Повернулася з полону РФ і виховує сина побратима у Львові: історія парамедикині Тетяни Васильченко

Парамедикиня Тетяна Васильченко тримала оборону Маріуполя й “Азовсталі” та пережила полон. А тепер наглядає за сином свого побратима — парамедика з позивним “Бізон”, який досі перебуває у полоні. Заради цього госпітальєрка спеціально переїхала до Львова. Про полон, звільнення та побратимів Тетяна Васильченко з позивним “Борисівна” розповіла в інтерв’ю Суспільному.

Парамедикиня Тетяна Васильченко із позивним “Борисівна” за фахом бухгалтер. Жінка з Хмельницького. Після виходу на пенсію пройшла вишкіл в добровольчому медичному батальйоні “Госпітальєри”. У його складі ще до початку повномасштабного вторгнення поїхала на передову рятувати життя.

“Я приїхала з ротації, побула декілька тижнів дома і казала хлопцям на позиціях, що я повернусь ну, може, в березні. Але от щось мене потягнуло і я беру квиток на 23 лютого і 24 лютого я крайнім потягом, який туди зайшов, приїжджаю в Маріуполь. Наш екіпаж стояв у селищі Водяне. Це Маріупольський район. На цей час лінія зіткнення була східніше — на південний схід від Маріуполя і до 1 березня ми ще там стояли, тому що трималася оборона”, — каже Тетяна Васильченко.

У Водяному “Борисівна” була разом з медиками-волонтерами “Госпітальєрами” — “Пташкою”, “Дрімом” та “Бізоном”.

“Саме наш екіпаж, наша група “Госпітальєрів”, ми були з мінометним розрахунком, відповідно ми стояли трішки позаду піхоти. Мінометники здійснювали свою роботу, а ми здійснювали свою – евакуація поранених відбувалася практично з-під вогню. Потім це був завод Ілліча, на якому теж трималася оборона, вже при оточенні, не маючи можливості ні поповнити БК, ні інших необхідностей, змушені були відступати на “Азов”, — каже парамедикиня.

Коли російські війська поступово стали брати місто у вогневе кільце, жінка разом із парамедиками опинилась на “Азовсталі”. Жінка розповідає, коли пересувалися з заводу Ілліча на “Азовсталь”, їхню колону обстріляли. Вона та побратими отримали поранення. 17 травня Тетяна Васильченко потрапила в полон у тимчасово окуповану Оленівку Донецької області. В полоні парамедикиня була 5 місяців. Її звільнили 17 жовтня, коли обміняли 108 українських полонених жінок. Проте її побратими досі у полоні.

“Наша група налічувала п’ятеро людей і є непідтверджені дані, що один з нашої групи загинув, але є думка що може таки ні, оскільки його син отримував від нього повідомлення. Так само ще двоє побратимів Яковюк Юрій і Ковальов Сергій, вони ще знаходяться у полоні. На щастя, знайшла відео з однієї з колоній Донецької області, де утримують саме Ковальова Сергія. Це якоюсь мірою і радість, що людина жива і є надія, що він скоро повернеться. Тому що це так прикро слухати, коли він на зверненні передає вітання своїй мамі, яка, на жаль, не витримала, не дочекалась сина і в грудні, в неї слабке серце, її не стало”, — каже Тетяна Васильченко.

Тетяна Васильченко. Фото Тетяни Васильченко

Поки її побратим, теж парамедик з позивним “Бізон” у полоні, Тетяна виховує його 15-річного сина. Спеціально, аби наглядати за ним, Тетяна переїхала до Львова.

“Це не просто обов’язок – це найменше, що ми можемо зробити для нього, щоб дитина була в емоційно нормальному стані і щоб дочекалася тата. Намагаюсь щось робити для того, щоб прискорити, щоб його батько повернувся. Я дуже хочу, щоб повернулися всі – всі кого я знаю, кого не знаю, всі наші українські хлопці і дівчата. На жаль, дівчат ще також багато в полоні, але в мене душа болить, що дитина чекає тата”, — каже парамедикиня.

Парамедик “Бізон” з сином. Фото Тетяни Васильченко

Сама ж Тетяна Васильченко після контузії і полону проходить реабілітацію. І хоче повернутися на фронт — рятувати життя.

Читайте також

“Де ти”: у Львові провели акцію до річниці авіаудару по Маріупольському драмтеатру

З російського полону звільнили трьох військових зі Львівщини