Розміновувати Україну ми будемо ще дуже довго — старший лейтенант Нацгвардії

Понад десять тисяч вибухових боєприпасів знешкодив старший лейтенант Національної гвардії Денис Ротар. Про це свідчить нагрудний знак “За розмінування” І ступеню, яким його нагородили.

Денис розповів Суспільному, знешкоджені міни та гранати перестав рахувати після першої сотні. Було це після першого тижня, коли боєць виїхав у зону бойових дій.

Перший досвід

Нацгвардієць розповідає, що ніколи не мріяв стати військовим. Своє майбутнє він пов’язував з медициною та тривалий час займався баскетболом. Проте в останній момент вирішив подати документи на навчання до Академії Сухопутних військ на інженерне відділення.

Денис вже закінчував навчання, коли росіяни розпочали повномасштабне вторгнення. Згадує, що якраз вклався спати після наряду, коли його розбудили та повідомили, що росіяни бомблять Київ.

“Я знав, що Росія нападе. Але не думав, що так швидко. Сподівався, що я закінчу навчання, рік послужу, наберуся досвіду і тоді це станеться”, — говорить він.

Досвід молодому офіцерові довелося здобувати у бойових обставинах в Ірпені, Бучі, Гостомелі та ближніх селах у квітні 2022 року. Їдучи на завдання, військовослужбовці проїжджали повз військову техніку, яка горіла, зруйновані мости, будівлі, загиблих людей.

“Поки ми дісталися до пункту призначення, то ми зустріли грузинський Добровольчий батальйон, поліцію, інші наші підрозділи”, — говорить Денис Ротар.

Першим боєприпасом, який йому довелося розмінувати, стала протитанкова міна ТМ-62.

“Теорію я добре знав. А ось бойового досвіду не було. Ніколи не знаєш як ворожий сапер встановив ту міну. Треба бути дуже уважним. ТМ-62 не важко розміновувати. Але під нею може бути сюрприз. Ця міна лежала близько до дороги, тому я знав, що під нею нічого не буде. Я знав, що я маю робити, але емоції були сильні. Ураган всередині у мене був”, — каже військовослужбовець.

Пояснює, що кожна міна має свою почерговість дій під час розмінування, якої важливо дотримуватися. Помилка може коштувати життя.

Заміновані домівки

Розповідаючи про розмінування Київщини, каже, що росіяни, відступаючи, мінували все: двері, меблі, різні речі, навіть банки з консервацією, порожні пляшки та інше сміття.

“Вони розуміли, що під час розмінування хтось з нас схоче присісти на крісло. То ж крісла були замінованими найчастіше”, — говорить старший лейтенант.

У першій хаті, яку він розміновував у визволеному селі Немішаєве на Київщині, військовослужбовець знешкодив десять гранат, встановлених на розтяжках. Під час окупації її зайняли російські військові. А господаря, погрожуючи розстрілом, вигнали з домівки. Втікаючи, росіяни вистрілили у будинок з ручного протитанкового гранатомета, порозбивали там вікна. І наостанок нашпигували сільський будинок гранатами.

“Господар нам розповідав, як він жив під окупацією. І коли ми прийшли, то попросив розмінувати його дім, бо знав точно, що там небезпечно. То невелика хата, щоб її зруйнувати, вистачило б і однієї гранати”, — каже Денис Ротар.

Військовослужбовець каже, що росіяни мінували все, що могли. Фото з архіву Дениса Ротара

Міна-сюрприз

У Бучі та Ірпені нацгвардійці очищали від боєприпасів колишні бойові позиції та спостережні пункти росіян. Там, як згадує військовослужбовець, росіяни у помешканнях українців поробили амбразури з пральних машин. А коли відходили, то полишали свої боєприпаси.

“Стояв ящик з боєприпасами. А під ним – міна-сюрприз. Ти ящик підіймаєш, а воно все разом з ящиком вибухає. Також міни були на вікнах, на дверях”, — говорить він.

Там Денис Ротар побачив міни, про які досі ще не чув. Росіяни використовують різні, навіть заборонені вибухові пристрої. То ж нацгвардієць після робочого дня заходив в інтернет і вивчав те, що йому того дня трапилося.

Заміновані тіла

Про розмінування нацгвардієць розповідає спокійно. Каже, що жодних емоцій не відчував. Аж допоки не побачив вбитих цивільних українців у Макарові.

“Там було 132 загиблих. Вони були зв’язані, зі зв’язаними за спиною руками і їх вбили пострілами у голову. Ми повинні були перевірити чи ці тіла не заміновані”, — каже старший лейтенант.

Йому не довелося стикатися з випадками замінування тіл українців. А ось своїх, росіяни мінували повсякчас. Розповідає, замість того, аби евакуйовувати своїх загиблих та ховати, росіяни підкладали під їхні тіла гранати.

Згодом Денис Ротар брав участь у розмінуванні Херсонщини під час наступу українських військ. Саме там він отримав свій позивний – Джордан.

“У мене довго позивного не було. Ніяк не могли придумати. А в Херсоні у вільний час я ходив у баскетбольному джерсі, на якій написано “Джордан 23″. То до мене так і почали звертатися”, — говорить Денис.

Минулу зиму нацгвардієць провів у районі Бахмуту.

“Там було так холодно, що ми спати не могли, бо мерзли. У будинку не було ані вікон, ані дверей. Сильні морози, вітер”, — згадує він.

Денис Ротар у Бахмуті. Фото з архіву Дениса Ротара

Мамі – ані слова

Вдома на юнака очікували батьки та кохана дівчина. Проте Денис каже, що про свою роботу та де він перебуває ані мамі, ані коханій, намагався не розповідати. Говорив, що він у безпеці, на полігоні, то ж хвилюватися не варто.

“Як я виконую завдання, то не беру слухавку. А мама буде переживати, пити заспокійливе. А ось дівчина моя вміє так гарно випитати, що я й незчуюся, як їй все розкажу”, — говорить боєць.

Денис Ротар у Львові. Фото: Суспільне Львів

Десь у далекому майбутньому Денис Ротар має намір навчати наступне покоління.

“Колись я піду на пенсію, буду працювати інструктором. Міг би поділитися своїми знаннями. Думаю, що в цьому буде потреба. Тому що розміновувати ми нашу країну будемо ще дуже-дуже довго”, — говорить 22-річний юнак.

Зараз Денис Ротар, після тривалого перебування у зоні бойових дій, у Львові. Денис помітив, що у нього завелася нова звичка: йдучи вулицею чи гуляючи в парку з коханою, уважно дивиться під ноги. Він точно знає, що тут жодних мін чи розтяжок бути не може. Але втрачати пильність не треба.