Як врятована з Донеччини колекція монет допомагає волонтерам у Львові. Історія про захоплення та життя на новому місці

26.12.2022

128 4 хвилин читано

До повномасштабного вторгнення Віталій Колбунов організовував у Дружківці велозмагання та туристичні мандрівки, займався фотографією та захоплювався нумізматикою. Нині чоловік у Львові. Тут Віталій вже понад пів року координує плетіння маскувальних сіток у волонтерському центрі в Обласній бібліотеці для юнацтва імені Іваничука, що на Площі Ринок. Днями відкрилась виставка його ювілейних монет, яка присвячена Україні. Про захоплення монетами, евакуацію колеції з-під обстрілів та життя на новому місці Віталій розказав Суспільному.

Віталій Колбунов та директорка бібліотеки Тетяна Пилипець на відкритті виставки. Фото: Львівська обласна біліотека Іваниучка

“Будь-яке захоплення починається з дитинства, то марки то монетки. Хвилями накачувало — то було, то не було. А потім вже у дорослому віці я відвідав Райффайзен банк, і там побачив такі монети. Я придбав дві монети. Так почалась моя колекція, це був 2006 рік. Я почав колекціонувати всі нові монети і поступово повертався до перших 1995-1996 років, які виходили ще за купонів. Номінал у них був 200 карбованців, а у срібних — один мільйон”, — пригадує Віталій.

Монети, які виставили для перегляду у бібліотеці, присвячені історії, географії або видатним українцям. Це частина приватної колекції, яку вдалось евакуювати з Дружківки.

“Найбільш знакова для мене монета — це монета яка присвячена Голодомору. Вона виготовлена за спеціальною технологією — патинування. Це дає їй вигляд застаріння та скорботи. Вона була викарбувана у 2007 році, має номінал 20 гривень”, — розказує Віталій.

Монета Нацбанку з колекції Віталія Колбунова, присвячена Роковинам Голодомору. Фото: Суспільне Донбас

Кількість монет у своїй колекції, каже Віталій, не рахував — це погана прикмета серед нумізматів.

У цьому році йому вдалось купити лише одну монету, яка присвячена олімпіаді в Пекіні.

“Це знакова така монета у 2014 році, як після Сочинської олімпіади — такі самі події почалися”, – згадує чоловік.

У Дружківці Віталій також робив виставки монет для містян та гостей міста. Одна з них була саме напередодні повномасштабного вторгнення. Закінчилась за кілька днів до 24 лютого.

“Як раз за чотири дні до початку війни я зібрав виставку та вивіз додому. Тому вона у мене була в же в коробках готова до вивозу”, – згадує Віталій.

Виставка колекції монет у львівській бібліотеці

Виставка монет у бібліотеці. Фото: Львівська обласна біліотека Іваниучка

З Дружківки Віталій виїхав ще в лютому. Їхав через Умань, Одесу, а до Львова приїхав 11 березня.

“Дорога була такими манівцями. В бібліотеку я потрапив, як всі: шукав можливість робити щось корисне. Спочатку у Львові ночували у школі. Для тих, хто нічого не робить, може там було і добре. Там годували тричі на день. Я рано вранці вставав приходив сюди і пізно ввечері повертався. Чотири ночі там ночував. Спали на дерев’яних сходах, бо 18 людей – хтось хропе, хтось плаче, хтось свариться – це було важко. Сюди прийшов, щоб допомогти, і так кожен день сюди як на роботу. Мені іноді радять: побудь вдома відпочинь. Але мені тут не нудно. Буває весело буває прикро – по-різному. Але тут ти –серед людей. Бо коли залишаєшся сам зі своїми думками – це гнітить”, – ділиться переселенець.

Ідея провести виставку монет виникла під час обговорення, як залучити людей до волонтерської роботи.

Від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну в бібліотеці волонтери плетуть маскувальні сітки. Переважно це – люди, які вимушені були покинути свої домівки та знайшли прихисток у Львові. Фото: Львівська обласна біліотека Іваниучка

“Вирішили, що через такі заходи, як от виставка монет можна привернути увагу. Люди прийдуть подивитись на монети чи картини, пройдуть через сітки і це буде ненав’язливо, без примусу, і, можливо, потім повернуться плести сітки”, – розказує Віталій.

Евакуювати монети з прифронтової Дружківки допомогли теж волонтери, які у вересні відвозили допомогу українським військовим на Донеччину.

“Коли виїжджали, брали лише необхідне. Я думав, як вивезти. Думав, надсилати Новою поштою, але – кому і куди? Коли приїхав до Львова, я надсилав ліки, медичне обладнання, знеболювальне, бо там вже неможливо було їх купити. Та посилка їздила туди-сюди. Постійно змінювала строки прибуття. Врешті до Дружківки вона не доїхала, повернулась назад. Я її досі не можу відкрити: там лежать ключі від квартири, дорослі памперси і знеболювальне. Поки воно їхало – вже не знадобилось…” – пригадує Віталій.

Віталій щодня зранку до пізнього вечора проводить у волонтерському центрі. Тут разом іншими переселенцями-волонтерами, плете маскувальні сітки для фронту та робить окопні свічки. Про людей, з якими він проводить майже весь день, каже: “Ми не знаємо нічого поганого один про одного і хай воно так і залишається”.