“Після перемоги поїду на місце загибелі сина” – мама військовослужбовця Третьої штурмової бригади

23.09.2023

187 8 хвилин читано

7 червня 2023 року, під час виконання бойового завдання в районі Кліщіївки, загинув боєць Третьої штурмової бригади Олег Христенко. 19 жовтня йому б виповнилося 22 роки. До цієї дати родина та побратими військовослужбовця планують відкрити стінопис в пам’ять загиблого.

Суспільне поспілкувалося з мамою військовослужбовця Оленою Криловою.

За словами мами, на стінописі буде фото Олега, шеврон Третьої штурмової бригади, емблема патронатної служби “Янголів Азову” та текст молитви націоналіста. А також QR-код, зчитавши який, можна буде почути цю саму молитву. Та QR-код рахунків, куди можна донатити.

“Я хочу, аби люди знали ціну своєї кави у мирному місті та як цвіт нації віддає своє життя та здоров’я за нашу незалежність”, — пояснює мама Олега.

Як виростають воїни

У 2013 році, коли розпочалася Революція Гідності, Олегові було 12 років. Але він хотів поїхати до Києва на Майдан. Вважав, що його місце саме там і він зможе допомагати там дорослим.

“Він мене тягнув на Майдан в Київ. Ми тоді довго розмовляли, дискутували. І вирішили, що ми будемо ходити на віче у Львові. Я була вдячна долі, що моїй дитині стільки років, що я ще можу впливати на його рішення і він питає в мене дозволу. Бо якби йому було вже 16, то, напевно, він би мені вже з самого Майдану вже телефонував і казав: “Мама, не переживай, зі мною все добре”, — говорить пані Олена.

Події Революції Гідності так вплинули на хлопця, що він запалився ідеєю національного відродження України, багато читав історичних та патріотичних книжок.

Олена Крилова із сином Олегом. Фото з архіву Олени Крилової

Олегові виповнилося 15 років, коли він поїхав за кордон навчатися. Вчився добре і за підсумками перших двох місяців навчання отримав відзнаку за стовідсоткове відвідування коледжу.

“Викладачі не вірили, що він тільки пів року вчить польську мову: він мав мінімальний акцент. І дивувалися, коли він обрав другу мову не російську, а німецьку. Казали: тобі буде простіше вивчати російську”, — згадує мама.

На той час у Польщі мали намір ухвалили закон, за яким би заборонили символіку ОУН-УПА.

“Олег першого ж дня в гуртожитку вивісив на вікні прапор Національного корпусу. А також увесь час носив футболки з символікою Національного корпусу. Він не боявся нічого. Я переживала, що його за це депортують. А він казав, що буде говорити про українських героїв, де б він не був”, — говорить вона.

"Після перемоги, поїду на місце загибелі сина" – мама військовослужбовця Третьої штурмової бригади

Олег під час навчання у Польщі. Фото з архіву Олени Крилової

Проте, провчившись рік за кордоном, юнак повернувся в Україну з розумінням, що він буде далі робити. Пані Олена згадує, як син ходив складати ЗНО, а вона очікувала його на вулиці. А після тестування вони йшли в піцерію або у фаст-фуд.

“Він дуже швидко завершував тестування і виходив. Я йому казала: “Ти хоч би посидів там на пів години довше. А ти виходиш вже за сорок хвилин”, — каже жінка.

Паралельно він вчився на ІТ-курсах. І після завершення цих курсів юнакові запропонували роботу. Тож Олег подав документи до “Львівської політехніки” на заочне навчання на психолога.

Поряд з роботою та навчанням юнак активно брав участь у роботі Національного корпусу: відвідував патріотичні акції. А також брав участь у вишколах, де навчають поводитися зі зброєю, надавати першу домедичну допомогу і слухав лекції з історії України.

Мрія – служити в “Азові”

За словами пані Олени, її син завжди мріяв служити в “Азові”.

“З чотирнадцяти років він мені казав, що як виросте, то піде в “Азов”. Це було однією з його мрій. А я йому відповідала: “То готуй спорядження для мене, кота й собаки. Підемо служити разом”, — говорить мама.

А коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, то втілив цю свою мрію. У лютому 2022 року він терміново повернувся з Івано-Франківська до Львова і почав розшукувати своїх друзів.

