Що потрібно ветерану. Досвід працівника Мінветеранів з Львівщини

30 вересня на Львівщині відбудеться випуск перших 25 помічників ветеранів. Після цього розпочне навчання друга група помічників.

Про це Суспільному розповів головний спеціаліст сектору у Львівській області Міністерства у справах ветеранів Артем Баген.

Кому допомагає помічник ветерана

Як розповів Суспільному Артем Баген, це пілотний проєкт, який діє у Львівській, Вінницькій, Дніпропетровській та Миколаївській області. Основна ідея створення інституту помічника ветерана полягає у створенні офісного центру, куди може звернутися ветеран і де за ним закріплять людину. Це людина, яка буде надавати юридичний та адміністративний супровід: допомагати оформити необхідні документи, потрапити на лікування, на реабілітацію.

За його словами, помічник повинен бути або ветераном, або членом родини ветерана. Їх навчали нормативній базі та як правильно спілкуватися з ветеранами.

“Ветерани бувають різними. Комусь не потрібен помічник. А хтось не може без нього обійтися. Особливо, якщо ветеран мешкає у сільській місцевості. Якщо ветеран мешкає, скажімо, в Турці, то йому буде простіше звернутися до помічника, ніж добиратися до Львова”, – вважає Артем Баген.

Один помічник може надавати допомогу не більше ста ветеранам. Тим більше, що питання, з якими звертаються ветерани часто однотипні.

На війні з 2014 року

Артем Баген – теж ветеран. Тож про потреби ветеранів знає особисто. У 2014 році він з родиною вимушений був покинути рідний Луганськ, тому що жити у так званому “ЛНР” та підкорятися законам Росії не схотів.

І відразу почав шукати можливість мобілізуватися, аби мати змогу боронити Україну зі зброєю в руках. Через луганську прописку чоловіка не хотіли брати до жодного військового підрозділу. Тому він пішов у добровольчий батальйон “Донбас”. Згодом — у 46 батальйон окремого призначення.

“Я шукав в інтернеті інформацію про добробати та писав до них. Першим відгукнувся “Донбас”, — каже він.

Демобілізувався у липні 2016 року. Повернувся у мирне життя і цілий рік присвятив відновленню свого здоров’я після поранення та спілкуванню з родиною. Згадує, що багато уваги приділяв синові: робив з ним уроки, спілкувався, вів домашнє господарство.

“На початках мені хотілося спокою. Хотілося, щоб тебе ніхто не рухав: ані родина, ані діти. Ні побратими, ні держава. Так, побратими – це близькі люди. Але, якщо навіть зважити зараз, то ти півтора року живеш з ними в одній кімнаті. Півтора року!” — говорить Артем Баген.

За його словами, така річна ізоляція від соціального життя допомогла йому привести у норму свій фізичний та психологічний стан.

“Але це – мій досвід. Кожен ветеран може мати свій. Когось насправді не треба рухати. А комусь треба виговоритися, аби його відпустило. Залежить і від того, з ким він хоче спілкуватися. Це може бути тільки коло родини, а можуть бути побратими. Думаю, що багатьох ветеранів, які зараз повертатимуться, дратує спілкування з цивільними. Особливо бісить питання: “Як там? ” Хочеш знати як там – йди у ТЦК (Територіальний центр комплектування, — ред.) Інша людина може повернутися на роботу і дуже швидко втягнутися в мирне життя. Все – дуже індивідуально”, — каже чоловік.

Через рік, у 2017 році, побратими почали залучати Артема Багена до громадської діяльності. Створили Асоціацію комбатантів, запропонували брати участь у заходах, проводити вишколи з дітьми та розв’язувати деякі проблеми ветеранів.

Наприкінці 2020 року Артем Баген прийняв пропозицію роботи у Міністерстві у справах ветеранів.

“Це – посада держслужбовця. Розв’язувати проблеми доводилося ті ж самі. Але коли я був громадським діячем, то я міг взяти побратима за руку і піти з ним по кабінетах. Зараз я можу тільки йому розказати, куди йти. Він мусить сам піти та прийти до мене з результатом”, — пояснює ветеран.

З чим звертаються ветерани зараз

В ніч з 23 на 24 лютого минулого року Артема Багена розбудив дзвінок товариша з Білої Церкви, який сказав, що їх обстрілюють. Ветеран відразу зібрав свої речі, зранку приїхав на роботу, завершив справи та того ж дня був у військкоматі.

Попри інвалідність, його відразу мобілізували у 103 окрему бригаду територіальної оборони ЗСУ. Перебував у Сумській області, на Харківщині, на Донеччині та на Запорізькому напрямку.

“Тут не було про що думати. Тут треба було воювати. Якщо не буде тих, хто піде воювати, ми житимемо у Російській Федерації”, — вважає ветеран.

У липні 2023 року через погіршення здоров’я змушений був звільнитися з лав ЗСУ. І відразу ж написав заяву на поновлення на роботу. Повернувся буквально за два дні після демобілізації. Каже, що цього разу вже не потребував року для психологічного відновлення. Хоча для фізичного – потребує.

“Ветерани є різні. Є такі, що мобілізовані, але у бойових діях участі не беруть. А є такі, що реально воюють. І серед оцих, других, здорових не буде. Вони будуть контужені, хворі та поранені. Вони потребуватимуть фізичної та психологічної реабілітації. А також – корекції родинних стосунків. Людина, яка півтора року не була вдома, це вже не той Петро, Василь чи Микола, який пішов на війну. І це стане несподіванкою для рідних”, — говорить Артем Баген.

Він зазначає, що повернення ветерана з війни залежить від того, куди він повертається, в якому стані, чи матиме він роботу та інших чинників.

“Це глобальний виклик для державної системи. Я навіть не уявляю, як вона буде вирішуватися в таких масштабах”, — зазначає він.

А поки війна ще триває, до фахівців уже звертаються ветерани. Наприклад, цього тижня приходила мама ветерана, який внаслідок поранення отримав інвалідність та розпитувала, як він може отримати житло. Також дуже багато бійців звертаються з проханням допомогти потрапити на лікування та реабілітацію.

“Ветерани, які звертаються, мають важкі поранення, як от втрати кінцівок, ураження голови та тулуба. Тому їхні потреби – це лікування та розв’язання питань з документами. Ми їм допомагаємо заповнити ці документи та пояснюємо куди треба ще звернутися”, – говорить Артем Баген.