Одна з граней нашого гурту — це хаос”: гурт Nazva презентував альбом співпраць “ГУРМА

13.10.2023

136 10 хвилин читано

Пан Роман з Поліною Майко та Євгеном Клопотенком ведуть вас чудернацьким світом снів між треками, у яких з’являються Tember Blanche, KRUTЬ, ЮЮ, renie cares, Артистка Чуприненко, Andrii Barmalii, Гордій Старух.

Галицько-донбаський гурт Nazva випустив другий альбом співпраць “ГУРМА”, у якому об’єдналося більше ніж 20 митців.

У межах проєкту “Artилерія” Юля Ткачук говорить із Павлом Гоцом та Ярославом Яровенком про складність співпраці над “ГУРМА”, роботу з лейблом Pomitni, натхнення Tenacious D і “Лісовою піснею” та виступи за 200 гривень.

Павле, ти вже пояснював, що “гурма” — це компанія людей, яка має якийсь особливий зв’язок. Чим “гурма” відрізняється від “колективу” або “компанії”?

Павло Гоц:

“Гурма” відрізняється від “юрми”, “юрби”, “компанії” тим, що це слово ніхто не знає. Також тим, що воно чимось особливе. На західних теренах це слово чули багато хто, здебільшого по селах. Воно і тверде, і картате, але при тому тепле. “Гурма”. Не таке, як “юрба”.

А ще, як я бачив у дворі, в школі, серед компаній, гурма — це люди, які мають якусь спільну ціль. Тобто гурма має натхнення ще щось робити надалі. Тому для нас ця назва альбому — з передбаченням, що щось далі теж буде. Бо в нас вже є плани не на один альбом.

Фото: Вікторія Дзизюк

В альбомі ми бачимо співпрацю і з музикантами, і з художниками, і з кліпмейкерами, і з публічними людьми. Це вже не вперше, бо ж до цього у кліпі на “Сіґеле-міґеле” знімалось багато інфлюєнсерів. Але вже “ГУРМА” виглядає як величезна колективна робота. Звісно, ми спостерігаємо загальний тренд на колаборацію серед музикантів, але ви винесли його на якийсь свій рівень. Як ви переосмислили поняття співпраці в альбомі?

Павло Гоц:

По-перше, усі ці треки ми можемо грати самі, без інших артистів. Це музика від гурту Nazva, яку ми пропонуємо зіграти з нами іншим гуртам, де ми відчуваємо, що вони виключно доповнюють і прикрашають цей трек. Наш підхід — не просто сказати: “Ой, є класний трек, давайте зіграємо разом!” Ні. Той чи інший трек, на нашу думку, повністю підходить тому гурту, якому ми його пропонуємо.

І плюс до того всього на альбомі є скіти (ред. невеликі розмовні скетчі перед треком). Ми на скітах не існуємо. Там є деяке легеньке вкраплення нашої музики. Але скіти авторства і написання Романа Чихарівського, який більш відомий як Пан Роман. У них він спілкується з іншими інфлюенсерами, блогерами, лідерами думок.

Чому ми кажемо скорше не “колаборація”, а “співпраця”. “Колаборація” не зовсім зрозуміле слово для людей, які спілкуються здебільшого українською. Ми співпрацюємо. І плюс тим самим доводимо, що музика і та хрінь, якою ми займаємося, псевдонесерйозна, — це робота.

Для чого вам скіти в альбомі і як вони його розкривають?

Павло Гоц:

У США існує ціла культура запису комедійної музики. Вона геть інакше звучить — вокал виведений наперед, бо важливо, щоб було чути жарти. Інструментал теж зроблений комедійно, видаються звуки якісь перкусійні, “псевдопердіжні”, щоб підсилити комічність.

Я дуже люблю гурт Tenacious D — це найбільш популярний комедійний гурт серйозної музики в світі. Це мій улюблений гурт, бо вони переосмислили це. Вони зробили просто класну музику, де вокал не виведений наперед. Але при тому вони всюди мають посилання на тих чи інших виконавців і пряме посилання на Cheech & Chong. Tenacious D мали не музичні гастролі здебільшого, а гастролі скетчів. Тобто це все про комедію.