“Це було 26 лютого. Олежик прийшов до мене і сказав: “Готується автобус на Київ. Я їду”. Він поставив мене перед фактом. Я спробувала зманіпулювати ним, просила не залишати мене саму. А він мені сказав: “Я хочу дивитися відкрито в очі своїм дітям і мати, що розповісти своїм внукам. Я повинен туди піти”. Я побачила його очі, перепросила, обійняла його і пообіцяла молитися за нього. Для себе я почула: він думає про дітей та внуків, отже він буде жити. Я навіть чітко побачила картину як він, вже старенький дідо, садить собі на коліно внука і мені стало спокійніше”, — розповідає пані Олена і плаче.

За дві години юнак передзвонив, що автобус скасували та він поїде поїздом. На вокзалі було багато людей, всі тікали від війни. А у поїзді, який їхав до Києва, було всього троє чоловіків. І один з них, старший чоловік, так само їхав мобілізовуватися в “Азов”.

Олег Христенко у лавах ЗСУ. Фото з архіву Олени Крилової

Олег навчався військовій справі та проходив бойове злагодження. А пані Олена приймала у себе в помешканні біженців.

“Ті дні так швидко минали. І це мені допомагало не сходити з розуму. Я просила сина, щоби він хоча б раз в день щось писав, аби я знала, що він живий”, — каже мама Олега.

Вдома

Одного разу син передзвонив і у слухавці було чутно вибухи. Але юнак запевнив, що це українські військові стріляють, тож хвилюватися нема чого. Розказував, як їм тривалий час доводилося переховуватися від російських обстрілів. І щоби заспокоїти побратимів, він запропонував заспівати пісню “Малесенькі долоньки сина чи доньки”.

“Я ще уявила, як вони своїми басами це співали. Ми розмовляли десять хвилин і я так сміялася. А поклала слухавку і розревілася. Від вибору пісні й від усвідомлення того, де твоя дитина перебуває”, — згадує пані Олена.

У червні Олег приїхав на чотири дні додому. Мама чекала його, наготувала його улюблений борщ та котлети. Але коли приїхав, то схотів піти поїсти еклери та бургери. Казав, що їх там добре годують домашньою їжею.

Олег Христенко у лавах ЗСУ. Фото з архіву Олени Крилової

А поки мама чекала, сидячи на лавці коло будинку. А потім раптом за спиною почула: “Стояти! Азов!”. Повертається, а там – син з букетом квітів, у панамі.

“Він зайшов до хати та каже: “Мамо, що б ти мене не попросила, я це зроблю за 30 секунд”. Бо раніше я просила: “Купи молока, виведи погуляти собаку”. А він відповідав: “Зараз”. І це “зараз” могло тривати до години. А тоді я казала, що нічого не проситиму робити, буду ходити коло нього як коло кульбабки”, — говорить жінка.

За чотири дні вдома юнак встиг відвідати улюблений барбершоп та зробити модну, стильну зачіску. А також пограти у комп’ютерні ігри. Мама дивувалася: невже на війні не настрілявся?

Наступного разу Олег отримав кілька днів відпустки восени. На той момент він вже зустрічався з дівчиною і провів той час з нею у Києві. Мама приїхала тільки на один день. Тим більше, що вдома на неї чекали собаки та коти.

Поранення

13 січня цього року вночі пані Олена знов поговорила з сином телефоном. Але на той час він відійшов від наркозу в одному шпиталів, куди його привезли після важкого поранення.

“Він сказав: не переживай, я – “триста”. Щойно зробили операцію, осколкове поранення, дві ноги. Одна дірка така як п’ять копійок, палець можна запхати. Рука, пах і грудина. Це сталося під час штурму Бахмуту”, — згадує жінка.

Під час евакуації юнак передзвонив вітчиму, який теж перебуває у лавах ЗСУ, і повідомив про своє поранення. Але просив мамі нічого не казати.

Олег у госпіталі після поранення. Фото з архіву Олени Крилової

Мама схотіла відразу поїхати до сина, але він заборонив. Казав, що його поранення не настільки важкі. Хоча сам переніс кілька операцій. Після виписки зі шпиталю Олег приїхав на три дні до Львова.

