Чим вища ампутація, тим важча робота. Як у Львові працює майстерня протезування

Назар Багнюк працює протезистом вже 18 років. З них близько пів року у Першому ТМО. З вересня він керує відділом протезування Національного центру реабілітації “Незламні”. Українцям, які постраждали від війни, у Центрі не лише встановлюють, а й виготовляють протези та роблять 3D-друк кісткових імплантатів. Суспільне поспілкувалося із протезистом Назарієм Багнюком та розпитало про особливості його роботи.

У львівському Центрі “Незламні” з моменту створення майстерні протезування вже вдалося виготовити близько 40 протезів. Усі вони різні та виготовлені за індивідуальними мірками — для верхніх і нижніх кінцівок, а також вище і нижче колін чи ліктів.

Найчастіше протезуємо військових

Більшість пацієнтів, з якими працює протезист — військові, проте чимало є й цивільних з числа внутрішньо переміщених. Свої травми, які призвели до ампутацій, люди зазнали через війну.

“Війна у нас триває вже не перший рік, тому роботи й так вистачало. Але якщо раніше пацієнтів, яким потрібно було протезування, були одиниці, то зараз — у час повномасштабної війни — в рази більше. З первинними пацієнтами, які отримали мінно-вибухові травми, працює ціла мультидисциплінарна команда. Інколи складність полягає у тому, що пацієнти самі не знають, що вони хочуть і як це жити з протезом”, — розповідає Назар Багнюк.

Із дітьми протезист львівського центру “Незламні” не працює, хоч досвід роботи з маленькими пацієнтами є. Свого часу протез довелося виготовляти дівчинці, якій було 1 рік та 2 місяці. Дитина мала вроджену патологію і народилася без нижніх кінцівок. А ось тих діток, які зазнали мінно-вибухових травм під час війни, практично одразу перевозять за кордон і там надають допомогу, у тому числі протезують.

Процес виготовлення та примірки протеза

Як зазначає співрозмовник, виготовлення протеза — процес не тривалий. Від моменту заміру до виготовлення може минути близько тижня. Набагато довше відбувається виходжування людини на протезі, звикання та період корекції.

Чим вища ампутація, тим робота важча. Найвідповідальніше у роботі протезиста — добре зняти заміри. Це, як каже Назар Багнюк, 50% успіху. А коли добре зроблений гіпсовий негатив — успіх наближається до 90%. Коли усе зробити не правильно, роботу доведеться щоразу корегувати та переробляти.

Загалом примірок у пацієнтів три – саме зняття мірки, примірка та ще одна фінальна примірка, коли пацієнт одягає протез і пробує ходити. Саме зараз у роботі протезиста чотири вироби, один з яких на фінальній стадії примірки.

Рубці та шрами ускладнюють роботу

Проблематика первинного протеза полягає у тому, що кукса (частина кінцівки, що залишається після ампутації, — ред.) після видалення набрякає, а потім худне, що є нормальним процесом. Ускладнити роботу можуть рубці та шрами на куксі, які заподіяли уламки від снарядів.

“Якщо у людини, яка зазнала ампутації, не має супутніх захворювань чи інших проблем, то в середньому через три тижні після ампутації їй знімають шви. Далі потрібно ще з півтора місяця, аби кукса нормально загоїлася. Шкіра може зростись, але всередині все одно відбуваються певні процеси. Є так звані фізіологічні набряки і після операцій кукса виглядає досить великою. Лише з часом набряки сходять і та частина кінцівки набуває нормального стану. Тому поспішати встановлювати протез не варто, інакше все доведеться переробляти”, — каже протезист.

Назар Багнюк пригадує, як нещодавно розмовляв з пацієнтом, якому в Угорщині встановили протез через місяць після ампутації. Спочатку у нього були настільки великі кукси, що не пролазили у штанини. Зараз вони суттєво зменшилися, тож пацієнту доводиться одягати спеціальні шкарпетки, аби заповнити об’єм.

“У людини ніби є протези, але в них зовсім не комфортно”, — каже протезист.

Більшість запитів від пацієнтів стосуються саме того, аби їм пошвидше встановили протез, бо, мовляв, не хочуть пересуватися на милицях чи у візку. Зробити вже і негайно просять переважно військові, які планують повернутися назад на війну. Чимало з них на протезах службу продовжують. Один з них 50-річний командир машини БУК (зенітно-ракетний комплекс, — ред.), з яким Назар Багнюк тримає зв’язок.

“Чоловік був дуже відповідальний — усе, що йому казали, виконував і навіть робив більше. Сам просив, аби дозволяли йому більше часу розходжуватися на протезі, міг його одягати вранці і ходити по відділенню, при тому, що ампутація була високою — вище коліна. Зараз він знову служить, їздить на БУКу”, — розповідає протезист.

У роботі з пацієнтом важлива довіра

Працюючи із пацієнтами, протезист намагається дистанціюватися і сфокусуватись лише на роботі. Найважче працювати з тими, хто “не чує” лікарів. А ось коли є комунікація і довіра, то результат буде швидший.

“Після ампутації кукса болить, людина по-іншому сприймає своє тіло. Доводиться пояснювати, що стопи, якою ходили, немає і вага тіла змістилася на інші органи — ті, які до того не працювали. Але пацієнти це не завжди чують. Або кажуть, що читали в інтернеті про протезування і починають “вчити” як правильніше. Тоді це недовіра”, — веде далі співрозмовник.

Важливим, за словами Назара Багнюка, є очікування пацієнтів — те, що вони хочуть у кінцевому результаті. Проте, трапляється, що ці очікування не зовсім виправдані. У практиці протезиста був цивільний дідусь, який прочитав в інтернеті, що на протезах люди можуть бігати. Довелося пояснювати, що коли чоловік цього не робив у мирному житті, то й зараз не варто очікувати таких результатів.

Назар Багнюк у майстерні протезування. Фото: Першого територіального медичного об’єднання Львова

Майже з усіма своїми пацієнтами протезист продовжує спілкуватися. З тими, кому протез встановили раніше — раз у пів року, з тим, кому нещодавно — чи не щотижня.

З останніх розмов Назар Багнюк пригадав, як розмовляв телефоном із 50-річною жінкою з Києва, якій у Львові встановили протез.

“Жінка евакуйовувала до нас пораненого чоловіка і сама потрапила в ДТП. Після встановлення протеза та виходжування, жінку виписали. Повернувшись у Київ вона побачила, що у будинку немає світла, відповідно не працює ліфт. Чоловік дружину виносити б не став, бо вона в міру огрядна. Тож, вийшовши з авто, вона одягла протез і сама піднялася. Для мене це момент, що надихає”, — зізнається він.

Протезування для пацієнтів є безкоштовне. Відповідно до закону України, протез людям можуть змінювати раз на три роки. Загалом ціна за протези залежить від складників і може сягати кількох десятків доларів. Найдорожчі електронні коліна, кисть чи лікоть.

Співрозмовник каже: фахівці-протезисти будуть потрібні ще довго, адже через військові дії важкопоранених людей, яким потрібні будуть протези, стає все більше. Ще частина пацієнтів буде з-поміж тих, кому протези встановили за кордоном.

Читайте також

У Львові в реабілітаційному центрі встановили протез ноги 19-річному захиснику з Житомирщини

У Львові у реабілітаційному центрі встановили біонічний протез руки бойовому медику