“Не я б’ю – верба б’є”. Якими були традиції на Вербну неділю у пращурів

Сьогодні, 9 квітня, багато українців відзначають християнське свято – Вхід Господній в Єрусалим. Ця дата є важливою подією з життя Ісуса Христа, коли він верхи на віслюку в’їхав у священне місто. Жителі Єрусалиму зустрічали Ісуса вигуком “Осанна”, а на його шляху кидали пальмові гілки. Українці цей день називають Вербна неділя. За традицією люди несуть до храму вербові галузки і вітають один одного: “Не я б’ю – верба б’є, за тиждень – Великдень!” Про те, чому в Україні почали святити саме вербу, що робили з гілочками і як цей день відзначали пращури, Суспільному розповіла етнологиня Леся Горошко-Погорецька.

Розкажіть, чому в Україні почали святити саме вербу і що вона символізує?

Тиждень перед Великоднем називається Вхід Господній до Єрусалиму. Ісус Христос воскрeсив помeрлого Лaзaря у Вiфанiї і ця звістка стала відома багатьом. Тож коли Христос завітав у Єрусалим, люди його зустріли з почестями: співали пісні на його честь, кидали під ноги квіти та пальмові і оливкові гілки. Українці цей день називають Вербна, Квітна, Баськова, Шуткова неділя або Вербниця і за звичаєм благословляють в церкві галузки. Оскільки в Україні пальми та оливи не ростуть, у нас є звичай використовувати гілки верби, які навесні швидко розпускаються.

У різних народів це свято називається також по-різному. Наприклад, у поляків це Пальмова неділя, хоч у храми для освячення вони несуть саме вербу, а не пальму. Жителі Балканського півосторова освячували кизилові гілки. Тобто кожен освячував те, що на той час квітнуло і від чого розквітала земля.

Вербну неділю святкували ще у дохристиянські часи. Тоді це було пов’язано з розквітом природи, весною, пробудженням, оновленням. Все, що зеленіє – значить живе, буде плодоносити та проростати.

Верба – одне з дерев, яке дуже продуктивне, гнучке і родюче. Навіть коли сухий патик запхати у вологий ґрунт, він проросте. Недарма існує приказка: “Дівчина, як верба – куди посадиш, там прийметься”. Тобто дівчата, йдучи жити до свекрухи, мали “прижитися” і тоді все в них буде добре, незалежно від того, хотіла вона того чи ні.

Багато дохристиянських традицій набули християнського змісту, багато з яких побутують досі. Як і раніше вербою квітчали хати, садили навколо гробів, бо вона добре приймалась.

Що це за звичай – бити вербовими гілочками?

Ключова обрядодія Вербної неділі така, що після освячення гілочок чи галуззя, ними легко б’ють дітей, родичів чи знайомих і при тому промовляють: “Не я б’ю – верба б’є, за тиждень Великдень”.

У народі існують різні інтерпретації вислову: “Верба б’є – не заб’є”, навіть переосмислення у залежності від ситуації в країні. Наприклад, під час коронавірусу можна було почути таке: “Не я б’ю – верба б’є, за тиждень Пасха – де твоя маска”, під час війни: “Не я б’ю – Байрактар б’є”, маючи на увазі ракетний комплекс. Якою б не була інтерпретація, вислів живе і є активним упродовж тривалого часу.

Оскільки верба є родючою рослиною, вважається, що легке побиття нею повинно передати всі властивості та якості верби людині – дитина швидко виросте, як верба, і буде здоровою, а дорослий стане сильним, продуктивним, бадьорим.

Відколи з’явилась ця традиція – точно не знає ніхто. Припускаємо, що з найдавніших часів, адже в народах існувало свято присвячене вербі.