“Тоді у мене стався шок. Коли він їхав, у нього погляд був двадцятирічного юнака. А приїхав – хлопчик з очима сорокарічного чоловіка. Він виносив не одного загиблого та пораненого. Йшли по сім-десять кілометрів під вогнем. Він стільки всього побачив за той час”, — розповідає вона.

За ті кілька днів боєць вийшов з дому тільки на стрижку та щоби зустрітися з побратимом Святославом Сірим, який повернувся з полону.

Про те, що бачив та пережив, Олег ніколи мамі не розповідав. Хіба якісь кумедні випадки.

Кохання

Реабілітацію боєць проходив у Києві, тому що там мешкає його кохана дівчина. На початку російського вторгнення вона виїхала з України. Але згодом повернулася.

Наприкінці червня Олег мав намір освідчитися дівчині. І навіть обирав обручку.

“Він казав їй: “Будеш носити обручку і всі знатимуть, що ти – заручена. А ти мені теж подаруєш обручку, щоби всі знали, що ти в мене є?”. А вона відповідала, що хлопцям не дарують обручки. Олег казав, що це не справедливо”, — говорить пані Олена.

А поки що хлопець та дівчина купили собі каблучки з чорного каменю. На жаль, під час одного з боїв від ударної хвилі каблучка Олега трісла. А згодом, після його загибелі, розбилася й каблучка дівчини.

Страшний день

25 березня, в день свого народження, пані Олена бачилася з сином востаннє. Вона приїхала до Києва, де він проходив реабілітацію та провела з ним і його нареченою незабутні три дні.

Потім, повертаючись до Львова потягом, відчувала незрозуміле хвилювання. Каже, що на душі їй було дуже зле. Але вона намагалася відігнати погані думки. А вдома завантажувала себе роботою та доглядом за тваринами.

П’ятого червня Олег написав мамі, що кілька днів буде без зв’язку і попередив, щоби вона не хвилювалася.

“Шостого червня я вивела гуляти собак. І раптом мені в голову прийшла думка: “Скоро не стане Олега, ти маєш бути сильною”. Я аж розсердилася на себе за цю думку і почала молитися. Прочитала “Отче наш” двадцять раз. А в ніч з шостого на сьоме червня мені наснилася покійна подруга і каже: “Вже нічого не можна змінити, треба все забувати”. Я аж пробудилася”, — розповідає пані Олена.

А сьомого червня увесь світ зранку з жахом дізнався про черговий злочин росіян – підірвано Каховську ГЕС. Жінка вирішила, що отой панічний страх викликаний передчуттями саме цієї трагедії.

“Я зібрала вдома ковдри та переноски для тварин, передзвонила у “Домівку врятованих тварин”, спитала, чи їм потрібно це. Тут на кілька годин додому заїхав чоловік: у них була ротація. Він прийшов додому, побачив мене і питає, що сталося. А я пояснюю, що треба ось це все відвезти. Він починає сміятися: “Чоловік приїхав додому на кілька годин, а ти роботу йому знайшла”, — каже вона.

О пів на десяту вечора чоловік висадив пані Олену неподалік будинку, забрав побратима і поїхав. А вона пішла додому. Її накрила страшенна втома, що дорогу, яку проходить зазвичай за десять хвилин, вона йшла пів години.

А вдома зайшла до кімнати сина та лягла на його ліжко та заснула. Телефон тримала коло себе, аби не пропустити повідомлення від сина. А звісток не було.

“Ввечері до мене в друзі в соцмережі доєдналися двоє друзів сина. І в одного був пост R.I.P без імені. Мене це насторожило. Але я відігнала від себе тривожні думки”, — згадує жінка.

А 9 червня їй зателефонували з військкомату. Пані Олена вирішила, що їй принесуть повістку і вона також мобілізується. Каже, подумала, що цей візит пов’язаний з вибухом на Каховській ГЕС та можливим ядерним вибухом.

Але ці люди принесли їй чорну звістку.

“Я їм кажу: ви, певно, помилилися. Не вірила”, — зізнається вона.

Пізніше пані Олені побратими Олега скинули його заповіт, який він склав ще минулого року. Боєць заповідав кремувати його тіло і просив, аби на його похоронах ніхто не плакав.

Поховали Олега Христенка у Львові на Марсовому полі 17 червня 2023 року.