“Українське військо наче мурашник, де кожен на своєму місці”, – офіцер ЗСУ зі Львова

Перемога настане несподівано і зовсім не так, як ми цього очікуємо. Про це Суспільному розповів офіцер підрозділу 28 окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу Роман Семчишин.

Офіцер має великий бойовий досвід: у 2014 році він з побратимами прямо з Майдану пішов захищати Україну від росіян у складі новоствореного підрозділу “Київська Русь”. Брав участь в обороні Дебальцевого. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Минулого року з перших днів повномасштабного вторгнення мобілізувався до ЗСУ. І зараз виконує завдання в районі Бахмута.

“Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, я відразу сказав, що перемога настане не скоро, не за два-три місяці. Її здобувати доведеться довго. Мої прогнози тоді були – навесні 2024 року. Зараз я все більше в цьому впевнююся”, – говорить він.

Про підрив Каховської ГЕС

За його словами, понад третину підрозділу складають бійці з Півдня України, чиї домівки та родини перебувають у тимчасовій окупації. На запитання, як вони відреагували на підрив Каховської ГЕС, відповідає, що такого не очікували, але дії ворога їх не здивували.

“Вояки сприймають це однаково діловито: це нові обставини, нові завдання, які треба виконувати. Це ж ворог, тому від нього можна будь-що очікувати. Ми не прогнозували його дії, ми щоденно виконуємо свою роботу. Наша справа не обговорювати, а виконувати бойове завдання”, – зазначає він.

Боєць нагадав, що підрив Каховської ГЕС – це не єдиний підрив, який здійснили росіяни протягом цієї війни. Так, кілька місяців тому було підірвано греблі у самому Бахмуті. Але про це так багато не говорили.

Про роботу на війні

Перебуваючи вже понад рік на лінії зіткнення, офіцер дивується тим чоловікам, котрі залишилися в тилу і намагаються уникнути мобілізації.

За його словами, у населення, котре перебуває далеко від зони бойових дій, склалося враження, що всі військовослужбовці – це піхота, сидять в окопах та стріляють по росіянах з автоматів.

“Насправді українське військо – це великий мурашник, який складається з безлічі різних підрозділів, які виконують різноманітні завдання. І навіть в одному підрозділі, в тій же піхоті, є різні спеціалісти”, — говорить він.

За словами Романа Семчишина, в одному секторі можуть виконувати завдання фахівці протилежних спеціальностей.

“В одній лісопосадці можуть зустрітися аеророзвідники, борці з безпілотниками, протиповітряна оборона, мисливці за літаками та гелікоптерами, танкісти, протитанкісти, артилеристи та інші. З боку виглядає на хаос. Але це організований хаос, в якому всі виконують свої обов’язки. Купа незнайомих людей. Але один одному навіть “паляниця” не кажуть”, — жартує він.

Про смерть та мобілізацію

“Смерть любить боягузів”, – каже боєць.

За його спостереженнями, якщо до підрозділу потрапляє людина, котра перебуває у постійному очікуванні смерті, то вони таки зустрінуться.

“Більшість панічно боїться призову, боїться загинути. Але я вважаю, що цього не варто боятися. Якщо тебе мають призвати, тебе призвуть. Краще щоби тебе призвали спокійного, впевненого, нормально налаштованого, ніж ти будеш трястися як переляканий заєць”, – переконаний офіцер.

Натомість спокійний боєць здатен враховувати всі обставини, є пильним та уважним.

Про побутові умови

Попри те, що підрозділ уже другий рік виконує різні завдання, військовослужбовці на побут не скаржаться.

Роман Семчишин зазначає, що незручності виникають під час переїзду з одного місця на інше.

“Переїзди бувають часто. Якщо тобі кажуть сьогодні в цій точці не ночувати, а виїхати і знайти для свого підрозділу нове місце, то є певні незручності: ти не знаєш, куди ти їдеш, де ти маєш поставити техніку, де ти маєш організувати нічліг, туалет, воду, електрику, інтернет та все інше. А якщо, крім того, ти ще виконуєш бойове завдання, то умови дуже складні. Тому що бойове завдання – це само собою. А поза тим займаєшся облаштуванням побутових умов”, – каже він.

Але, за його словами, за кілька днів все унормовується. Адже чоловіки у підрозділі міцні, будують бліндажі, копають окопи, носять будівельні матеріали та виконують іншу роботу у свій вільний час.

Бліндажі, за його словами, будують з дерева, яке везуть з Заходу України.

“Лінію фронту тримає бліндаж, куди може сховатися піхотинець. Раніше бліндажі робили з сосни та смереки. А зараз чи не з усіх порід дерев – граба, клена, ясеня, черешні. Я, як лісник, це добре бачу”, – зазначає військовослужбовець.

Про забезпечення

В день, коли ми розмовляли, бійці отримали свою тижневу пайку їжі. Часом це бувають консерви. А часом, як оце зараз, – завезли свіже м’ясо. То ж всі, хто мав вільний час, долучилися до готування.

“У нас немає холодильника. Тому все, що нам виділили на тиждень, ми маємо з’їсти за два дні. Це буде важкувато, але ми впораємося”, – жартує Роман.

Попри те, за його словами, забезпечення у бійців досить добре. Перебоїв у харчуванні не відчувають. Та й інші, потрібні речі, отримують майже вчасно.

Про місцеве населення

Боєць розповідає, що попри сильні обстріли, у селах “на нулі” життя продовжується.

“Тут ревуть корови. Вони тут пасуться. Їх хтось годує, доїть, десь вони під час обстрілів перебувають. А обстріли тут серйозні”, – каже він.

Про місцевих каже, що це добрі та співчутливі українці, намагаються допомагати військовим, щось радити та підказувати.

“Ждунів я тут не бачив. Якщо порівнювати з зимою 2014-2015 років у Дебальцевому, то тут настрої людей набагато кращі. Можливо, ще й тому, що тут – сільська місцевість: частка українців тут більша і настрої українські”, – зазначає боєць.

Попри те, що все навколо розбите від обстрілів, місцеві намагаються прибирати, косити ділянки коло дороги та прикрасити те, що ще вціліло. Роман Семчишин зазначає, що місцеве населення вірить у перемогу ЗСУ і не має наміру нікуди тікати.