляти і туалети помити. Як не було цього тижня світла та води, то сам привозив воду, дітям грів у себе вдома, організував нам харчування. Такого, як він, більше ніде не знайти”, – кажуть навперебій обидві жінки, наполегливо просячи подякувати від будиночків № 33, 34 і 38.

Холодно, волого, але з’їжджати ми не хочемо. Репортаж із модульного містечка. Суспільне Львів

Квартири у Марини більше немає, все розбомбили росіяни, тож повертатися нема куди.

Чи переселятимуть звідси людей у більш пристосовані для зими місця наразі невідомо. Адміністратор Віктор на таке питання також однозначної відповіді не дає.

“Ми всі дорослі люди. Ті, хто тут мешкає, не “на валізах” і не в очікуванні переїзду. Скажу так – ми дивимося на ситуацію тверезо і накручувати людей, щось їм обіцяти, а потім не виконувати, не збираємося. Люди вже самі все розуміють і бачать. У разі чого – встигнемо зібратися. Скажуть – переїдемо, як ні – залишимося тут”, – каже Віктор.

Марина та Людмила стверджують, що у своєму модульному містечку вже всі потоваришували. З’їжджати звідси не хочуть. Та й не відомо, чи буде куди.

“Тут вже всі, як рідні. Сусіди хороші, один до другого звикли, допомагають. Раніше казали, що нас звідси будуть переселяти. Розмови йшли і про якийсь гуртожиток, і про інше містечко… Тепер кажуть, що нікуди ми не поїдемо, а лиш утеплять нам зовні будинки та видадуть додаткові ковдри. Та ми й не хочемо звідси їхати. Нам тут добре. Понакидаємо на себе покривала і якось перезимуємо”, – каже Людмила.

Опалювальний сезон: як готують до зими модульні містечка у Львові