“Ми заїхали у чорну хмару”. Львівський рятувальник про обстріли міста, розбір завалів та гасіння пожеж

Розбір завалів внаслідок ракетних атак, гасіння пожежі на нафтобазі, пошук людей під завалами у Дрогобичі – це лише частина викликів, на які прибував львівський рятувальник Віталій Загальський.

Суспільне до Дня рятівника поспілкувалося з начальником третього державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС у Львівській області, підполковником служби цивільного захисту Віталієм Загальським про труднощі в роботі, виклики, які запам’яталися та адреналін під час гасіння пожеж.

Від батька до сина

Рятувальник розповідає, що на його вибір професії вплинув батько, який також працював пожежником.

“Я в цьому ріс. Мене до цього дуже тягнуло. Я знав, що тут ти допомагаєш людям, що ти робиш реальні дії в реальний час: ти рятуєш життя людей”, — говорить він.

Зараз батько вже пенсіонер. Проте був час, коли їм обом — і батькові, і синові, доводилося працювати пліч-о-пліч. Саме батько може зателефонувати Віталію, коли у місті відбуваються надзвичайні події та син довго не виходить на зв’язок. Рятувальник каже, що слухавки він не підіймає, бо під час роботи все одно не чує дзвінка. Але під час невеликої перерви перевірить пропущені дзвінки та обов’язково віддзвонить чи відпише татові. А той уже повідомить всім у родині, що підстав хвилюватися немає. Так було, коли рятувальники гасили нафтобазу торік; так було, коли розбирали завали на Стрийській влітку цього року.

“Ще давно було, ми з батьком приїхали разом на одне гасіння пожежі. Тоді я сказав йому: “Ти залишайся тут, а я піду в середину”. Потім мені колеги казали, що ніколи ще не бачили, щоби він так переживав. Хоча мені про це ніколи не казав”, — каже підполковник.

Що робить рятувальник на війні

Взимку 2016 року Віталій Загальський, тоді ще старший лейтенант, виконував завдання в зоні АТО. Їхній підрозділ перебував у Краматорську, Соледарі, Часовому Яру, Слов’янську та Бахмуті. Раніше він в цих краях не бував.

“Це були обстріляні території, розвалені будинки, зорана обстрілами земля”, — згадує він.

Жили рятувальники тоді в бліндажах, пересувалися в окопах. І хоча мерзли та грілися біля буржуйок, тішилися морозам, тому що легше було ходити. Бо під час відлиг земля розмокала і захисники грузнули в болоті.

Віталій Загальський в зоні АТО. Фото надав Віталій Загальський

“Перші тижні ми звикали до всього. Ми ж приїхали туди з мирного життя. А там увесь час то обстріли, то вибухи. Ти потрапляєш в інший світ. Але ти адаптуєшся до того і виконуєш свою роботу”, — говорить рятувальник.

І додає, що той досвід допоміг йому виконувати свою роботу у Львові, коли Росія у 2022 році розпочала повномасштабне вторгнення в Україну.

Міцні нерви рятувальника

Перший завал, який йому довелося розбирати, у серпні 2019 року, коли в Дрогобичі завалився будинок. Тоді загинуло вісім людей.

Згадує, як під час розбирання завалів робили хвилину тиші, аби почути чи є хтось живий під завалами. І тут хтось з рятувальників випадково зачепив дитячу іграшку, яка заграла.

“І ти розумієш, що десь тут має бути дитина. Я почав відкопувати й побачив дитячу книжку, яка є й у мого сина. Це дуже важко відчувати, що під завалами є дитина. Починаєш максимально швидко та обережно, без перерв копати”, — говорить він.

Досі пам’ятає зібрану валізу, яка очікувала на подорож зі своєю господинею. Ось тільки господиня, яка мала зранку вилетіти за кордон, загинула під тими завалами. Їй було 20 років.

Ми потрібні тут

24 лютого 2022 року підполковника Загальського розбудили перші сирени повітряної тривоги. Він вийшов з дому і повернувся туди аж через місяць: протягом цього часу всі рятувальники буквально жили на роботі.

“Я знав, куди я маю йти. Моє місце дислокації — робота. Тому я поїхав на роботу”, — говорить він.

Каже, що з колегами неодноразово обговорювали можливість повномасштабного вторгнення Росії в Україну, але не вірили, що це таки станеться.

На роботі вже були всі співробітники. Організували свою роботу та побут на місці.

Рятувальник під час розбору завалів. Фото надав Віталій Загальський

“Поставили собі розкладні ліжка, завезли продукти. І працювали, бо ми розуміли, що ми повинні бути тут. Ніхто не знав, що буде далі. Одне ми знали: тут також хтось повинен гасити пожежі, розбирати завали (якщо буде потреба), продовжувати рятувати життя людей. Але якби дійшло до того, що треба взяти до рук зброю і піти воювати, то ми всі були готові до цього”, — каже рятувальник.

І додає, що багато його колег рвалися на війну. Дехто таки не витримав та мобілізувався і зараз виконує бойові завдання у складі Збройних сил України.

“Наші працівники, які мобілізувалися, кажуть, що їм там легше реагувати психологічно, ніж їхнім побратимам. Тому що ми тут зустрічаємося зі смертю постійно”, — говорить Віталій Загальський.

