“Завдання влади — слухати низи”, — Чаплинський про відбудову та розвиток міст після війни

Lviv Urban Forum — міжнародна подія, на якій планують, переосмислити принципи відновлення і розвитку українських міст і сіл, що відбудеться у Львові з 28 по 30 червня.

Про цілі форуму та ідеї щодо майбутньої відбудови читайте у інтерв’ю Юліана Чаплінського для Суспільне Культура.

Чому назріла потреба провести Lviv Urban Forum саме зараз, чому саме у Львові?

Я думаю, що Urban Forum можна провести не тільки у Львові, а у будь-якому місті України, просто Львів виглядає найбільш безпечним для наших іноземних гостей. І вони, в принципі, протоптали цей маршрут з Польщі через піший перехід або потягом до Львова. І ви бачили, що зараз відбувається багато різних міських форумів.

Львів є місцем, де проводяться більше 10 форумів ОСББ всеукраїнських, також форуми місцевого самоврядування. Люди діляться досвідом своїм і можуть робити якісь резолюції, критику на проєкті зокрема. Тобто якісь посили давати. Мені здається, що завдання влади зараз — слухати низи. Якось я спостерігаю певну тенденцію до централізації, а не децентралізації влади. Можливо, це під час війни і має сенс, але це точно не має сенсу в повоєнний період. І тому про це й інше будемо говорити на львівському форумі.

Про відбудову

Яким чином радянська система цінностей відображалася в містах і яким чином ми можемо зараз від них позбутися?

У першу чергу це монофункційність міст. Дуже зловживала радянська влада тим, що головними в суспільстві в совєтський час були робочі та селяни, тобто робочий клас. Формувалися міста навколо виробництва, навколо заводів згідно з планами п’ятирічки. Тобто була планова економіка. Формувалася навколо того, що все було загальне і все було нічиє, але якщо перекласти цю фразу менш іронічно, то мова йшла про те, що все було держава. Земля була держава, люди були держава, робота була державна. Фактично було дуже легко розселяти села і будувати якісь мікрорайони тощо. Також чим відрізнялися плани радянських міст – це монофункційність.

Окрім монофункційності – це автомобілецентричність, тобто уявляли собі, що всі будуть їздити на автомобілях, широченні проспекти для парадів, для танків тощо.

І третє, що відрізнялося, – це орієнтація на типові рішення, на уніфікацію будинків типових серій на швидке будівництво для того, щоб партія показувала швидкі результати і радувала своїх, умовно, виборців якимись дуже швидкими результатами.

Які пріоритети у новому місті?

У новому місті в першу чергу має бути людиноцентричність, поліфункційність і гнучкість. Ми бачимо, скільки за останній час пережили наші міста у першу чергу від такої страшної регуляції на рівні держави, потім переходу цієї регуляції до міст. І зараз маємо нову хвилю ініціатив законодавчих, щоб дерегулювати зовсім і позбавити міста впливу на свої міста, на їхні силуети, на їхню архітектуру тому, що основний прапор першості дають забудовникам за ініціативою теперішньої парламентської більшості. Основна цінність – це газувати з будівництвом для того, щоб відновити економіку будівельної галузі: треба більше метрів квадратних.

Наша точка — урбанпленерів і міських планувальників — полягає в тому, що, може, і не треба дуже поспішати, а сім раз відміряти й один раз відрізати: сконцентруватися на будівництві міст не як на сукупності фізичних об’єктів, а як на сукупності громад, сукупності спільнот і в першу чергу інвестувати в спільноти, в їхнє повернення, в їхнє реформування або нове формування й допомагати їм робити ініціативи щодо стратегічного бачення міста. Ці ж спільноти самі вирішуватимуть, скільки їм потрібно чого: скільки потрібно шкіл, садків, а можливо, і об’єктів з новими функціями. Тому це основне завдання і для влади — розуміти, що інвестувати треба в людей і їхні об’єднання.

Про комеморацію

Ще один виклик стосується інтеграції пам’яті в міський простір, пам’яті про сучасні історичні події. Яким чином, на вашу думку, пам’ять має бути вписана у громадський простір?

