“Хочеться думати, що я роблю добру музику”. спогади про Міська Барбару і гурт “Мертвий півень”

11 жовтня 2021 року на 50-му році життя помер актор, співзасновник гурту “Мертвий Півень” Місько Барбара. Незадовго до цього Барбара випустив новий альбом і, за словами дружини Міська Світлани Олешко, мав “грандіозні плани, бажання жити та творити”.

Зосереджений, творчий та неймовірно талановитий – так згадують друзі про Міська. Розповідаємо про творчий шлях і життєву історію відомого музиканта та його легендарного гурту.

Місько Барбара був співзасновником гурту “Мертвий півень”, що виник у Львові у 1989 році. Впізнаваною рисою гурту стали пісні на вірші відомих українських поетів. За 30 років існування “Мертвого півня” у його складі змінилося близько 20 музикантів. Місько Барбара також паралельно грав у харківському театрі “Арабески”.

Світлана Олешко: “Скільки невиданого матеріалу з Міськом Барбарою є? На добрих два альбоми”

Є два види музики: є добра музика і є погана музика

У 2018 році Місько Барбара презентував концертну програму “Радіо Афродита 2.0” та “Радіо Афродита 3.0”, яка народилася з останнього альбому гурту “Мертвий півень” “Радіо Афродита”.

“[Мертвий півень] не зовсім мертвий. Це 25 років мого життя, і це все збереглося, воно існує досі. Музика і мистецтво належить народу, як писав Ленін. І це все триває, а для мене триває “Радіо Афродита”. Ця історія – очевидно щось, що буде зі мною вже до того моменту, допоки я хіба що не зможу співати. Тому що “Радіо Афродита” – це позивні радіостанцій УПА, які насправді були в ефірі як самостійне радіо, радіо “Самостійна Україна”. Але між собою вони називалися “Радіо Афродита”, — сказав Барбара в інтерв’ю Радіо Промінь. Далі — його цитати з ефіру.

“Радіо має працювати. Радіо працює 24/7. І зараз ця нова версія буде трошки інакшою, а може, і зовсім іншою. Це трошки інший музичний матеріал, різноманітніший. Хоча я нікуди не можу подітися від Андруховича чи від Жадана, тому знову є нові пісні на їх вірші. І є багато народних пісень, в абсолютно несподіваних, навіть для мене самого, версіях.”

“Є два види музики: є добра музика і є погана музика. Мені хочеться думати, що я роблю добру музику. Але це моя думка. Мені завжди було важливо робити і співати те, що я люблю. Тобто робити те, що ти любиш, і любити те, що ти робиш. Пафосно? Пафосно”.

“Особисто для мене музика – це невід’ємна частина того, чим я займаюся вже багато років. У театрі “Арабески”, який затягнув мене до Харкова, це теж складова частина процесу: і музика, і рух, і спів, і слово – все поєднується і все вариться в одній посудині”.

Чотири образи Івана Миколайчука, які розкривають його різнобічний талант

Історія гурту “Мертвий півень”

Гітарист гурту “Мертвий півень” Роман Чайка в проєкті “Антологія. Український альбом” на Радіо Промінь розповів, що учасники проєкту познайомилися не в університеті, а на каві:

“У 1990 році кав’ярня – це було герметичне місце, де можна було посидіти, поговорити – от там ми і познайомилися. Я тоді якраз повернувся з совецкої окупаційної армії, відновився на другому курсі і познайомився з двома студентами. Це були Любко Футорський та Місько Барбара. Спочатку ми збиралися на каву втрьох. Потім до нас долучився Ромка Рось, якого я вже знав по оркестру хору “Черемош”, і Ярина Якубяк – єдина була не з університету, а з консерваторії. Вона в той час зустрічалася з Футорським. Отака в нас компанія була”.

“Мертвий півень” заявив про себе під час першого фестивалю вуличного мистецтва “Вивих”. Молоді музиканти вирішили виступити на заході, але, щоб подати заявку, потрібно було себе якось назвати.

“Ми дивимося: у програмі музичний конкурс, оголошують про подачу заявок. А коли заповнюєш ту заявку – треба написати назву гурту. Ми подивилися одне на одного – який гурт? Яка назва? Кав’ярня, де ми збиралися називалася “Старий Львів”, а при вході висів флюгер – залізний півник. На сленгу ми називали ту кав’ярню “Мертвий півень”. Мертвий – бо залізний”, – пригадав Чайка.

