Серпнем по росіянцям: історичний наступ українського війська

Спостерігаючи за сучасним розвитком подій на деяких ділянках фронту, багато хто з аналітиків проводить паралелі зі знаменитою Слобожанською наступальною операцією вересня-жовтня 2022 року.

Добре засвоєний досвід та відпрацьовані прийоми Слобожанського наступу 2022 року справді є важливим надбанням Збройних Сил України, який вони використовують під час нинішньої війни з росією.

Однак, в історії українського війська була не менш успішна та яскрава літня наступальна операція, під час якої впродовж лічених тижнів захисникам України вдавалось визволити величезну за площею територію.

Мова про звитяжний спільний похід Дієвої Армії УНР та Української Галицької Армії в серпні 1919 року, коли Україна відбивала російську агресію під час Другої війни між радянською росією та Українською Народною Республікою.

Тодішня історична серпнева виправа на Київ та Одесу стала найуспішнішою самостійною наступальною операцією українських збройних сил періоду Української національно-демократичної революції та боротьби за державність 1917–1921 років.

Творець серпневого наступу — генерал Микола Юнаків

Знаменитий похід почався рівно 105 років тому, 11 серпня 1919 року, після створення Штабу Головного Отамана, який можна порівняти із сучасним Генеральним штабом ЗСУ. То був вищий орган керування військами, який об’єднав штаб Дієвої Армії УНР та Начальну команду Української Галицької армії.

На чолі Штабу Головного Отамана став генерал Микола Юнаків — талановитий і досвідчений військовий, який здобув вищу військову освіту в найкращих навчальних закладах тогочасної російської імперії.

Саме під керівництвом Миколи Юнакова ретельно й водночас у стислі терміни розробили план наступальної військової операції з визволення Правобережної України від більшовицьких військ і звільнення Києва.

Як воєначальник Микола Юнаків поєднував сильні сторони військового-практика з ґрунтовною теоретичною підготовкою та науковими військово-історичними студіями.

З одного боку, він брав участь у Першій світовій війні, командуючи в різний час бригадою, корпусом та армією.

З другого боку, генерал був фаховим військовим істориком, одним із найкращих дослідників Великої Північної війни 1700–1721 років між Шедською імперією та московською державою.

Досконале знання військової історії, зокрема й операцій шведської армії в Україні 1708–1709 років, і практичний досвід дозволили Миколі Юнаківу розробити блискучий план наступу, а досвідчені командири та бійці успішно його виконали.

Розраховувати довелось лише на власні сили

Попередні наступальні дії, які розвивалися з території підконтрольного уряду та військам УНР Поділля з центром у Кам’янці, дозволили на початку серпня оволодіти Жмеринкою (9 серпня ) та Вінницею (10 серпня).

11 серпня Штаб Головного Отамана видав директиву про наступ головних сил з’єдинених Дієвої Армії УНР та УГА на Київ. Дії на головному Київському напрямку мали підтримувати з заходу Група Коростенського напрямку та Група Одеського напрямку, що наступала на південь.

Окрім звільнення Правобережжя від окупації більшовицькою росією і повернення столиці метою операції було забезпечити Українській Народній Республіці вихід до Чорного моря.

Значущим аспектом було також завдання продемонструвати світові факт існування самостійної соборної української держави, спроможної протистояти зовнішні агресії та відновити контроль над своєю територією.

За ситуацією пильно стежили військові представники країн Антанти, які стояли на боці антибільшовицьких сил на території колишньої російської імперії, однак дієво підтримували не Україну, а Польщу та білогвардійську Добровольчу армію під командуванням генерала Антона Денікіна.

З огляду на позицію країн Антанти українське військо мусило діяти самостійно без жодної допомоги з боку інших держав. Наступ за таких умов мав бути стрімким і рішучим.

Діям об’єднаних українських армій сприяла їхня помітна чисельна перевага над більшовиками, які змушені були одночасно воювати проти білогвардійців. Спільно об’єднані Армії УНР та УГА налічували понад 85 тис. бійців, також на їхньому боці у більшовицьких тилах діяли численні українські повстанські загони.

