Обстріли “Азовсталі”, полон в Оленівці та обмін: історія прикордонниці Аліни Паніної

Прикордонницю Аліну Паніну з Волинської області повномасштабне вторгнення застало у Маріуполі. У квітні жінка потрапила на “Азовсталь”, де разом з іншими захисниками провела більше місяця під щільними обстрілами. Згодом — полон в Оленівці, в Росії та обмін. Цього тижня Аліна Паніна склала на Львівщині іспит разом зі своєю службовою собакою Роксі. Вони працюватимуть на пункті пропуску. Своєю історією прикордонниця поділилася із Суспільним.

З першого дня повномасштабної війни Аліна Паніна була в Маріуполі.

“Були 24 лютого в порту, проходили службу, і там застали повномасштабне вторгнення. Після цього нас направили по взводах на охорону міста і захист мирного населення. Це було незвично для мене — дуже потужні вибухи, обстріли”, — каже прикордонниця.

На “Азовсталь” жінка потрапила 12 квітня. Там Аліна Паніна перебувала до оголошення виходу захисників з міста. Тоді вона потрапила в полон — в Оленівку.

Фото захисників в укритті “Азовсталі”. Фото з архіву Аліни Паніної

“До 1 жовтня я була в Оленівці, вибух я застала. Було страшно. Спочатку ми не розуміли, що це, тому що в нас було закрите приміщення, ми були в звичайних камерах як в’язні. Ми тоді просто почули вибух. Це не було так, як в нас на “Азовсталі”, це було інакше. Ми спочатку думали, що хлопці наші зробили якийсь прорив, можливо, зробили бунт на бараках там, де вони знаходились. Були крики, хаос”, — каже жінка.

Близько 5 години ранку в приміщення, де утримували жінок, почали приводити поранених військових.

“Серед них були і тяжкопоранені, і з легкими пораненнями. В подальшому ми чим могли, тим лікували їх, бо не було медикаментів. Ми свої футболки рвали на маленькі шматочки і їм перемотували рани. Я виходила на роботи прибирати, мити, нас виводили на “заняття”, і я заходила у ті приміщення, де вони були, то цей йод, рани, кров… все це всотало в себе приміщення. Цей запах стояв певно до місяця. Це було жахливо”, — розповідає прикордонниця.

Аліна Паніна розповідає про життя у полоні. Суспільне Львів

За словами Аліни Паніної, через погане харчування за п’ять місяців полону схудла на понад 15 кілограмів.

“Харчування було жахливе, фактично 5 місяців одне й те ж саме. Воно ніяке. Звичайна каша, варене курча з пір’ям. Це все перемішали, трішки солі додали і віддали нам. Посуд немитий спочатку був. Потім почали мити білизною, хлоркою, і коли давали нам їсти, запах стояв. В обід — це була вода і дві картошини, три — за свято, качан капусти нарізаний плавав у воді. На вечір — риба з нутрощами зварена і каша, яка могла бути взагалі недоварена. Були проблеми з кишківником у дівчат, часто через це відвозили у лікарні. Я схудла на 15 — десь до 20 кг”, — каже жінка.

Також захисниць намагалися психологічно зламати. Військовополонених переконували, що України вже не існує.

“Вони розказували, що України більше немає, а вони під Києвом. Всі, хто хотів, виїхав до Європи, Захід України забрала Польща, зробили референдум. Казали, що Україну по частинам розбирають, хто куди. Ми насправді сміялися. Для нас було анекдотом те, що вони розказували. Деякі дівчата просто не витримували і казали: “Ви чуєте взагалі свої слова?” Ми вірили, що наші хлопці йдуть, відбивають наші землі. В Оленівці чесно думали, що наші швидше прийдуть, ніж нас обміняють”, — говорить Аліна Паніна.

Аліна Паніна з службовим собакою. Фото з архіву Аліни Паніної

В останній місяць полону жінок вивезли з Оленівки до Воронезької області. Там захисниці пробули приблизно два тижні. І за три дні їх перевели у Таганрог. А звідти літаком вивезли до Криму — на обмін. Аліну Паніну обміняли 17 жовтня разом з іншими 107 жінками.

“Будь-яке переміщення з колонії, з Оленівки, чи з Росії, то ми чесно сподівалися, що це обмін. Навіть як нас завезли тільки в колонію, ми були тільки тиждень і говорили, що все, нас зараз обміняють. Після першого місяця руки трішки опустилися, тому що він найважче давався, ти мусив звикнути до цього всього. Коли нас везли на обмін, ми не знали. Руки, очі зав’язані, нас посадили в КРАЗи, закрили тентом, зашнурували, щоб ми нічого не бачили. Потім нам розв’язали очі, ми побачили, що це Чонгар. Тоді ми вже зрозуміли, що певно їдемо на обмін на Запоріжжя, у Василівку. Ми дуже зраділи. Дівчата і плакали, і сміялися, і співали Гімн, і українські пісні. Емоцій таких не передати, які в нас були”, — каже захисниця.

Обмін 17 жовтня. Фото Андрія Єрмака

Попри обіцянки двох службових собак Аліни та її нареченого — Соню і Джессі так і не повернули.

“Ці собаки настільки розумні. На “Азовсталь”, коли ми потрапили, вони повідомляли, коли буде обстріл. Починали скавуліти, гавкати. Коли ми виходили з “Азовсталі”, представники з ДНР чи Росії казали, що з собаками можна, їх не заберуть. Коли приїхали в колонію, собак хотіли викинути, бо не було, де утримувати. Я сказала, що я кінолог, і це службові собаки, після того їх помістили у вольєр. До Росії як мене вивезли, їх відразу забрали, говорили, що вони дуже розумні, в нас таких нема, питали, як ви їх навчали”, — говорить жінка.

Соня і Джессі. Фото з архіву Аліни Паніної

Зараз прикордонниця повернулася до роботи. Навчає нового службового собаку — Роксі.

“Собака виявляє наркотики. Ми фактично всі іспити склали. Роксі дуже активна, чимось схожа на тих, що в мене були. Вона до мене дуже прив’язалася, від мене нікуди, з кимось другим не працює. Позитивна собачка”, — додає захисниця.

Аліна Паніна проходить іспити з собакою Роксі. Суспільне Львів

Надалі жінка та Роксі працюватимуть на пункті пропуску.