Саме тоді вони вперше вийшли на сцену – гурт став лауреатом “Вивиху” і отримав перше визнання. “В усіх фестивальних конкурсах були переможці. Перемога святкувалася завжди дурнуватими, смішними, “вивихнутими” призами. Ми не отримували нагороду від якогось журі, бо там і журі ніякого не було. Але ми отримали чи не найважливіший приз – це був приз глядацьких симпатій. Для нас це стало вирішальним моментом, після якого ми зрозуміли – ми не просто вийшли подуркувати на міському фестивалі. З цим щось потрібно робити”, – сказав музикант.

На “Вивиху” зіграли трек “Бьютіфул Карпати”, який має 10 чи 15 різних варіантів прочитання.

Як Ройтбурд змінив сучасне українське мистецтво: художній стиль, кураторська робота та музей

Новостворений гурт швидко помітила творча львівська тусовка. Одна з найвпізнаваніших рис колективу – пісні на вірші Тараса Шевченка, Максима Рильського, Віктора Неборака, Олександра Ірванця, Юрія Андруховича, Сергія Жадана.

“Ми почали з того, що в кав’ярні знищували собі печінку та легені – цигарка, кава, коньяк. І збірка поезії. Носили повні кишені тих збірок. Перші збірки Неборака, перші збірки Андруховича – вони виглядали як захалявна книжечка. Більше того, Ромка Рось, Ярка Якубяк, Місько Барбара писали свої вірші”, – пригадав Роман Чайка.

Далі був другий фестиваль “Червона рута”, де “Мертвий півень” за пісню “Ми помремо не в Парижі” отримав гран-прі та першу премію. “Премію нам вручав В’ячеслав Чорновіл і це були інкрустована гуцульська тарілка, здоровенна грамота і ще якийсь дурнуватий кубок. Кубок, здається, зараз зберігається у Ярки Якубяк у Філадельфії, а от тарілку ми продали у Канаді за 80 канадських доларів. Так що можу сказати, що за перше місце на “Червоній Руті” ми отримали 80 канадських доларів”, – каже Роман.

Мирослав Скорик: цікаві факти з життя і творчості композитора

Записувати перший альбом “ЕТО” музикантам допомагала відома в ті часи Агенція “Ростислав-шоу”. Це був ледве не перший у країні незалежний український продюсерський центр, який утворився у серпні 1990-го у Львові. Керував агенцією Ростислав Штинь.

Агенція надавала музикантам репетиційну базу та організовувала їм концерти – а от писати звук майбутньої платівки гурт поїхав все ж таки до Києва, у легендарний Будинок звукозапису, де у той час працював не менш легендарний звукорежисер Олег Ступка.

“Так, ми писалися в легендарного Ступки. Нам було трохи дивно, там була величезна площа, де записували симфонічні оркестри. І ми були такі перелякані – нічого собі приміщення, на 500 людей! Але Ступка, окрім того, що був талановитим звукорежисером, був, як зараз це називають, продюсером. У нас дуже мало часу було на запис альбому, ми були молоді і зелені. Нам краще було зіграти п’ять концертів, ніж одну партію біля мікрофону. Відчуття було таке, що ти здаєш іспит перед входом в пекло”.

“Абсолютна енергія”. Співзасновник гурту “Скрябін” поділився спогадами про Кузьму

Є в альбомі “ЕТО” особливість – пісні на вірші Юрія Андруховича. Згодом це стане чи не головною виграшною фішкою. Андрухович – мало з ким порівнювана фігура на українському культурному небосхилі, а також один з небагатьох письменників з України, якого чудово знають за кордоном. На першому альбомі гурту “Мертвий півень” є відразу дві пісні авторства Андруховича – це “Етюд з воронами” та “Ієронім Босх”. У них, як і у творчості письменника, присутня значна символізація тексту, використання алюзії.

Роман Чайка: “Я ці пісні написав десь у дев’ятому році. Це мої пісні. Я не згадаю, що сказав Юрко, але коли ми писали наш альбом, то “Етюд з воронами” ми заграли як бонус. І мені, й Андруховичу було дуже цікаво зіграти пісню, якій вже 20 років”.

Гурт “Мертвий півень” припинив своє існування у 2011 році, записавши ще 12 альбомів.

Геній кіно, марксист, звинувачений в антисемітизмі: ким був французький режисер Жан-Люк Ґодар

Читайте нас у Facebook або Telegram

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected] Ваші історії важливі для нас!