“У наш будинок за три секунди було три влучання”. Історія порятунку родини з Бахмута

Бахмутянка Ірина приїжджала працювати з Донеччини до Львова і до повномасштабного вторгнення РФ в Україну. На заробітки жінка часто їздила також за кордон — збирала гроші на квартиру для дітей в Бахмуті. Нині війна розкидала близьких їй людей по різних куточках України. Про те як окупанти за три секунди позбавили житла родину, на яке Ірина заробляла кілька років, чому її брати в охопленому війною місті залишалися до останнього та як через випадково прочитане оголошення вдалося врятувати з Бахмута хатніх улюбленців, що й досі не можуть оговтатися від пережитого стресу — своєю історією Ірина Луньова поділилася з Суспільним Донбас.

Ірина Луньова має львівські коріння, але народилася і жила вона на Донеччині в Бахмуті. Аби заробити дітям на квартиру, жінка їздила на заробітки за кордон, зокрема працювала в Росії та Чехії, розповідає бахмутянка. На це пішло довгих вісім років, каже: коли придбала омріяне житло почувалася щасливою.

“У наш будинок за три секунди було три влучання. Цей обстріл потрапив на відео. Власне про долю нашого житла ми дізналися з соцмереж. Дуже боляче, адже частини того мирного життя в нас вже немає”, — розповідає Ірина.

До війни й до нині вона працює у Львові на невеликому підприємстві, що спеціалізується на виготовленні веганського шоколаду.

“Це дуже цікава робота, вона мені подобається. Тим більше, що ми виготовляємо натуральні ласощі”, — ділиться переселенка.

Згадує, торік 24 лютого вона зустріла на заході країни. Коли в Бахмуті ситуація почала загострюватися, тут вона зібрала до купи дітей та онуків з Донеччини.

“Онук майже не посміхався у Львові, часто плакав і просився додому”.

“Мені здавали невеличку кімнату родичі. Через загострення в Бахмуті, до мене приїхали діти, просилися знайомі. Утім, всіх прихистити я не могла. Та й на роботу ходила лише я, інколи навіть на цукор до чаю не вистачало грошей”, — пригадує переселенка.

Закріпитися у Львові у її дітей не вийшло, вони переїхали на Київщину.

Порятунок братів з Бахмута

Олег і Роман рідні брати Ірини тривалий час лишалися у Бахмуті. І це був її найбільший біль, розповідає жінка.

“Це був найскладніший етап у моєму житті. Було важко сприймати те, що в Бахмуті йдуть бої, місто обстрілюють, а я нічим не можу допомогти. В одного — дружина лежача, а другий брат не хотів їхати через стареньких двоюрідних сестер”.

Середній брат Олег, поки був там, допомагав сусідам, годував тварин, яких люди лишили — це також стало причиною того, що він відмовлявся їхати з небезпечного міста, ділиться Ірина.

“Він жив у приватному секторі, забрав до себе двоюрідних сестер. Їм вже за 80 років. У нього там була пічка. У Бахмуті ж газу вже не було. Він усіх собак позбирав, що були там у приватному секторі, бо господарі виїхали, а тварин полишали. Як я його не вмовляла виїжджати, він постійно відмовлявся, казав, мовляв, залишити тварин самих не може”, — розповідає жінка.

За допомогу бахмутянка дякує волонтерам. Ті спочатку вивезли собак у безпеку, а потім вже рятувалися брати.

“Старшого брата Романа і його дружину Маю вивезли на військовій автівці. Вони потрапили під обстріл, але вибралися. Олег через два дні після них вивіз сестер і поїхав сам, бо в будинок прилетів російський снаряд, а зв’язку з ним вже не було”,— згадує переселенка.

Відвідини сусідів та домашні улюбленці: життя в евакуації

Олександр — сусід, що мешкав у тому ж будинку в Бахмуті, що й один з братів Ірини, під час чергового обстрілу міста військами РФ отримав поранення в хребет, розповідає Ірина Луньова. Його дружина нині вважається “зниклою безвісті”.

“Вони записалися на евакуацію, але виїхати вчасно не встигли. Сашка поранили і його з міста вивезли українські військові, дружині не вистачило місця. Вона залишилася в Бахмуті. Де жінка нині невідомо. Коли повернулися за нею, її вже не було”, — переказує історію сусіда бахмутянка.

Коли Ірина дізналася, що чоловіка лікують у львівському шпиталі — стала його навідувати, бо у Львові знайомих в нього немає, розповідає переселенка.

“Я приїхала, він попросив цукор до чаю привезти. Якраз йому принесли обід — то була перлова каша, без нічого. На мій погляд, звичайна каша, а в нього було геть інше сприйняття після пережитого в Бахмуті. Він сказав мені: “Іро, це ж свіжа і гаряча їжа”. Мені хотілося ревіти від тих слів”.

Одного дня жінка натрапила в мережі на оголошення “Чиї знайди?”. На світлині вона впізнала родинного улюбленця Беню.

“Донька, коли виїжджала, думала лишає місто на кілька днів, тому кота й собаку лишила на друзів. А коли побачила оголошення, то поїхала за ним через всю країну: з Броварів на Дніпро, а потів на Харків. Бо не встигла забрати Беню в Дніпрі, розминулася з волонтерами”, — розповідає жінка.

“Коли інші люди забирали своїх песиків, ті радісно гавкали, а мій – плакав”. Так розповіла донька про першу свою зустріч з собакою в евакуації”.

Повернути “в родину” вдалося й кішку Маргошу. Тваринка настільки була знесиленою, що не могла тривалий час ходити, каже Ірина.

“Коли волонтери приїхали за тваринами, вони Беню одразу знайшли, а ось Маргоша перелякалася чи гавкання собак, чи звуків вибухів — втекла. Коли вже волонтери поїхали, подзвонила сусідка і каже, що кішка вилізла зі своєї схованки й сусідський хлопчик на велосипеді їх наздогнав та передав Маргошу”.

Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram