«Дотягнув друга. Вижив хлопець. А ми відбили штурм». Історія «Бумера» з НГУ

2 дні назад

179 2 хвилин читано

«Позивний мій сам собою утворився. Я люблю все, що пов’язано з автівками. Всі мої хобі – це поратися в гаражі та щось лагодити у власному авто. Зараз у мене BMW, минула була теж цієї марки. То я і став Бумером», – розповідає Максим.

Життєвий шлях Бумера одразу мав направленість на військовий однострій, відзначає Відділення інформації та комунікцаії Східного ТУ НГУ.

Після школи Максим вступив до Харківського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою «Правоохоронець», бо мав у планах службу в поліції, де вже на той час служили старший брат та батько.

Але далі була строкова служба в НГУ, під час якої наш герой підписав контракт. На питання чому саме НГУ, а не поліція, як було задумано, Максим не вагаючись відповів:

«Я був налаштований на патрульну службу в поліції, як брат, але у Нацгвардії також є аналогічний напрямок.. Я й залишився, бо вже трохи знав цю службу зсередини, мій вибір був свідомим».

В НГУ кажуть, що бажання служити у силових структурах часто успадковується як сімейна риса, та стає внутрішньою традицією.

Батьки мають бути прикладом для своїх дітей і коли так дійсно трапляється, питання про вибір своєї справи часто навіть не стоїть. Подальші вчинки та почуття себе на своєму місці підкажуть, чи вірним був обраний шлях.

«Повномасштабне вторгнення я зустрів вдома. У мене в цей день був вихідний і тут все почалося… Я залишив машину батькам та поїхав громадським транспортом до своєї частини. Перший час ми обороняли Харків по всьому місту, блокпости різні та не лише. Все було серйозно», – згадує Бумер.

Цікаво, що нещодавно хлопця було представлено до державної нагороди. Гвардієць докладно розповів свою історію, яка трапилась у квітні цього року під Кліщіївкою.

Тоді по його позиції відпрацювала бронетехніка противника із важким озброєнням і сильно пошкодила укріплення, після чого бійці почали будівництво знов – це вже майже рутина на нулі.

«Нас прикривав наш дрон. Раптом повідомляють, що в нашому напрямку висунулася ворожа піхота. Ми двома двійками вирушили на перехоплення. Пройшли доволі далеко, метрів 400, а то й більше. Бачимо військових. Спочатку не зрозуміли хто є хто – здалеку перекрикувались російською мовою. Ті кричать, що «свої», але щось не те. І тут вони себе видали – не ту бригаду назвали. Ми не вагалися – добрий вечір вам, Слава Україні!!! І понеслося», – каже Максим.

Він розповідає, як в перші ж моменти добряче потріпали окупантів, завдавши їм втрат. Але після цього в іншої двійки захисників виникли проблеми.

«В одного заклинив автомат, а в іншого теж щось не дуже працювало. Стріляв через раз. Вони відкотилися, ми їх прикрили, а коли відхід почали вже ми, то побратим Субару наступив на щось, скоріше за все на «лєпєсток», і далі вже йти не міг», – згадує Бумер.

Потім гвардієць тягнув пораненого побратима на собі метрів п’ятсот, адже піднятися було неможливо через щільний вогонь противника з кулеметів та мінометів.