“Випала честь боронити країну”: історія військовослужбовця зі Львівщини

15.10.2022

180 3 хвилин читано

Роман Децик зі Львівщини пішов захищати Україну шість років тому. Йому на той момент було 18. Перед початком повномасштабного вторгнення його підрозділ 24 бригади стояв у Золотому на Луганщині. Згодом їх передислокували у Попасну. Пізніше чоловік боронив Лисичанськ та Херсонщину. За час війни захисник отримав 5 поранень. Попереду в нього ще операція та реабілітація. Своєю історією Роман Децик поділився із Суспільним.

Застосовували усі види озброєння

До повномасштабного вторгнення бригада, де служить Роман, тримала оборону в місті Золоте. Після цього управління батальйону вирішило перекинути підрозділ у місто Попасна.

“Місто до цього ще було ціле. Після того, як ми зайшли, то почалось це все. Вони застосовували всі види озброєння, які там були, і заборонені навіть. Фосфор запускали на нас, дуже страшно скажу. Після того ми зайшли на вказаний рубіж”, — каже Роман Децик.

Бій біля Попасної. Скріншот із відео Радіо Свобода Україна

Бій з “вагнерівцями”

“ПВК “Вагнер”, скажу чесно, прийняли з нами бій. Було дуже важко, досить вони навчені. Свідомі чи вони були під якимись наркотичними речовинами, вони йшли, просто бігли вперед під кулями. Я не думаю, що свідома людина би так зробила. Вони просто бігли. Їхнього одного ми “завалили”, і вони далі бігли”, — каже військовий.

Паралельно доводилось виконувати два процеси: вести бій та дбати про поранених.

“Чотири трьохсотих, кожен просив про допомогу. Я старався і командувати, і надавати допомогу. Залишилось тільки двоє живих, яким я сказав напрямок, куди стріляти. Кажу, стріляйте безперервно”, — розповідає чоловік.

Фото Романа Децика з побратимами. Фото Романа Децика

За словами Романа Децика, тоді не минулося без втрат:

“Після того, як одному з наших хлопців було погано, я вже зупинив критичну кровотечу, що було в моїх силах. Викликав медика нашого. Перший хлопець, який з ним був, який його супроводжував, застрибнув в окоп, він зразу два метри біг за ним. Тільки забігаючи в окоп, дивлюся, він очі закрив, падає. Я зразу зловив на руки, дивлюся — дірочка маленька біля бронежилета, біля самої пластини. Чи це снайпер спрацював, чи це куля залетіла прямо в серце. Прямо на моїх руках загинув. Я командиру доповів, кажу: “Наш док уже двісті”. Він просто в останні подихи свого життя на моїх руках був”.

Випала честь боронити державу

Захисник України каже, попри складнощі та біль українці мусять боронити державу.

“Розумію, що в кожного є сім’я, не у всіх там діти, але ну випала така честь боронити нашу державу, тут немає вибору. Якщо ми всі складемо руки і підемо додому, відмовимось, то що з того буде? Зайдуть сюди і все, вже не будемо спати спокійно”, — каже Роман Децик.

Роман Децик. Суспільне Львів

Військовий додає, мріє про перемогу, аби можна було спокійно жити на рідній землі:

“Мрію, щоб якомога швидше закінчилась ця проклята війна, так скажемо, щоб діти в майбутньому, там жінка, сім’я моя, щоб всі українці жили на своїй рідній землі, не виїжджали за кордон, щоб був мир і спокій”.