“Забуваю слова російською”: як у Львові переселенці опановують українську мову

У Львові з березня 2022 року діють розмовні клуби “Єдині”, де всім охочим пропонують вдосконалити свою розмовну українську мову. Цього літа клуби “Єдині” працюють у двох бібліотеках. Це Wiki бібліотека на проспекті Червоної Калини, 58 та Бібліотека 22 на вулиці Петлюри, 41.

Бізнес розмовляє українською

Тетяна Прозорова до весни минулого року мешкала у Бахмуті на Донеччині. Навчалася у школі з російською мовою викладання. Розмовляла вдома, на роботі й у побуті російською. Але після повномасштабного вторгнення РФ в Україну, коли змушена була покинути рідне місто, почала вивчати українську мову.

Розповідає, що виїхала з Бахмута 30 березня разом зі старенькою мамою. Мама потребує сторонньої опіки, тож Тетяна протягом місяця шукала можливість виїхати разом з нею. А через три дні опісля у її домівку прилетіла російська ракета.

У Львові жінка винаймає квартиру, оформилася як приватний підприємець, почала працювати. І зрозуміла, що їй дуже бракує навичок розмовної української мови. Вона веде YouTube-канал, має свій сайт. Але вони – російською мовою.

“Моя мама з Соледару, а тато – з Волині. Я розмовляла російським суржиком. Зараз я вирішила переводити свій сайт і YouTube на українську мову та пропонувати свої послуги тим, хто розмовляє українською”, — Тетяна Прозорова.

Каже, що на початках їй було важко почати думати українською. Підприємиця звикла швидко думати та реагувати на різні виклики. Тож найважче було емоційно перелаштуватися. Тому вона вирішила скористатися пропозицією від проєкту “Єдині” та навчатися у мовному клубі, який працює при Wiki бібліотеці у Львові.

“Раз на тиждень я приходжу сюди, ми розмовляємо. Я почала помічати, що я вже забуваю слова російською. Інколи доводиться говорити з родичами. І я помітила, що мені легше висловитися українською. Минулого року мені здавалося, що перехід на українську для мене буде тривалим. А виявилося, що це набагато швидше і простіше. Я 53 роки поспіль розмовляла російською. А тепер вже буду українською”, — говорить переселенка з Бахмуту.

Вчимося у класиків лаятися

Пані Тетяна дуже активна під час заняття. Її цікавить, які фрази вжити, коли знайомишся, якими висловити жаль, співчуття, як попросити пробачення, коли доречно звертатися на “ти”, а коли – на “ви” та інше.

Це заняття починається з лайки. Вочевидь, учениці, а це – переселенки поважного віку, попереднього заняття поцікавилися у вчительки як правильно лаятися українською. Вчителька Іванна Гринько принесла на урок автобіографічну повість Олександра Довженка “Зачарована Десна” і читає вголос уривок, де баба лає малого Сашка за те, що він повисмикував з грядки усю моркву.

“Довженко – це маленька енциклопедія життя. Почитайте при нагоді”, — радить Іванна Гринько.

А далі учні разом вивчають, що планету відкривають, очі розплющують, книгу розгортають, двері відчиняють. Та проговорюють, як доречно вживати ці слова. Ще за один урок дізнаються як правильно називати час, як правильно писати по-батькові та про закінчення кличного відмінка.

Наприкінці заняття вчителька читає поезію Ліни Костенко. І знову радить своїм ученицям почитати й це.

Букварик для вісімдесятилітньої учениці

Як розповіла Суспільному завідувачка Wiki бібліотеки Ольга Василевич, мовні курси у бібліотеці розпочалися з початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну, як тільки до Львова почали приїжджати переселенці.

“Ми збираємося щочетверга. Зараз у нас викладає вчителька української мови пані Іванна Гринько, наша читачка”, — каже жінка.

Для вчительки це перший досвід роботи зі старшими людьми. Каже, що нові учениці стараються і дуже зацікавлені у вивченні мови.

“Одна з наших учениць зауважила, що розмовляє суржиком. Під час навчання на наших курсах вона викорінила ці слова зі свого лексикону. Я завжди роблю нашим ученицям компліменти. Сюди приходять ті, хто відчуває себе українцями”, — говорить Ольга Василевич.

Завідувачка бібліотеки Ольга Василевич. Суспільне Львів

Серед учениць у бібліотеці згадують і 80-річну Людмилу з Енергодару, яка за своє життя не сказала жодного слова українською. Аж поки не приїхала до Львова та не почала відвідувати мовні курси.

“Вона прийшла до мене і попросила букварик. Каже: “Хочу з азів почати”. Я знайшла вдома букварик, за яким вчилася ще моя донька, і подарувала їй. Зараз пані Людмила вже розмовляє українською. Так, в її мові ще є русизми. Але вона формулює речення українською”, — каже завідувачка бібліотеки.

За даними організаторів проєкту, за 15 місяців роботи команда “Єдиних” допомогла заговорити українською 95 000 учасникам. Відбулося більше ніж 560 розмовних клубів “Єдині”. В них брали участь понад 5500 учасників у 25 містах України та за кордоном – наприклад, у Любліні, Варшаві, Брно, Роттердамі, Вільнюсі, Гельсінкі, Празі та на Кіпрі. До проєкту долучилися 35 членів команди, 335 учителів та 500 волонтерів.