“Маємо ще багато планів на майбутнє”: львів’янка про боротьбу із онкологією

Ще два роки тому львів’янка Оксана Калічка жила звичайним життям: працювала, подорожувала, танцювала танго. Але минулого року лікарі поставили діагноз: гостра лімфобластна лейкемія або – рак крові.

В інтерв’ю Суспільному Оксана розповіла про боротьбу із недугою та плани на майбутнє.

Хвороба прийшла зненацька

Оксана каже, що про недугу навіть не здогадувалася. А те, що увесь час відчувала втому, хотілося спати та не хотілося їсти, сподівалася, що минеться. Адже в Україні тривала повномасштабна війна. А ще була зима, а зима, за словами Оксани, не була для неї найкращою порою року.

Вже пізніше жінка дізнається, що її тіло сигналізувало про недугу синцями на ногах. Каже, що вранці прокидалася з цими синцями й жартувала, що по ній вночі хтось товкся. Бо ж ніде не вдарялася.

А тоді вона звернулася до стоматолога і їй вирвали зуб — звичайна процедура. Але чомусь дуже довго не гоїлася рана. Понад те, Оксана почала втрачати кров.

“Я знов пішла до стоматолога. Там нічого страшного не виявили. Але звернули увагу, що воно дуже довго гоїться. Я десь три тижні пролежала вдома, не могла їсти нормально, була гарячка. Тому я вирішила обстежитися”, – розповідає жінка.

У приватній клініці вона здала аналізи крові. І з тим прийшла до лікарів.

“Я почала з гінеколога. Але вона не знайшла жодних проблем. Наступним лікарем, до кого я звернулася, був гематолог. Я прийшла в гематологічне відділення 31 березня 2023 року. І мене звідти випустили через кілька місяців. Відразу почали обстежувати та лікувати”, — говорить вона.

Каже, що про діагноз вона здогадалася сама, переглядаючи результати аналізів.

“Я прийшла до лікарки, а вона питає мене: “Ви знаєте, який у вас діагноз?”. Так що це не лікар мені, а я лікарю проговорила, маючи результати аналізів перед собою”, – каже Оксана.

Це — лікується

Жінка досить спокійно сприйняла цю новину. Єдине що її цікавило: що робити далі.

“Я себе на той момент нормально почувала. Хіба що сильна втома була. Лікарка почала пропонувати лікування. А мене цікавило, чи є в мене якісь шанси на одужання, чи вже пізно. Я казала: якщо у мене вже така стадія, що залишилося, умовно, десять відсотків на одужання, то, давайте, я не буду витрачати кошти на лікування, а поїду в теплі краї та проведу той час, що мені залишився, там, де мені подобається”, – згадує Оксана.

На що лікарка відповіла, що зараз майже все виліковується. Тому жінка погодилася на боротьбу з недугою. Зараз вона вже знає, що якби відмовилася від лікування, то за кілька тижнів її б уже не стало.

Так вона на кілька місяців оселилася у лікарні.

“Я пробула там дуже довго і зараз у мене дуже гарні стосунки з медичним персоналом. Хоча були моменти, коли мені треба було наполягати на деяких речах”, — каже жінка.

Оксана Калічка. Фото з архіву Оксани Калічки

Так, у розмові з лікаркою вона почула про існування підключичного катетера, який є в протоколі лікування, затвердженого НСЗУ.

“За допомогою цього катетера можна як капати хімієтерапію, так і брати кров на аналізи. Але не всі медсестри хотіли так робити, їм звичніше було колоти у вену. А я наполягала, щоби кров брали через систему, а не кололи мене зайвий раз”, — розповідає Оксана.

Згадуючи початок лікування, жінка каже, що їй дуже пощастило. Лікарі виявили проблеми з печінкою і вирішили відкласти хімієтерапію та провести лікування печінки. Тож, поки пацієнтку готували до хімієтерапії, вона мала час знайти чи не всю інформацію щодо своєї недуги.

“Я місяць пролежала під крапельницями. Мені ставили печінку на місце. І протягом цього часу я почитала дещо, поговорила з лікарями. Так я дізналася про катетер та порт-систему, яку ставлять, аби не палити вени на руках. За кордоном такі системи ставлять безкоштовно. Собі я поставила аж минулого місяця. І я заплатила за це”, — зазначила вона.

Плани на майбутнє не змінилися

Вперше Оксана перебувала у лікарні чотири місяці. І ті невеликі радісні моменти, які з нею ставалися, пам’ятає яскраво. Так, одного разу їй страшенно захотілося київського торта. І смаколик їй привезли її подруги. Іншого разу думала, що зараз, мабуть, надворі півонії квітнуть, а вона дуже любить ці квіти. І знов друзі привезли для неї букет півоній та бузку в лікарню.

“Я мала намір поїхати на танго-фестиваль в Берген, в Норвегію. На початку лікування я була дуже оптимістичною. Я думала, що за місяць-другий мене вилікують і я собі поїду. Але лікарі мені заборонили”, – розповідає жінка. І додає, що намір поїхати на цей танго-марафон підтримував її на початку хвороби.

Оксана танцює танго. Фото з архіву Оксани Калічки

Зараз Оксана готується до другого курсу хімієтерапії. А також планує ще раз поїхати в улюблений Париж. І продовжує танцювати танго.

“Моє життя не дуже сильно змінилося. Здавалося, я зараз мала б вранці прокинутися, поснідати, погуляти і йти відпочивати. Але я продовжую працювати. Та й хатню роботу ніхто не скасовував. І ми з моєю донькою маємо ще багато планів на майбутнє. Зараз я роблю все, що я можу: ходжу на лікування та лікуюся”, — каже вона.