“Зима на Донбасі – важка”. Історія військовослужбовця із Львівщини

25 лютого 2022 року військовослужбовець Третьої штурмової бригади Василь Мись “Вайт” написав своїй коханій: “Почалося. Я їду на війну. Ти одружишся зі мною?”. І не очікуючи відповіді, поїхав до Києва, де сформувався кістяк підрозділу територіальної оборони “Азов.Київ”, який згодом виріс та перетворився у Третю штурмову.

В інтерв’ю Суспільному Василь Мись розповів про початок вторгнення, друзів у полоні та одруження із коханою.

Вперше Василь Мись побачив росіян у Криму, куди разом з друзями з фан-клубу “Карпат” їхав у 2014 році. Йому було тоді всього 19.

“Нас затримали в Джанкої й почали допитувати. Казали, що ми диверсійно-розвідувальна група. Не били, але залякували пістолетом. Казали, що коліна нам прострілять. Нас було троє. Один з них згодом доєднався до “Азову”, а зараз воює у Третій штурмовій”, – говорить військовослужбовець.

Створення Третьої штурмової

Напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну він обіймав посаду начальника штабу Національного корпусу Львівщини.

“Ми відчували, що буде велика війна. Тому організовували вишколи для цивільного населення. А також створили для себе план, як діяти”, – розповідає він.

Так майбутні штурмовики домовилися, щоби ставити будильники на третю ночі й п’яту ранку, аби в разі нападу Росії не проспати. В ніч з 22 на 23 лютого попри те, що прокидалися двічі за ніч, нічого не сталося. Не було новин й о 3 ночі 24 лютого.

“Прокидаюся близько п’ятої ранку – вже війна. Почав обдзвонювати всіх товаришів. Я був тим, хто почав поширювати цю новину у нашому середовищі. І близько шостої ранку ми вже були у нашому штабі”, – згадує Василь.

Чоловіки аналізували інформацію та вирішували, чи потрібно залишатися на Львівщині й готувати оборону тут, чи варто їхати на Рівненщину, Волинь, до Києва, чи в Маріуполь.

“Багато наших були резервістами або ветеранами “Азову”. Тому вони вважали, що треба долучатися до полку “Азов”. Багато хто хотів їхати в Маріуполь. Але ми розуміли, що не доїдемо”, – говорить “Вайт”.

Але 25 лютого він з побратимами сів в автобус, який вивозив з Києва біженців, і поїхав до Києва.

“У Києві створювався новий підрозділ з колишніх азовців та людей, дотичних до цього руху. Цей підрозділ неофіційно отримав назву ТрО “Азов.Київ”. Пізніше нас офіційно долучили до сил спеціальних операцій як ССО “Азов.Київ”. Згодом він масштабувався до Третьої штурмової бригади в ЗСУ”, – каже він.

Підрозділ виконуватиме бойові завдання на Київщині, на Запорізькому та Бахмутському напрямку.

Василь Мись із побратимами на позиціях. Фото з архіву Василя Мися

Загибель “Хаммера”

8 квітня 2022 року, коли під час бою з росіянами загинув Тарас Бобанич, Василь Мись перебував у Києві та командував взводом. Про загибель “Хаммера” йому повідомив побратим.

“Я повертався з навчань для командирів взводів. До мене підійшов побратим, позивного якого я на той момент навіть не знав, хоча візуально ми зналися. Він каже: “Хаммер” загинув”. Для мене це було і є однією з найболючіших втрат”, – каже чоловік.

Розповів, що відреагував дуже емоційно. Але додає, що під час війни часу на плачі та жалі немає.

Друзі в полоні

Минулого року, коли підрозділ територіальної оборони “Азов” (згодом – Третя штурмова) виконував завдання на Запорізькому напрямку, командування підрозділу спланувало та спробувало провести операцію з деблокади Маріуполя, щоби дати можливість вирватися з оточення захисникам міста та відтягти сили противника на себе, чим полегшити оборону для побратимів з “Азовсталі”.

16 травня стало відомо, що оборонці Маріуполя, виконуючи наказ командування, завершили оборону “Азовсталі”.

“Тоді була надія, що їх обміняють якомога швидше. І що побратими, які ще залишилися живими, скоро повернуться додому і будуть на волі. Умови, в яких вони перебували на “Азовсталі”, це були надлюдські. Тому всі, хто там були, це – надгерої. Командування, яке вело оборону в таких умовах, – мегапрофесійне командування”, – говорить військовослужбовець.

Поки був зв’язок, то Василь отримував звістки від побратимів. Але спілкування було коротким, вони повідомляли, що ще живі. І це все.

В теракті в Оленці загинув один з побратимів “Вайта” Владислав “Хоуп”, який був в “Азові” з самих початків.

“Теракт та вбивство азовців в Оленівці показав, що Росії взагалі не можна довіряти. Тому про азовців треба говорити. Їх залишають як козирі для різних торгів”, – вважає Василь Мись.

Бої за Бахмут

У підрозділ військовослужбовець прийшов солдатом. Під час служби на Бахмутському напрямку йому надали звання молодшого лейтенанта.

“Зима на Донбасі – важка для емоційного сприйняття: все сіре та брудне. Ми заїхали у населений пункт і побачили зруйновані будинки”, – говорить він.

І додає, що Третій штурмовій бригаді вдалося на цьому напрямку внормувати фронт та відтіснити ворога далі.

Військовослужбовець на полі незібраних соняхів на Бахмутському напрямку. Фото з архіву Василя Мися

Робив пропозицію двічі

Василь Мись приїхав на Львівщину на кілька днів, щоби нарешті одружитися зі своєю коханою.

Розповідає, що пропозицію робив їй двічі. Вперше на початку повномасштабного вторгнення. А вдруге вже з обручкою та квітами, ставши на одне коліно.

“Ми мали виїжджати на Бахмут. Не знав, коли саме буде наказ про виїзд. Але ми перебували відносно недалеко від населеного пункту, де вона мешкає. Взяв обручку, побратима. Дорогою купив квіти та подарунок її мамі. Та й поїхали”, – згадує військовослужбовець той день.

Василь Мись зі своєю дружиною. Фото з архіву Василя Мися

Кохану вирішив не попереджати. Вже коли був під порогом, зателефонував і попросив вийти.

“Ми обоє знали, що ми будемо разом. Але в той момент, у перші секунди, вона не усвідомила, що я дійсно зробив пропозицію. Але відповіла “так”. Цього достатньо”, – вважає Василь.

Розповідаючи про свою кохану, чоловік каже, що вона неймовірно гарна, добра, щира і, як кожна дружина військовослужбовця, дуже сильна.