У напрямку на Київ українським військам протистояла 16-тисячна 12-та більшовицька армія, а на Одеському напрямку — 20-тисячна 14 радянська армія. Однак більшовики були добре забезпечені зброєю, боєприпасами та продовольством, тож захопити значні трофеї також стало одним із завдань українського наступу.

Наступ на Київ був стрімким і тріумфальним,
«здобич не підлягала обчисленню»

Військами Центральної групи, що наступала на Київ, командував генерал Антін Кравс — досвідчений командир Української Галицької Армії. Західну групу, що мала просуватися на Волинь, очолив полковник Арнольд Вольф, а наступом на Одесу командував Юрій Тютюнник.

Наступ на Київ та на Волині розвивався стрімко — 16 серпня українські війська визволили Шепетівку, 19 серпня — Бердичів та Умань, 20 серпня — Новоград-Волинський, 21 серпня — Житомир і 24 серпня — Білу Церкву.

Ситуація на півдні була значно складнішою. Попри успіхи з визволенням 19 серпня Умані та 21 серпня Шполи бої в районі Вапнярки та Крижополя стали жорстоким випробуванням для українських військових.

Утім, на головному напрямку наступ розвивався успішно — менш ніж через три тижні після його початку, 30 серпня 1919 року, українські війська увійшли до Києва, захопивши численні трофеї.

«Здобич не підлягала обчисленню. Вогнеприпасу та різного майна вистачило б на забезпечення всього нашого війська», — писав про захоплені трофеї автор праці «Похід Українських армій на Київ—Одесу в 1919 році» генерал Микола Капустянський.

Ще більше значення мало повернення столиці української держави та визволення значної території України — усього Поділля та Східної Волині, частин Херсонщини й Київщини.

Серпневий наступ об’єднаних Дієвої Армії УНР та УГА засвідчив міць українського війська та підтримку з боку місцевого населення, яке масово брало участь в антибільшовицькому повстанському русі.

До «київської катастрофи» призвела відсутність міжнародної підтримки

На жаль, серпневих звитяг українського війська виявилось недостатньо для того, щоб змінити позицію держав Антанти, які продовжували бачити своїм головним партнером не суверенну українську державу, а інші антибільшовицькі сили колишньої російської імперії.

Перебуваючи у пастці інерційного історичного мислення Захід надавав допомогу російським «опозиціонерам», а не Україні. Ті ж, воюючи проти більшовиків, боролись одночасно за «єдіную і нєдєлімую велікую россію», тож українцями справжніми союзниками бути аж ніяк не могли.

Доки білогвардійська Добровольча армія воювали проти більшовиків як головного спільного з українцями ворога, вона була не більше ніж ситуативним попутником. Коли ж радянські війська вдалося перемоги, білогвардійці відразу проявили свою ворожу сутність.

Вже наступного дня після визволення Києва від більшовиків українськими військами до міста увійшли підтримувані Антантою денікінці, які виступали категорично проти існування української незалежності.

Українські війська не мали достатніх сил для того, щоб протистояти ворогу, якого підтримували та постачали переможці у Першій світовій війні. Тому, щоб уникнути прямого боєзіткнення, українці вийшли зі столиці.

Симон Петлюра назвав цю подію «київською катастрофою», коли найбільший тріумф стрімко обернувся глибоким розчаруванням. Утім, вже з вересня 1919 року українські війська продовжили бойові дії вже проти нового ворога — російських білогвардійців, а потім знову проти більшовиків.

Позбавлені міжнародної підтримки і розраховуючи майже винятково на власні сили, українці ще багато разів завдавали нищівних поразок ворогам, витворивши звитяжну історію збройної боротьби за незалежну українську державу.

Здобутий під час Перших визвольних змагань досвід і закладені тоді традиції стали важливим підмурівком для становлення української національної свідомості.

Під час збройного опору черговій спробі росії знищити українську державу й українську націю досвід військових звитяг часів Української національно-демократичної революції та боротьби за державність 1917–1921 років укотре стає тим дороговказом, який має скерувати політиків та військових й уберегти українців від повторення допущених у минулому помилок.

Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
2024-08-11 10:23:24