У принципі всі обряди пов’язані з биттям пронизують всю обрядовість. Наприклад, раніше схожі обряди були на весіллі молодят. Їх били галуззям для того, щоб вони були “продуктивними” і “родючими”. Вдаряли також маленьких діток на хрестинах, аби вони росли здоровими, дужими і високими. Або ж день Святого Валентина. Це зараз дарують квіти та сердечка. А раніше це був день Луперкаліїв, коли дівчат шмагали батогами з козячої шкіри, спонукаючи їх виходити заміж, бути плідними і продуктивними. Усе це, так би мовити, “заряджало” людей.

Зараз таких обрядів немає і ляскання галузками верби існують у більш делікатній формі: ніхто нікого не шмагає, це швидше – звичка так робити.

Тепер до в’язанки вербових галузок, які несуть для освячення в храм, часто додають й інші рослини. Чи є правило – яким має бути букет на Вербну неділю?

Настанов чи правил, яким має бути букет, немає. Так само неважливо, буде це гілочка чи оберемок верби. Головне – аби її освятити.

У наших предків були окремі традиції, коли хтось старший у селі вирубував гілки, приносив і складав їх у церкві. Коли отець все освячував, люди витягали по патичку. Ця традиція була навіть підставою для ворожіння. Наприклад, коли хтось витягував довгий прутик з котиками, це означало, що людина житиме довго і щасливо. Якщо ж прут куций, без котиків чи взагалі переламаний – щось могло статись недобре.

У містах вербові гілочки стали прикрашати – уквітчувати, додавати стрічки. Квіти ще не цвітуть, тому до букета часто додають сухоцвіт.

Як готувалися до свята наші пращури і як зараз маємо до Вербної неділі готуватись ми?

Якихось особливих приготувань чи святкувань на Вербну неділю не було і немає. День перед тим – у Лазареву суботу – досить поширеним звичаєм було засівання гороху. Але у принципі нічого робити на городах не можна було, адже вважалось, що не буде врожаю.

Що можна, а що не можна робити у Вербну неділю?

Знову ж таки Квітна або Вербна неділя практично не має звичаїв чи обрядів як, наприклад, з приготуванням обов’язкових страв до столу, сервіруванням чи іншими домашніми справами.

У цей день треба постити і не влаштовувати ніяких гостин. Тим більше, що наступного дня починається Страсний тиждень, який є піком Великого посту. Десь можна натрапити, що піст можна послаблювати на Благовіщення, а десь – на Благовіщення і Вербну неділю. Тоді дозволено їсти рибу.

Як зберігали та що робили із освяченим галуззям раніше, і що радите робити з ними в міських умовах?

Будь-яка освячена річ є оберегом і має сакральний статус. Освячену вербу раніше зберігали на покуті, ставили за образи разом з іншими сакральними речами – стрітенськими свічками, проскурками. Потім тим галуззям у селі виганяли першу худобу на пашу – щоб вона “трималася хати”, щоб дикі звірі не загризли, не роздерли та щоб худоба не хворіла.

Досить поширеним звичаєм було поїдання вербових котиків. Робили це, щоб не боліло горло. По одній-дві китиці їх могли поїдати жінки, які не могли завагітніти. Також задля поминання пращурів освячені гілочки носили на цвинтар або на поля – щоб вберегти землю від грому, блискавки, посухи чи навпаки сильних повеней.

Гілочки могли зберігати до наступного року, а потім палили, оскільки вважалось, що це “чистий” спосіб утилізації сакрального предмету. Свяченою вербою розпалювали піч, коли пекли паски. Але лише тоді, коли пекли паски у Страсний четвер. Якщо ж у п’ятницю чи суботу, тоді розпалювали полум’ям від страсної свічки.

Де дівати освячені галузки верби у містах, наразі незрозуміло. Кожен робить по-різному. Але однозначно викидати на смітник чи куди інде сакральну вербу не треба. Також по освяченому гріх топтатись.

Читайте також

Встановили новий рекорд. У Львові створили найбільший в Україні тризуб з пасок

Паски для захисників: львів’ян запрошують підтримати військових, які перебувають на лікуванні