В Україні я бачив мало комедійний скетчів. Вони є на альбомі ТНМК, але вони лише часткові. І тут ми маємо нашого доброго друга, Пана Романа, який ще й підходить нам за форматом, бо робить постійні цитати-посилання. Він літератор, високоосвічена людина і при цьому — гуморист.

В англійській літературі, навіть в трагедії, є вкраплення комедії, для того щоб трагедія здавалась сильнішою. В альбомі ми робимо контраст від комедії до драми, до трагедії, для того щоб музика сприйнялась краще. І відносно музики, і скіти теж сприйнялась краще.

Тому, від цього відходячи, велика порада — послухати альбом від початку до кінця, бо це як читати книжку, від початку до кінця. Тобто ти її не прочитаєш і не зрозумієш. Або щось пропустиш.

"Одна з граней нашого гурту — це хаос": гурт Nazva презентував альбом співпраць "ГУРМА"

Фото: Вікторія Дзизюк

На альбомі різна музика. Є та, під яку хочеться поплакати, наприклад трек “Осінь“. А є “На дно“, який разом з кліпом сприймається комедійно. Чому цей альбом такий різний?

Павло Гоц:

Бо це все передусім наші грані. Під ці грані ми підібрали різних артистів. Справа в тому, що гурт Nazva не існує в спектрі стилю гурту Nazva. Наш стиль визначають ті інструменти, на яких ми граємо, не більше. Ми не існуємо в одному стилі, ми робимо нескінченно різну музику. Ми і на концерті її по-різному граємо. Слава Богу, що є інструменти, які характеризують нас, тому це можна вкласти все в один альбом.

Ярослав Яровенко:

Одна з граней нашого гурту — це, по суті, хаос. Воно так і має відбуватися.

Павло Гоц:

Так. Хаотичність. Правильно. Ми слухаємо різну музику: класичну, джаз. Я в захваті від Гербі Генкока. Я дуже люблю той джаз, який робився на теренах ще совєтської України, тому що люди собі це дозволяли робити, попри всю табуйованість. Я в захваті від всієї фанкової музики, ми слухаємо і хіп-хоп, r`n`b, дуже багато метал-музики.

Це логічно, що оскільки нам подобаються ці всі різні формати, нам не хочеться їх вкладати в рамки. Не хочеться робити просто однаковий альбом одного стилю. Хоча є гурти, яким це дуже добре вдається. Наприклад, гурт renie cares. Вони на українській сцені — просто як окремий стиль музики.

Співпраці між творчими людьми — це часто складно, тому що в кожного свої уявлення про те, якою має бути музика. Що було найважче в співпраці?

Павло Гоц:

Найскладніше — це старші люди. Не проблема, що з ними складно працювати. Проблема, що в людей немає часу і дуже складно знайти можливість просто зустрітися й поговорити, заграти, послухати і попридумувати.

А так, загалом, вся наша співпраця на цьому альбомі проводилася досить легко. Але реальний показник — це те, що “ГУРМА” складається здебільшого з молодих людей. Хоча ми планували робити його і з артистами 35+.

Ваш open-трек з Бармалієм — інструментальний. І він віддає честь вашому першому альбому Nazva. Чому для вас було важливо зробити це посилання? Щоб поєднати альбоми?

Павло Гоц:

Так, щоб поєднати. Оскільки цей альбом — історія, і минулий альбом теж, то чому б ці всі альбоми, що надалі будуть виходити, не поєднати одне з одним, щоб їх можна було слухати підряд?

На альбомі це вдається. Нам вже казали, що ми змінюємося. І це один з доказів, що так не є. Ми не змінюємося, ми залишаємося собою, просто розвиваємося. І все. Це поступові сходинки. Одна з умов в гурті — грати тільки те, що нам подобається. Ми не граємо принципово те, що нам не подобається. Щось не подобається — все, нах*р, ліпше це не грати. Це вже буде не від серця.

Виходить так, що більшість артистів в альбомі — це про жіночий вокал. Це випадково вийшло чи ви навмисне хотіли до свого чоловічого вокалу додати жіночий?

