З 58 договорів про мир росія порушила 45: цікаві факти від Конрада Аденауера

11.08.2024

225 4 хвилин читано

За його каденції Західна Німеччина змогла відбудувати зруйновану війною економіку, нормалізувати відносини із Великою Британією, Францією та США і вступити в НАТО. Також Конрада Аденауера називають одним із батьків-засновників Європейського Союзу.

Він написав спогади про повоєнну Німеччину 1945 — 1963 років, опубліковані в чотирьох томах (два останні видані вже після його смерті).

У своїй нелюбові до Радянського Союзу Аденауер був послідовний і непохитний. Але це не завадило встановити дипломатичні відносини ФРН із СРСР і повернути додому десятки тисяч полонених та інтернованих німців.

У «Спогадах» Конрад Аденауер дуже точно, посутньо висловлювався про СРСР, тобто радянську росію. Бо для нього Радянський Союз, росія і москва були синонімами. Нижче подаємо кілька найцікавіших, на наш погляд, цитат.

Радянський Союз анексував територію, рівну за площею Франції або двом ФРН

Наступний статистичний список територіального зростання Радянського Союзу з 1939 року дуже чітко показує цілі російських радянських правителів:

Радянський Союз анексував:

— 181 000 кв. км Східної Польщі у 1939 році;

— 45 600 кв. км Фінляндії в 1940;

— 44 400 кв. км Бессарабії і Північної Буковини в 1940;

— 47 400 кв. км Естонії в 1940;

— 65 800 кв. км Латвії в 1940;

— 55.700 кв. км Литви в 1940;

— Ще 16 000 кв. км Фінляндії в 1945 році;

— 14 000 кв. км Карпатської України в 1945;

— 14 000 кв. км північної частини Східної Пруссії в 1945;

— 12 700 кв. км Східної Чехословаччини в 1945-му.

Всього в Європі анексовано — 492 600 кв. км.

Крім того, в Азії росія анексувала Танну-Тува площею 165 800 кв. км та японські Південний Сахалін і Курильські острови.

Для порівняння, Франція, включаючи Корсику, займає площу 550 000 квадратних кілометрів. Федеративна Республіка Німеччина має площу 245 000 квадратних кілометрів. Тож територія Радянського Союзу з 1939 року збільшилася більш ніж на дві площі ФРН.

Так само небезпечними, як ці прямі анексії, є успішні спроби Радянського Союзу нав’язати комуністичні режими іншим народам. Завдяки рішучій політиці, Радянському Союзу вдалося створити пояс залежних від москви держав-сателітів, керованих комуністами.

Із 58 договорів, які радянська росія уклала з іншими державами, вона порушила понад 45

Наступні факти є дуже різким наочним уроком для поведінки радянської росії. З 1925 р. вона уклала 58 договорів і угод з іншими державами. Вона порушила, розірвала або в односторонньому порядку залишила понад 45 із них.

Радянський Союз з 1925 року розірвав десять із одинадцяти пактів про ненапад, чотири з них після 1945 року. Він розірвав п’ятнадцять із вісімнадцяти союзницьких угод, одинадцять із них — після 1945 року. Радянський Союз уклав шість мирних договорів після 1946 року та розірвав три з них до 1957 року.

У Каїрі, Тегерані, Ялті та Потсдамі Радянський Союз уклав чотири угоди зі своїми військовими союзниками в рамках підготовки до мирного врегулювання Другої світової війни. Усі чотири були розірвані.

Радянський Союз неодноразово порушував такі багатосторонні договори, як Пакт Бріана-Келлога, Статут Ліги Націй, Атлантичну Хартію та Статут Організації Об’єднаних Націй.

Країна не може бути розділеною і нейтральною: порятунок в об’єднаній Європі, відгородженій греблею від росії

Така поведінка Радянського Союзу спонукала федеральний уряд Німеччини бути насторожі проти цього великого сусіда-агресора, щоб Федеративну Республіку не спіткала подібна доля, як, наприклад, Польщу, Угорщину та Чехословаччину. Я бачив захист від впливу радянської росії лише в міцному зв’язку із Заходом. Доктрина Трумена, оприлюднена в березні 1947 року, згідно з якою Америка була готова «допомагати вільним народам у збереженні їхніх вільних інститутів і їхньої національної цілісності проти рухів, які нав’язували б їм тоталітарний режим», започаткувала політику стримування. Ми зуміли захистити Туреччину і Грецію від Радянського Союзу, щоб захистити нас також.

Треба дуже тверезо оцінювати питання возз’єднання і знову і знову підкреслювати об’єктивні причини, які є в інтересах Європи. Тут вирішальними є дуже серйозні та важливі політичні потреби. Возз’єднання — це не виключно або переважно емоційна справа. Необхідно знову і знову підкреслювати, що возз’єднання є життєво важливим інтересом Європи, а отже, і світу, і що проти жахливого колоса радянської росії має бути гребля. Для цього абсолютно необхідна цілісність Німеччини.

Ми повинні закріпитися у вільній Європі. Нейтралізація Німеччини не вирішила б проблеми, але посилила б і загострила політичні небезпеки для нас, Європи та світу. Не можна і не варто створювати політичний вакуум посеред Європи. Це фактично змусить сусідні держави якимось чином вдертися в цей вакуум. Небезпеки не зменшаться, а збільшаться в рази.

Наш порятунок полягав і полягає в наступному: Європа, вільна Європа, мусила і мусить об’єднатися в єдине ціле, і ми повинні були й повинні бути невід’ємною частиною цієї Європи. Економічний і технічний прогрес, досягнутий у світі за останні десятиліття, і політичні зміни, спричинені двома війнами, унеможливлюють більше європейські держави, які стали малими внаслідок революційних подій, продовжують існувати ізольовано. Якщо вони залишатимуться при своєму попередньому економічному та політичному способі життя, вони загинуть, а разом з ними і Європа, подальше існування якої як політичного, економічного та культурного чинника було і є абсолютною необхідністю для всього світу.

Само собою зрозуміло, що ми, німці, також зворушені почуттями у нашому бажанні возз’єднання. Але інші західноєвропейські держави та Сполучені Штати Америки повинні чітко розуміти, що це зачіпає їхні власні інтереси. Оцінюючи політику об’єднання, потрібно намагатися відійти від поширеної в інших країнах Західної Європи та Америки думки: «Це просто емоційна річ! Німці звикнуть до поділу!» Навіть якби західні німці та східні німці звикли до поділу, все одно існувала б постійна небезпека для Західної Європи через перевагу радянської росії, зважаючи на територію, її економічну та військову силу. Треба також враховувати, що комуністичні партії є дуже сильними у Франції, Італії та інших країнах Західної Європи, щоб політики цих країн бачили їх власні інтереси, а не лише говорили красиві слова про «возз’єднання Німеччини». Це питання відіграє важливу роль у порятунку Європи від комуністичної радянської влади.