Обстріли Львівщини

Про те, що рятувальники дуже потрібні в умовному тилу, стало зрозуміло, коли російські війська почали обстрілювати Львівщину.

Так, в березні минулого року російські ракети поцілили у Яворівський полігон. Тоді загинуло понад 50 військовослужбовців, ще майже 150 отримали поранення. Полковник Загальський також брав участь у розбиранні завалів.

“Нашим завданням було розбір однієї з будівель. Будівля склалася з п’ятого поверху до першого, повністю, зверху до низу. Звичайно, ми хотіли знайти якомога більше живих людей. Ми розуміємо, що працювати треба максимально швидко, роботи проводяться вручну, щоб нікого не придавити”, — розповідає він.

Віталій Загальський під час гасіння пожежі. Фото надав Віталій Загальський

Віталій Загальський говорить, що працював на завалах поруч зі своїми підлеглими. Хоча, за його словами, в таких ситуаціях ніхто не зважає ані на посаду, ані на звання. Тут важлива фаховість та злагоджена робота.

Розбирали той будинок дев’ять годин поспіль. І розібрали його до нуля.

“Я відчував тоді злість. А ще — страх за життя тих, хто перебуває під завалами. А за нашими спинами стояли інші люди, які сподівалися, що хтось вижив”, — говорить рятувальник.

Бій з вогнем

Також у березні минулого року росіяни обстріляли нафтобазу у Львові. Віталій Загальський згадує, як побачив чорний дим, який йшов з місця, куди влучила ракета.

“Ми навіть не чекали відбою тривоги, бо тут чекати не варто було. Ми заїхали у чорну-чорну хмару. Вона нас закрила і ми побачили резервуари з паливом, які горіли”, — згадує він.

Ускладнювали ситуацію вітер та повторні повітряні тривоги, які попереджали, що ракети знову летять. Рятувальники відразу зайняли кожен своє місце, охолоджували резервували та проводили пінну атаку.

“Це була реальна війна з вогнем. Ми притушували його згори, він спалахував знизу. Ми гасили його знизу, він загорявся згори. Тоді вперше в житті у мене промайнула думка: що буде далі, виживу чи ні”, — каже підполковник.

Пожежа на нафтобазі. Фото надав Віталій Загальський

Гасіння тривало десять годин. Коли пожежу приборкали, то рятувальники відчули ейфорію та радість від того, що вони зуміли це зробити.

Також, за його словами, важко було гасити електростанції, які росіяни обстріляли восени минулого року. Адже трансформатори перебували під напругою.

“Осколки від ракет розлітаються на сотню метрів від місця ураження. І ми повинні провести розвідку, чи немає когось, кого б зачепило. Поки ми перевіряли, то оголосили відбій і об’єкт знеструмили. Загасили ми скоро, але дим йшов ще два дні”, — говорить Віталій Загальський.

Ракета влучила у житловий будинок

Ракета, яка влучила в житловий будинок на Стрийській 6 липня цього року та забрала життя десятьох львів’ян і травмувала ще 42 людини, пролетіла майже над головою рятувальника. Тієї ночі він перебував у себе вдома. Але пробудився на звуки повітряної тривоги.

“Я побачив куди вона полетіла і почув вибух. Зібрався і поїхав на Стрийську. Наші підрозділи приїхали першими і почали відразу рятували людей. Все було завалено. Але вони лізли по драбинах, врятували трьох людей, ще кількох собак і котів”, — згадує рятувальник.

Працівникам ДСНС треба було дістатися на п’ятий та шостий поверх. Сходи завалилися, дістатися з інших сторін було неможливо. Чоловіки розбирали каміння, підставляли драбини, підтягували один одного мотузками.

Віталій Загальський з колегою під час виконання завдання. Фото надав Віталій Загальський

“Нагорі все зруйновано. Але постійно дзвонили мобільні телефони людей, які там жили. Ми зв’язувалися з родичами, щоби зрозуміти де стояло ліжко і куди головою людина спала. Знайшли голову ОСББ, яка знала розташування кімнат. Ми розуміли, що вибуховою хвилею людину могло віднести. І нам потрібна була та інформація, щоби знайти тіла людей”, — говорить Віталій Загальський.

Як відпочиває рятувальник

Після важкої роботи підполковник відпочиває, займаючись спортом. Він або йде у зал, де б’є грушу та підіймає штангу. Або ж пробігає кілька кілометрів у парку неподалік.

“Під час заняття спортом намагаєшся відокремитися від роботи. Але, на жаль, думки про роботу все одно наздоганяють”, — каже він.

Але після гасіння нафтобази та розбору завалів на Стрийській йому хотілося одного — спати.

“Приїхали, помилися, переодягнулися. І лягли спати. І тут почали мені дзвонити мої знайомі та друзі. Картинки з того розійшлися по інформаційних каналах. І кожному треба було подзвонити, щоби почути щось від мене. Я вже просив: “Та дайте виспатися!”, — сміється рятувальник.

А коли виспався, то знов вийшов на пробіжку. Зате, за його словами, йому ніколи не сниться робота.