Павло Гоц:

Це якось так вийшло. Тому що в renie cares теж є Саша Мусевич, який насправді дуже доклався до треку зі своєю гітарою. У нас є Андрій Бармалій, який грає на саксофоні й капець як доповнює трек. Наш альбом веде Пан Роман. На скітах у нас Євген Клопотенко, Шимановський, Гордієнко. У Tember Blanche на гітарі грає Влад Лагода. Просто менше чоловічого вокалу, але вокал — це теж інструмент.

Так склалося, що в Україні і у світі здебільшого не вокалісти, а вокалістки. І нам подобаються гурти, з якими ми працюємо. До цього інтерв’ю я думав: просто з людьми працюємо, і все. Тому я про це не задумувався.

У треку з Артисткою Чуприненко ви звертаєтесь до “Лісової пісні” і берете за основу треку мелодію, яку грає Лукаш на сопілці, яку Леся Українка прописала в творі. Як ви це придумали?

Павло Гоц:

Це, мабуть, наш найдавніший трек, його у старому форматі можна знайти ще на YouTube. Це, по-моєму, для вистави писалось до Дня народження Лесі Українки в театрі Лесі Українки.

Мені дуже подобається “Лісова пісня”, все, що там відбувається. Я співпереживаю персонажам, і я навіть себе співуявляю з цими персонажами. Я абсолютно все розумію. Деградацію персонажів — те, який персонаж для тебе бачиться спочатку і як бачиться в кінці.

І ще цікаво те, що цей монолог Мавки завжди всі уявляють суперніжно та лірично. Але вона, хай там як, міфічна істота, страшна істота, яка здається Лукашу симпатичною, бо він у неї закохується. І Леся Українка підкреслює це все тією мелодією, що записана в кінці нотами. Там багато цих мелодій. Жодна з них не є такою, щоб вона була ліричною і суперкрасивою. Вони здебільшого лісово-страшні, по-чорному.

Ярослав Яровенко:

Ми все ж таки переробляли їх трішечки. Це не ідеально повноцінна історія. Але якщо прослідкувати по нотах, які там були записані, можна здогадатись, зрозуміти, що саме було зроблено.

Павло Гоц:

Так. Просто все одно, не завжди ритміка, але інтервали збережені — і вони смурні, а не ліричні й суперніжні.

Ярослав Яровенко:

Використовується гуцульський лад…

Павло Гоц:

Так, при тому всьому, це ж волинська п’єса. На Волині не мало бути інтервалів, там мали бути квінти, а тут так не є. Але вона каже, що записала ці мелодії на Волині, і це теж цікаво. Гуцульський лад на Волині, дуже прикольно.

І найцікавіше у цьому треці мені — монолог Марусі про будні життя акторкою. Де вона каже, що хоче, щоб її труд оплачували. Нещодавно я говорила з музикантами, які працюють на різних роботах, щоб забезпечити себе, тому я сильно відчула ці її слова. Чи були і у вас схожі проблеми, які Маруся описує у своєму монолозі?

Павло Гоц:

Ми не співпрацюємо з артистами, якщо не розуміємо, про що вони. І монолог, що Маруся читала, — це було технічне завдання. Я їй це по-режисерськи видав. Кажу: “Мені треба такий монолог, де ти обс*раєш службу актора”.

Ярослав Яровенко:

Для Павла це пряма аналогія, бо він це розумів.

Павло Гоц:

Я вчусь на режисурі, і в мене дружина працювала піарницею в театрі. Це знайома тема абсолютно.

Ярослав Яровенко:

У мене трішки інакше. Були такі ситуації, коли я був виключно класичним музикантом і не планував займатися нічим більше, крім класики. Є завдання, є робота, яку треба виконати. Це квартети, відіграти в певному місці. Це півтори години музики — ти кілька місяців готуєшся. Ти приходиш, відіграєш, тобі платять 200 гривень. І ти повертаєшся додому й розумієш, що в тебе більше немає грошей. І робота закінчена. Тому так, теж дуже знайома ситуація.

Павло Гоц:

Цей трек взагалі зроблений, як п’єса. Там класична побудова: там є експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка, фінал. Цей трек зроблений прямо за теорією. Я, до речі, дуже довго не міг сприйняти цей трек до кінця. Я навіть думав, може його викинути з альбому. Чогось не вистачало. Він потрапив туди завдяки Артистці Чуприненко.

