“Одна з найголовніших наших мрій здійснилася”. Інтерв’ю з гендиректором Львівської філармонії

Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії виступив у нью-йоркському Карнеґі-Хол. Це відбулося 15 лютого. Концерт був частиною турне оркестру Сполученими Штатами Америки.

Суспільне поспілкувалося із генеральним директором Львівської національної філармонії Володимиром Сивохіпом про гастролі оркестру, плани на майбутнє та враження від Карнеґі-Холу.

Підготовка до заокеанського турне

До цього туру ми готувалися більше чотирьох років. Цей тур вперше мав відбуватися, але не відбувся, під час пандемії. І його перенесли на початок 2023 року. Коли рік тому розпочалося вторгнення Росії в Україну, очевидно, що ми розуміли, що тур є під загрозою. Дуже багато моментів було і організаційних, і зрештою ризикових, але тим не менше і організатори туру, і ми як виконавці цього творчого замовлення приклали ряд зусиль для того, щоб цей тур відбувся.

Атмосфера у Карнеґі-Хол

Наше мистецтво, наша творчість, коли вона має велику енергію, велику щирість і велике внутрішнє наповнення – вона себе всюди дуже добре проявляє. І власне ми це відчули в Карнеґі-Холі, коли ми вийшли на сцену, відбулася генеральна репетиція, нам дали можливість три години попрацювати, щоб почути всі твори. І ми зрозуміли, що ми звучимо – це наша сцена.

Як підбирали репертуар?

Немає жодного секрету, будь-які гастрольні тури чи Європою, чи світові будь-якого оркестру, вони побудовані перш за все на світовій класиці. Є таке правило. Хто увійшов в світову класику, і можемо перелічувати, очевидно – це Моцарт, Бетховен, це класики-романтики Брамс, Шуман, Мендельсон.

Домінуючим в нашому репертуарі був Антонін Дворжак, який дуже близький нам по духу. Ну і звичайно, що українська музика була присутня, практично кожен концерт виконується камерна симфонія Євгена Станковича і також симфонічні мініатюри львівських композиторів Анатолія Кос-Анатольського, ну і Мирослава Скорика звичайно.

Сто років тому на сцені Карнеґі-хол звучав український “Щедрик”

1922 рік, коли державна республіканська капела Кошиця фактично відряджається урядом народної республіки до США, щоб нести Старому світу інформацію про новонароджену країну. Звичайно, з країною тоді не склалося так, якби хотілося, але капела гастролювала не один місяць. Вона фактично вже не повернулася, бо не було куди повертатися, але ось вона несла інформацію, що в світі народилася нова країна і практично “Щедрик” Леонтовича став символом цього Нового світу, нашого українського. І то що “Щедрик” дотепер звучить – це означає власне ось ця суть української культури. Вона має таке щось неповторне, але впізнаване. І з такими щедриками, а їх у нас дуже багато, очевидно у нас є велике і багате майбутнє.

Олександр Кошиць після виступу капели на сцені Карнеґі-Холу казав, що здійснилася одна з його мрій. Ваша мрія, як керівника творчого колективу, вже здійснилася?

Я думаю, якби тут зараз був оркестр, він би підтвердив стоголоссям, що очевидно одна з найголовніших наших мрій здійснилася, але це не означає, що попереду не можуть бути інші мрії. І це не означає, що ми ще туди не повернемося.

Флейта за майже 50 тисяч доларів

Насправді, коли ми готувалися до гастролей, ну ми розуміли, їдуть люди, але також як ми виглядаємо, на чому ми граємо. Фраки ми всі пошили у Львові. Деякі інструменти у валізах ми везти не могли і зрозуміло, що ми шукали, на чому ми будемо грати. Нам вдалося наперед купити у США комплект литавр, на яких ми там граємо всі 40 концертів, і потім ми будемо думати, як зробити, щоб вони через океан перемістилися сюди.

Нам організовували зустрічі з майстернями, які виготовляють музичні інструменти. На одній із таких зустрічей нам вдалося придбати дуже хороший гобой, дуже хороший англійський ріжок і саме там, коли ми розмовляли і йшла мова, що в нас в репертуарі майже кожен концерт, а попереду Карнеґі-Хол, є камерна симфонія Євгена Станковича, а в ній соло грає флейта. Солістом є наш директор оркестру Михайло Сосновський. І вони запропонували просто так, як жест, візьміть нашу найкращу флейту, ось з вітрини, пограйте на ній до закінчення концертного туру.

Це є сенсація – це практично золота флейта по доволі золотій ціні якогось доволі доброго мерседесу. І в нас тепер є дилема: в нас є велика спокуса чи відмовитися, я образно говорю, відмовитися, напевне, від якогось мерседесу і спробувати придбати цю флейту. Вартість інструменту – майже 50 тисяч доларів.

Скільки загалом міст в заокеанському турне було заплановано і відбулося?

Біля 40 концертів, але оскільки ми в Нью-Йорку мали 5 концертів – це означає, що тільки 35 міст. Більше 20 штатів, розпочинаючи з Півдня Америки. Ми тиждень були на Флориді – це найпівденніший штат США, де в січні, коли в нас тут були люті морози, музиканти встигали десь з готелю, вночі чи зранку, вибігти на пляж і все-таки покупатися при температурі + 20.

Що плануєте далі після заокеанського турне, можливо, якісь виступи у Європі?

Я мав запитання і в Америці, мав запитання і тут, в тому числі і від журналістів, а чи дійсно усі повернуться. Мене це питання дивує, а чому мають не повернутися. Звичайно, усі повернуться. Ми є у відрядженні і розуміємо, яка на нас покладена відповідальність – поїхати і повернутися, на це нам міністерство дало спеціальний дозвіл. Тому ми всі повернемось і будемо продовжувати нашу роботу повсякденну тут на нашій сцені, адже роботи є дуже багато і ми будемо далі гастролювати. Один з таких найближчих виступів – це виступ на День Європи, 9 травня, де Рада Європи запросила нас виступити в Швеції в Стокгольмі, а Швеція є зараз головуючою в Раді Європи. Цей День Європи буде присвячений Україні і симфонічний оркестр Львівської національної філармонії буде цю Україну представляти.

Читайте також

Оркестр Львівської філармонії виступив у нью-йоркському Карнеґі-Хол

“Видавництво Старого Лева” визнали найкращим дитячим видавництвом в Європі

У конкурсі “Вікі любить пам’ятки” обрали найкраще фото Львівщини