“Я — здорова людина”: як правильно спілкуватись з людиною із протезом

Внаслідок повномасштабного вторгнення в Україні значно зросла кількість людей, які втратили кінцівки. У Львові військовослужбовцям та цивільним встановлюють протези. Завдяки цьому після реабілітації вони можуть повернутися до звичного життя.

Як правильно говорити з людьми, які втратили ногу чи руку, та чи можна пропонувати допомогу, дізнавалося Суспільне.

Михайло Бакалюк травмувався під час наступальної операції на Запоріжжі. Зараз він проходить реабілітацію після поранення у Львові. Розповідає, що для людини з ампутацією потрібно більше часу та простору, особливо у місцях скупчення людей.

“Є така внутрішня незручність, коли нав’язують якусь допомогу або пропускають в черзі. Ну мені не важко постояти в черзі. Хтось пропонує, хтось пропускає, кажу: “Та ні, я постою, в мене є час, я постою в черзі”. А хтось так наполегливо, насильно: “Та ні, проходь”. Ну така підвищена увага мене трішечки соромить”, — каже пацієнт центру “Незламні”.

Протезист Любомир Сакалош розповідає, що люди реагують на протезування по різному: хтось віджартовується, а хтось перебуває у стані стресу.

“Пацієнтам не подобається, коли до них ставляться дуже по-особливому, ніби: ой в тебе немає ноги, ти такий особливий, давай тебе жаліти. Та хлопці не хочуть того, дуже багато хто каже, що зроби нам ногу, а ми підемо далі воювати. Тобто до них треба ставитися як і до всіх людей, бо вони і є ті всі люди”, — говорить Любомир Сакалош.

У майстерні випробовує новий, надрукований на ЗD-принтері, протез Сергій Євтушенко. Чоловік пішов захищати Україну в перший день повномасштабного вторгнення, втратив ногу, наступивши на міну на Бахмутському напрямку.

“Мене найбільше дратувало, коли в Полтаві говорили “ампутанти”. Дуже не люблю цього слова. Я себе не вважаю там з протезом чи що, я — здорова людина. Може, в мене там є трішки речей, які я не буду робить, які робив зі здоровою ногою, але я себе інвалідом не вважаю”, — розповідає Сергій Євтушенко.

Сергій Євтушенко. Суспільне Львів

Психологиня Оксана Осадча працює з пацієнтами, які проходять реабілітацію. Жінка розповідає про емоції, якими вони діляться.

“Їх дратує, не скажу всіх, але велику кількість трошечки фруструє середовище, де немає війни, і вони не знають, як себе поводити. І відчуття непотрібності, тому що там вони потрібні, вони знають, що мають робити, а тут вони не знають, що робити. Відповідно наша роль — підтримати і допомагати”, — каже Оксана Осадча.

Оксана Осадча. Суспільне Львів

Психологиня говорить, що надавати допомогу можна лише після згоди на таку пропозицію. Також радить не тиснути у розмові на військових та намагатись створити дружню, невимушену атмосферу.

“Немає якихось окремих пунктів як вести себе з людиною з ампутацією і що робити, коли ти побачиш когось на милицях. Немає конкретних критеріїв спілкування, це все внутрішньо індивідуально, це залежить від суспільства, настільки воно готове приймати таких людей. Нас стає з кожним днем все більше і більше, тому треба трішечки бути уважними”, — каже Михайло Бакалюк.