“Заради майбутнього наших дітей”: історія гостомельця, який пережив окупацію та пішов на війну

У мирному житті Максим Марченко з Гостомеля працював слюсарем на авіабудівному заводі “Антонов” та обслуговував літаки, зокрема і найбільший у світі — “Мрію”. Переживши окупацію, чоловік пішов захищати країну. У серпні 2022 року отримав важке поранення у боях за Соледар та втратив ногу. Зараз Максим проходить лікування у реабілітаційному центрі “Незламні” у Львові. Історію захисника розповіли у Першому ТМО Львова.

Максиму Марченку — 29 років. Початок повномасштабної війни чоловік застав вдома. Розповідає, кілька тижнів переховувався у підвалі, бачив, як розстрілювали мирних жителів та дивом вижив.

“Перші вертольоти, які йшли на аеродром “Антонов”, йшли всі над моїм будинком. Їх почали збивати. Я був з дочкою, з мамою. У перший день я їх евакуював і повернувся назад, оскільки там мій дім. І там я потрапив в повну окупацію. До військкомату ми не дібралися. І я два тижні провів в окупації в підвалі зі своїми друзями. Це була тяжка окупація, багато хлопців вбили. Постійно прильоти, танки їздять, щось постійно горить… Я думав, я не вийду звідти”, — каже чоловік.

Максим наважився виїхати з Гостомеля: під обстрілами і через російські блокпости.

“Коли виїжджали, колону почали обстрілювати, машини розвернулись, поїхали іншим шляхом. Три блокпости росіян. На четвертому нам сказали розвертатись. Ми розвернулись і лісами виїхали на Житомир. Місяць відходили від цих подій”, — розповідає гостомелець.

Згодом чоловік приєднався до 93 механізованої бригади. Захисник брав участь у боях на Донеччині. У Соледарі отримав поранення.

“Я їхав за майбутнє нашої країни, за майбутнє наших дітей. Ми, добровольці, були готові їхати в будь-яке пекло. Вийшли на бойове завдання у Соледарі, треба було підтримати побратимів. Піхота працювала і ми як рота вогневої підтримки прикривали і допомагали знищувати групи ворогів. Там я отримав поранення. Проти нас танки, артилерія, фосфор, касетні боєприпаси. Піхота лізе. Наш квадрат закидали великою кількістю “пелюсток” і довелось бігти через них. Я бачив, куди я стаю, кожен крок контролював, я став на чисту землю, де підірвався. Просто засипало землею міну і не було видно. Мені наклали турнікет, швидко евакуювали на Бахмут, потім Добропілля, Дніпро і на Київ”, — каже захисник.

У Національному реабілітаційному центрі “Незламні” у Львові Максим уже два місяці. Там відновлюється і готується до протезування.

“Я настільки сильного духом, мотивованого та активного чоловіка ще не зустрічав. Його показники за вісім тижнів чудові. Він швидко опановує нові вправи. Переважно ми працюємо над його координацією. В травні Максим утримував рівновагу на одній нозі з закритими очима 6 секунд, станом на зараз це цілих 60 секунд!”, — розповідає про пацієнта керівник центру “Незламні” Олег Білянський.

Максим Марченко проходить реабілітацію та готується до протезування. Перше ТМО Львова

Максим каже, мріє отримати протез, повернутися до активного життя та волонтерити.

“Мені зробили реампутацію, сьогодні будуть забирати заміри і протез, реабілітація. Мотивований я максимально. В мене є дівчина, в якої дві доньки, і в мене донька. Залишити чотирьох дівчат я не можу, треба ставати на ноги, буду приділяти їм увагу і допомагати всім чим можу моїм побратимам. Одна сім’я в мене тут, а інша — на війні і вона залишиться назавжди в серці, в душі”, — додає Максим Марченко.