Як стати бійцем Третьої штурмової: історія Євгена Мальцева

Солдат Євген Мальцев служить у рекрутинговому центрі Третьої штурмової бригади. В його обов’язки входить проводити співбесіди з майбутніми побратимами та перевірка їх фізичних і моральних якостей. На цю посаду його перевели після реабілітації внаслідок важкого поранення.

Євген розповів Суспільному, що до повномасштабного вторгнення він мешкав разом з батьками у Києві та працював менеджером. Після перемоги має намір повернутися на свою попередню роботу, тому що йому це подобається.

Згадує, що тієї ночі, 24 лютого 2022 року, коли росіяни розпочали обстріли мирних українських міст, він собі спокійно спав. Його розбудив батько, зі словами: прокидайся, війна почалася.

“Якби я мешкав сам, то, може б, зібрався б зранку і пішов на роботу. Всі кажуть, що чули вибухи. А я нічого не чув”, — жартує юнак.

То ж він взяв вже зібрану сумку і поїхав у військкомат. Речі не встиг розібрати ще з учорашнього дня: напередодні його викликали на військові збори, які тривали дві години. А вже наступного дня його скерували патрулювати та охороняти місто.

Євгена не було вдома, коли росіяни вчергове обстріляли Київ і ракета влучила неподалік його будинку, де перебували батьки.

Побратим помер на руках

За два місяці росіяни відійшли з Київщини. Бійця перевели у 30 окрему механізовану бригаду та скерували під Бахмут. Згодом Євген брав участь у визволенні Харківщини. Під час одного з бойових виходів загинув його побратим Сашко Сергієнко.

“Ми виносили пораненого. Почався обстріл. Ми присіли. І тут мій товариш каже, що його зачепило. І прямо на моїх очах згас”, — говорить Євген Мальцев.

Боєць згадує, що вперше перетнувся зі своїм товаришем у військкоматі на початку вторгнення. Але ближче потоваришували, коли обоє перейшли до 30 бригади.

“Ми з ним сперечалися з приводу мови. Я казав, що суржик гальмує мову. Він вважав, що суржикові слова збагачують мову. Ми ділилися своїми знаннями з історії: він цікавився історією України XX століття. А я – історією більш давніх часів та легендами”, — каже боєць.

І ось на руках Євгена помирає його побратим. Військовослужбовець розповідає, що спробував надати йому допомогу, розмовляв з ним, сподівався, що його врятують. Але побратим вже не озвався.

Штурм на Бахмутському напрямку

Якраз перед цією трагедією Євген подав заявку на перевід у Третю штурмову бригаду. За кілька місяців він уже з новими побратимами перебував знов на Бахмутському напрямку. Там довелось провести зиму в окопах.

“Я вважаю себе морозостійким. Але були періоди, коли мені здавалося, мої пальці змерзлися в один. Вогнища ти там не розпалиш. Сидиш в окопі, земля холодна. Руки грів, чим міг: горнятком чаю, термогрілками. Але дуже часто й вони не допомагали. Я обмороження не зазнав. Але я нікому б такого не побажав. Та для перемоги потрібно і це”, — каже він.

Розповідає, що саме в окопах бійці зближувалися найбільше та намагалися дбати один про одного.

“Вчора ти його не знав. В обід ви з одного казанка їсте. А ввечері ви вже обговорюєте хто, кому дітей хрестити буде”, — пояснює Євген.

Згадує, що для нього штурм на Бахмутському напрямку розпочався 8 травня.

“Один хлопець з нашої групи отримав кульові поранення ніг. Його евакуювали. А ми продовжили свою роботу. Просувалися. Під час цього бойового завдання загинув наш боєць Данило Скобало на позивний “Тіммі”. Я з ним не встиг добре познайомитися. Знав тоді тільки його позивний. Це був його перший вихід з нами”, — говорить Євген.

Бійці перегрупувалися, поповнили запаси боєприпасів, набили магазини. І вже готувалися просуватися далі на штурм, як прилетів снаряд від гранатомета. Шість бійців отримали різного ступеню травми.

“Я був на такому адреналіні, що не зрозумів, що поранений. Відчуття було таке, ніби мені хтось ляпаса дав по щоці. Мені побратим надав допомогу. А я допомагав іншому побратиму йти, бо у нього постраждала нога”, — розповідає боєць.

Євген Мальцев – військовослужбовець Третьої штурмової бригади. Фото з архіву Євгена Мальцева

Наслідки поранення

Через добу Євгена прооперували й витягли уламок. Військовослужбовець жартує, що коли уламок залетів йому в голову, було не так неприємно, як коли вже його діставали. Уламок зачепився за кістку і лікарям довелося витягати його через рот. Після вдалої операції обличчя юнака набрякло і було у синцях; щелепа відкривалася ледь-ледь.

“Я не хотів їсти через трубочку. Різав їжу на шматочки, закидав їх до рота і намагався жувати”, — говорить він.

Через невеликий уламок у Євгена порушилася координація рухів, загальмувалася мова, накрила депресія. Перші дні після поранення боєць прокидався від власного крику. А головні болі досі його переслідують.

“Я ходив дуже-дуже повільно наче старий дідуган. Був у Трускавці на реабілітації й коли йшов до себе у кімнату, мене обігнав старший чоловік з паличкою. Мене це зачепило і я спробував увімкнути всю швидкість, аби вийти з ним на один рівень. Але потім про це пошкодував. А чоловік навіть не помітив, що я з ним влаштував перегони”, — каже військовослужбовець.

Також він помітив, що почав забувати слова. А коли намагався їх згадати, то забував ще й інші. Розповідає, як хотів попросити вимкнути світло, але сказав: вимкніть світлофор.

На сьогодні і хода, і мова, і пам’ять Євгена Мальцева відновилися. Але медики вважають, що він ще не готовий повернутися на поле бою.

Євген Мальцев під час реабілітації після поранення. Фото з архіву Євгена Мальцева

Набір до Третьої штурмової

Саме тому його основна робота – працювати з рекрутами. Пояснює, що їх очікує, де і як їх навчатимуть. А також перевіряє їхню фізичну форму. До прикладу, пропонує пробігти кілометр та відтиснутися від підлоги двадцять разів. Звертає увагу не стільки на фізичну витривалість, скільки на те, як новобранець себе поводить.

“На полі бою буде набагато складніше. Там ніхто нікого не змушуватиме відтискатися. Але наші вороги не зважатимуть, що хтось там втомився. Там уже можеш чи не можеш, а треба робити. Бо від цього залежить твоє життя та життя побратимів”, — каже військовослужбовець.