Спорт на війні: вчитель фізкультури зі Львова розповів про свій улюблений вид спорту

Нацгвардієць Роман Медвідь, перебуваючи у зоні бойових дій, облаштував собі невеличкий майданчик для заняття спортом — прилаштував баскетбольний кошик та у вільний час тренується.

Роман Медвідь розповів Суспільному, що до повномасштабного вторгнення Росії в Україну працював вчителем фізкультури Ліцею міжнародних відносин імені Василя Стуса у Львові.

Загін самооборони

Попри те, що він мав бронь, як вчитель, коли зателефонували з військкомату, то прийшов відразу.

Згадує, що 24 лютого 2022 року зранку, за чверть восьма, як завжди, їхав на роботу. Проїжджав повз автозаправні станції та дивувався, чому там такі великі черги.

“Доїжджаю до центру міста, вмикаю радіо і почув новини. Я навіть не уявляв, що сталося. Мені було дивно: люди на вулицях бігли кудись. Я відкрив наш шкільний чат у вайбері й прочитав, що на роботу ніхто не виходить, всі працюватимуть дистанційно”, — розповідає він.

Того дня, за розкладом, у Романа Медвідя були уроки у першачків та у сьомому й восьмому класі. Заняття довелось скасовувати. Учитель розвернув авто та поїхав додому.

“Я відразу заїхав у магазин за молоком. Бо у мене маленька дитина, а молоко вдома закінчилося. Дивився як у супермаркетах люди змітали продукти з полиць. Але я купив ще пару пачок молока”, — каже вчитель.

Того ж вечора він відвіз дружину та доньку до батьків. А сам з сусідами та знайомими зорганізувалися у загін самооборони та почали допомагати поліції патрулювати свій район на в’їзді до міста.

А за тиждень йому зателефонували з військкомату. І Роман Медвідь вирішив, що він прийме будь-яку пропозицію, яку йому запропонують.

“Вдома сподівалися, що мене не візьмуть до війська, тому що я ніколи не служив. Але я — вирішив”, — говорить військовослужбовець.

Горіли ліси

Після двох місяців навчання він поїхав у зону бойових дій. Де й перебуває досі.

“Коли ми заїхали в Донецьку область, мене вразив запах горілого. Горіли ліси та повітря було насичене цим запахом. А також ці звуки безперервних обстрілів. Чесно кажучи, я був розгублений”, — каже Роман Медвідь.

Згадує, місто, в якому вони розмістилися, було зовсім порожнім та безлюдним: ніхто не ходив по вулицях, не їздили цивільні автомобілі. Згодом, коли місцеві мешканці зрозуміли, що цей населений пункт не віддадуть російським військовим і Україна тут назавжди, то почали повертатися. Попри те, що тут майже постійно відбуваються обстріли, місто намагається жити щоденним життям.

Спорт на війні

Попри свою основну роботу, Роман Медвідь не відмовляється і від спорту: прилаштував баскетбольний кошик і кидає м’яч.

“Тут більше нічого іншого не придумаєш. Тому — баскетбольний кошик. М’яч та форму мені передали з дому. І ввечері, коли є час та можливість, я перевдягаюся і йду займатися”, — говорить він.

До нього долучаються й побратими. А також — собаки, які прибилися до бійців. Нацгвардієць каже, що тваринам дуже подобається бігати за м’ячем та відразу реагують на стук м’ячем по землі.

“В перший рік мені дуже бракувало спорту. Але не було можливості займатися. Навесні цього року мені вдалося причепити кошика і стало краще”, — розповідає військовослужбовець.

Роман Медвідь разом із собакою, який мешкає у фронтовому населеному пункті. Фото надав Роман Медвідь

Каже, що в перший рік повномасштабного вторгнення не було зовсім вільного часу: кожен день був робочий; вихідних у неділю на війні не було; і часом він з побратимами не знав який сьогодні день тижня.

З власного досвіду розуміє, що фізична підготовка для бійця дуже важлива.

“Якщо взяти все спорядження, то навіть простояти на чатах кілька годин, — непросто. Я вже не кажу, щоби в ньому кудись бігти чи виконувати якісь бойові завдання”, — зазначає Роман.

З днем народження, любий тату

Два свої дні народження — торішній і цьогорічний — нацгвардієць зустрічав разом з новими побратимами. Хоча каже, що настрій був зовсім не святковим.

Найкращим подарунком для нього стало відеопривітання від крихітної донечки: вона заспівала татові пісеньку “З днем народження, тебе”.

Боєць згадує, коли приїхав минулого року у коротку відпустку, то донечка довго придивлялася до нього і спочатку з недовірою пішла до тата на руки. А потім натішитися не могла.

Тепер Роман вже тато двох дітей — у червні цього року у них з дружиною народився син, Роман Романович.

Сюрприз на День вчителя

Протягом майже двох років служби Роман Медвідь приходив до школи тільки один раз — минулого року на День вчителя. У школі якраз проходив концерт. І наприкінці двері відчинилися і до зали зайшов чоловік у військовій формі.

“Всі такі: вав! Діти такі емоційні. Відразу — у сльози. Говорили мені, що вони вірять в мене, що чекають з перемогою. Я не люблю такі заходи. Але директорка мене просила, то я не зміг відмовити”, — згадує нацгвардієць.

Після перемоги він має намір повернутися до рідного ліцею та продовжити навчати школярів.

“Буду їх вчити бути дружніми, об’єднуватися, підставляти плече один одному”, — говорить він.