Є дуже різні підходи до меморіалізації пам’яті про війну. Насправді в нас дуже сильно сидить цей модерністичний підіхід. І насправді, якщо ми подивимося на пам’ятники, які протягом цього часу будувалися, навіть українських діячів, то вони дуже часто нагадують цей радянській підхід. Якась стела, багато підпірних стінок, симетричність у виконанні силуету, обов’язково коло, якийсь конус або обеліск. Я не можу сказати, що його не буде після війни. Воно обов’язково буде тому, що дуже багато живе людей, які виховані цією школою і часто-густо є впливовими у своїх містах. Натомість філософія меморіалізації мала би, на мою думку, залучити сучасне актуальне мистецтво для того, щоб не було тривіальних пам’ятників, щоб ми жили поруч з пам’яттю і не умертвляли, не перетворювали частини міст на цвинтар, на місце, куди ніхто не ходить.

Спадає на гадку меморіал у Берліні загиблим євреям під час Голокосту.

Не тільки в Берліні, фантастичні є в Дрездені, в Мюнхені. У кожному місті є якась дизайнерська річ або архітектурна річ, яка промовляє про ту чи іншу подію. І насправді в Берліні на вулицях, де колись жило єврейське населення, серед гранітної бруківки з’являється бронзова бруківка, на якій написані імена або кількість людей з того будинку, біля якого ця бруківка змонтована: скільки сімей було виселено або кількість людей, які були вбиті. Також дуже класний приклад є – це Японія, це парк в Хіросімі, де було повністю знищене, стерте з лиця землі місто. Тільки руїни одного будинку було залишено, які вціліли після того вибуху. Їх законсервували, навколо них розбили парк миру, який відвідують мільйони людей у пам’ять про загиблих від атомної бомби. Також чудовий меморіал є в Іллінойсі, в університеті Іллінойському, де є посвята тим людям, які загинули у Першу світову війну, але також і тим, хто повернувся живим, — це дуже цікавий момент. Список прізвищ, які повернулися назад з війни. І серед них був письменник Гемінґвей, і це дуже зворушує, що ми також боремося і за майбутнє життя. У нас дуже відчутний перекіс у сторону шанування пам’яті загиблих, але до тих, хто повернувся, часто-густо скаліченими, без рук, без ніг або з пораненнями, увага мала бути закарбована історією.

У Форумі братимуть участь: японський архітектор Сігеру Бан, нідерландський містопланувальник Кіс Крістіансе та низка інших іменитих закордонних діячів. Зважаючи на те, що з такою масштабною війною світ не стикався з Другої світової і такого досвіду відбудови не має жодна країна, яким чином досвід закордонних фахівців може нам зараз знадобитися?

Я думаю, що була така війна страшна — це в’єтнамська війна після Другої світової, там теж мільйон людей загинули місцевого і цивільного населення, але я не знаю про їхню відбудову. Поліція урбанспеціалістів, яку заснував Олег Дроздов, український архітектор, називається “Розквіт”. Членкинею того “Розквіту” є голландська теоретикиня й архітекторка з Амстердаму Лінет Бредлс, яка має цілу низку книжок про аналіз відбудови різних країн, наприклад, Кабулу в Афганістані, де американці освоїлися. Про Приштину після трагедії у Косово, про Бейрут — також різні сценарії розвитку. І вона має дуже чітку статистику тих процесів повоєнних, усім рекомендую з цим ознайомитися. У мене є блог про відбудову.

Власне кажучи, лейтмотив, який вона декларує, про те, що є два підходи переважно. Перший — дуже сильна регуляція забудови і вплив держави, і переважно виходить погано тому, що держава є поганим менеджером. І другий – це регуляція, яка приводить до хаотичної забудови, дуже страшних міст. І третє, підхід, який треба робити, – це розвивати протисепативний підхід, де дуже багато кроків обдумування, обговорення і тільки після того будівництво. На жаль, у цього нас не буде ставатися масово. Я думаю, що це буде стосуватися ближче тих проєктів, які будуть керуватися європейськими донорами, які сповідують ці цінності, а у випадку, де буде влада вирішувати сама, переважно це будуть швидкі, переважно погані рішення.

Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected] Ваші історії важливі для нас!