Від Євромайдану до великої війни. 10 років волонтерства “Львівського лицаря”

Волонтерська ініціатива “Львівський лицар” цими днями відзначила свої перше десятиліття. Організована на початку Євромайдану, в грудні 2013 року, для допомоги протестувальникам у Києві, з березня 2014 року ініціатива “перепрофілювалася” на допомогу ЗСУ.

Співзасновник “Львівського лицаря” Андрій Салюк розповів Українському радіо Львів, як все починалося і чому через десять років львівські волонтери не припиняють свою роботу.

Без належного забезпечення складно підтримувати діяльність Майдану

До мене підійшли студенти-юристи з ЛНУ і запропонували правильно організувати логістичну роботу. Ми з ними про все вмовилися, і фактично 2 грудня вже почала працювати ініціатива, яка незабаром стала “Львівським лицарем”.

З досвіду власної участі в минулих масових акціях – Революції на граніті та Помаранчевій революції я добре знав, що без належно спланованого, координованого забезпечення дуже складно підтримувати діяльність такої акції, як Майдан.

Коли поїхали перші охочі до Києва, то багато людей у Львові почали приносити харчі та одяг для протестувальників. У пункті допомоги на Майдан ми сортували речі і системно передавали їх. За три місяці зими допомога тільки нарощувалася — до харчів та одягу долучилися теплі ковдри, спальники, каремати, наплечники.

А коли на Майдані почалися активні фізичні протистояння, то ми почали передавати спочатку будівельні шоломи та саморобні бронежилети, а потім шукали можливість з-за кордону привезти військові шоломи і бронежилети, щоби майданівців вберегти від куль. Також робили і передавали щити. До цього часу так серце стискається, коли дивлюся ті хроніки з того періоду і бачу, як на тих щитах, які ми передавали, виносили поранених і загиблих майданівців.

Шкарпетками перемоги не здобудеш

На початку березня 2014 року до нас прийшли прикордонники, бо треба було формувати новий кордон з тоді вже окупованим Кримом. Вони просили теплі речі та харчі. Ми їм дали те, що залишилося ще з запасів і зрозуміли, що справа йде до війни. Тоді ж ухвалили рішення, що будемо займатися приладами, оптикою та обладнанням. Бо шкарпетки на війні потрібні, але тільки ними ворога не переможеш. І до цього часу, всі ці роки війни, ми допомагаємо забезпечити наших вояків приладами, оптикою та обладнанням.

Найприкріше те, що як у 2014 році ми передавали біноклі з далекомірною сіткою, так і в 2023 році ми передаємо біноклі з далекомірною сіткою. На жаль, держава так і не спромоглася забезпечити біноклями наших вояків, а це ж елементарні засоби спостереження і щонайпізніше це питання мали б закрити у 2015 році. Та воно не закрите до цих пір – у 80% всіх запитів, які приходять з фронту, йдеться саме про біноклі. Але це не просто, особливо зараз.

Волонтери “Львівського лицаря”. Фото: сторінка у Facebook “Львівського лицаря”

Я не можу зрозуміти тієї ворожої ініціативи Мінсоцсполітики, щоб нібито врегулювати питання переданого кордону гуманітарної допомоги. Після цих рішень я боюся, що будуть з’являтися нові й нові складнощі, і вони відіб’ються на забезпечення наших вояків тими чи іншими приводами.

І найбільш цинічним є те, що це чомусь офіційно називають гуманітарна допомога. Як може бути гуманітаркою те, що громадяни України збирають гроші, їдуть за кордон, купують там вживані автомобілі чи амуніцію і везуть додому воякам. А нам на кордоні кажуть, що це гуманітарна допомога… Ну як можуть бути гуманітарною допомогою приціли, далекоміри, метеостанції, тепловізори, прилади нічного бачення? Це виглядає та звучить цинічно, на мою думку.

Я переконаний, що якби компетентні органи добре вивчили біографію та діяльність людей, які це пропонували, то вони точно вийдуть на московський слід. Бо вважаю, що це підривна діяльність проти українського спротиву Москві.

Чому ми це робимо?

Це фундаментальне запитання і я не знаю, як коротко відповісти.

Перший момент. Ви пам’ятаєте таке відчуття, коли в дитинстві, зранку прокидаєшся на Святого Миколая і бачиш, що він приніс саме ті подарунки, про які ти дуже-дуже мріяв. Це внутрішнє лоскотання серця і відчуття такої дитячої радості і це трапляється кожного разу, коли ми передаємо на фронт прилад, обладнання, чи спорядження — саме те, про що нас просили хлопці з передової. Це відчуття внутрішнього щастя і задоволення, що цей день не минув марно, а пішов на допомогу конкретній людині — це надзвичайно важливо.

Друге, що важко передати словами — це відчуття, коли з фронту хтось пише чи розповідає, що наші посилки врятували комусь життя. Якось нам повернули з фронту прострілений перископ – ми його замінили на новий, а цей залишили собі. Я всім показую цей перископ, прострілений двома кулями, бо він є доказом того, що чиясь мама обійняла свого сина, чиясь дитина обійняла свого батька. Це нібито така проста річ, але з іншого боку — це світ тої дитини, того батька, їхньої родини. Надихає і додає сили розуміння, що ти передав прилад і він може врятувати життя конкретного захисника України і дає надію на подальше життя цілому світу довкола цієї людини та її рідних і близьких.

Перемога залежить від кожного

В 2014 році думав, що волонтери максимум будуть потрібні до кінця року. Ми з Іваном Радковцем, говорили про це і нам здавалося, що державна машина запускається повільно, але у 2015 році всі ці питання, якими ми займалися, відпадуть, бо держава візьме це на себе. А ми будемо займатися підтримкою бойового духу наших вояків. Але все склалося по-іншому.

Подяки “Львівського лицаря”. Фото: сторінка у Facebook “Львівського лицаря”

Та попри все я знаю просто сотні чудових людей у волонтерському русі. Це неймовірні, надзвичайні люди, дійсно з великої букви, які тихо, без зовнішньої якоїсь реклами чи ще чогось працюють, феноменально роблять свою справу і займаються цим, тільки щоби врятувати життя воїна і допомогти Україні перемогти ворога. Тому маючи нагоду, дякую абсолютно всім побратимам і посестрам у цьому волонтерському русі. Бо разом зможемо більше і разом переможемо швидше.

І ще раз нагадаю гасло “Львівського лицаря”: війна стосується всіх, перемога залежить від кожного. І кожен з нас зараз може долучитися до наближення нашої перемоги.