“Потрібна не допомога, а умови доступності” – перекладач жестової мови про проблеми з комунікацією

Внаслідок війни через поранення та контузії багато бійців та цивільних втрачають слух. Проте, на думку перекладача жестової мови Юрія Табаки, цим людям не обов’язково вивчати жестову мову, аби надалі інтегруватися у суспільство. Адже всі вони не втрачають можливість розмовляти, а також – читати. Тому співрозмовник, який схоче з ним комунікувати, може писати свої питання чи відповіді.

Пана Юрія телеглядачі Суспільного можуть бачити під час ефірів телемарафону. Він є одним зі семи перекладачів жестової мови у Львові. Займається цим вже понад десять років.

На думку перекладача, люди, які втратили слух у дорослому віці, можуть навчитися жестової мови. Але це буде тільки додаткова навичка: вони вже інтегровані в суспільство.

Проте погоджується, що в кожній державній установі та в медзакладах повинні забезпечити доступність до інформації осіб, які не чують. Тим більше, що це прописано у Національній стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні (розпорядження Кабміну №336-р від 14 квітня 2021 року).

Проте насправді зараз люди з порушенням слуху змушені самі вирішувати свої проблеми з комунікацією у всіх сферах діяльності: вони шукають волонтерів-перекладачів жестової мови, просять допомоги та підлаштовуються під їхній графік.

“Людей з порушенням слуху є дуже багато. І їм потрібна не допомога, а умови доступності. Допомога може викликати в декого почуття меншовартості. Тому тут важливіше дотримання рівних прав. Вирішити їх можна створенням цих умов”, – пояснює Юрій Табака.

Проблеми людей, які не чують, він знає добре: він народився у родині людей з порушенням слуху.

“Я – носій жестової мови. Я її набував, зростаючи. Мої батьки мають порушення слуху, то ж вони спілкувалися зі мною жестовою мовою. А по татовій лінії всі рідні чують, то ж там я і навчався розмовляти словесною українською”, – говорить він.

Перекладач також уточнює, що він – україномовний перекладач жестової мови. Адже кожна мова має свою жестову мову. А також існує міжнародна жестова мова, своєрідне жестове есперанто, яке застосовують у спілкуванні між собою представники різних країн.

“Я не перекладаю з російської. Колись, під час кваліфікаційного іспиту на право бути перекладачем жестової мови, мене спробували змусити перекласти пісню російською. Я – відмовився. І зараз, коли треба перекладати з російською, то я відмовляюся це робити”, – каже Юрій Табака.

Він зазначає, що жестова мова та мова жестів – це зовсім різні речі. Хоча дуже часто, жестикулюючи, люди, які чують, несвідомо використовують жестову мову. Мова жестів притаманна всім; а жестова мова – це засіб спілкування людей з порушенням слуху.

Зізнається, що в громадському транспорті, коли бачить людей, котрі розмовляють жестовою мовою, то не читає їхнє спілкування.

“Моє виховання не дозволяє мені підглядати за ними. Крім того, я побоююся, що вони мені скажуть: “Ти чого підслуховуєш?”, – сміється перекладач.

Розповідаючи про свою роботу, Юрій Табака каже, що перед ефіром він не знає про що саме йому доведеться перекладати. Він дізнається про новини в прямому ефірі, як і глядачі.

“Новини про обстріли з жертвами завжди жахливі. Мене в піт кидає, коли я оголошую про повітряну тривогу та загрозу обстрілів. Я ще й додатково показую пальцем: звернуть увагу на це”, – говорить він.

Як одну із найболючіших новин, коли йому доводилося перекладати, згадує брифінг, на котрому спікерка продемонструвала уламки ракет, які поранили дітей.

“Це було дуже важко морально”,– каже перекладач.

Але частіше буває, що теми й спікери зацікавлюють так, що пан Юрій не відчуває як минає час. І після ефірів ще довго обдумує інформацію, яку почув та доніс іншим.

Найвдячнішими глядачами та найсуворішими критиками перекладача жестової мови є його батьки.

“Я завжди питаю їх чи вони дивилися та яка їхня думка. Вони чесно мені кажуть коли добре, а коли й що варто покращити”, – говорить він.

Водночас коли спільні знайомі, котрі теж переглядають новини та марафон і сприймають інформацію за допомогою перекладу пана Юрія, хочуть обговорити те, про що вони дізналися, то він просить поговорити про щось інше: про риболовлю чи якісь інші звичайні побутові теми. Роботу він воліє залишати на роботі.