Альбом “ГУРМА“ вийшов у вашій співпраці з лейблом Pomitni. Яку роль відіграє лейбл у релізі альбому?

Павло Гоц:

По-перше, ми не паримося про пітчинг, про підтягування плейлістів, і слава богу. У нас взагалі стратегія гурту така, що ми рано чи пізно хочемо почати писати виключно музику. Взагалі, було б ідеально, щоб хтось ще з нас інтерв’ю давав, але це взагалі неможливо (сміється). Співпраця з лейблами відсікає зайву роботу. Так що ми абсолютно задоволені співпрацею. На нас ніхто не давить, на пісні ніхто не впливає — все добре.

Я чула багато скепсису від інших молодих артистів про те, що навіщо працювати з лейблами, якщо можна все робити самим.

Ярослав Яровенко:

Дійсно, можна. Але можна зійти з розуму.

Павло Гоц:

Ми просто дуже дохр*на робимо музики. Ми стараємося ще її робити якісно. І хочеться якісно мати на все час. Плюс ми ще й хочемо багато їздити, грати концерти— на це теж треба виділяти час. Немає сенсу працювати з лейблом, якщо тебе на**бують. А якщо тебе не на**бують, роблять цю роботу за тебе, то чому ти не можеш заплатити їм якийсь відсоток від тої музики, що ти просуваєш?

Ми, якщо відверто, теж перебирали лейблами. Нам пропонували різні лейбли, нам не подобалось здебільшого те, що вони пропонують. Тут нам нарешті запропонували те, що ми б хотіли. І воно працює. Тому що перший реліз, який ми зробили з лейблом, це був EP “Феномен Івасюка”. І воно спрацювало так, як ми хочемо.Так ми вирішили продовжувати співпрацювати.

До кожного треку ви плануєте випускати кліп. Існує думка про те, що “навіщо робити кліпи — вони не окуповуються і не додають популярності”. Для чого вам відеороботи?

Павло Гоц:

По-перше, кліпи — це статус. Всі завжди кажуть, що ми ненормальні, що знімаємо такі дорогі кліпи.

Впізнаваність артиста — це не виключно музика. Це дуже рідкісний випадок, коли твоя музика добре впізнавана. Кліп працює над тим, щоб тебе впізнавали на вулицях, що теж дає попит гурту. Кліпи можуть дозволити тобі назбирати аудиторію.

Плюс у цьому альбомі концептуально ми хотіли, щоб це була історія, яку можна було продивитися як цілий фільм, тому що треки між собою пов’язані. Так що все не просто так. Альбом “ГУРМА” про об’єднання.

Ярослав Яровенко:

Мені дуже цікаво подивитися візуалізацію кожного з цих треків. Я дуже хочу просто зрозуміти, як інші люди бачать цю музику і як вони її втілять.

Ви є одним з тих гуртів, які віддають перевагу великим концептуальним роботам, тобто альбомам, а не синглам. Водночас частина артистів випускають сингли і роблять на цьому цілі тури, збирають свої сотні тисяч прослуховувань. У чому для вас цінність альбомів?

Павло Гоц:

Завдяки альбомам більш зрозуміло, як гурт звучить і про що він взагалі. А без альбому дуже складно зрозуміти, про що гурт і як він далі буде розвиватися. У нас безліч пісень, які ми постійно граємо на сцені, і я маю надію, що це видно — що ми розвиваємося дуже швидко. Наш перший альбом вийшов 1 грудня 2022 року, а це було представлення гурту. А сьогодні жовтень 2023-го — ще не минуло і року.

Альбоми — це наш елемент саморозуміння, і плюс він дає зрозуміти нашим слухачам та глядачам, що ми робимо різне і теж розвиваємося разом з ними, що ми живий організм і ми теж люди. Альбом допомагає зрозуміти глядачам і слухачам, що не робляться виключно хіти. Ти маєш багато всього пройти. І те, що ти це випустив щось таке, що може вважатись недовершеним, це нормально. Ми маємо до цього дійти теж, щоб випускати виключно хіти.