Чим більше стволів, тим краще. Боєць 125-ї бригади ТрО розповів про участь у війні

15.01.2023

148 3 хвилин читано

Гліб Гурський — військовослужбовець 125 бригади територіальної оборони міста Львова. З червня його підрозділ виконує завдання на півночі України. Про настрої бійців, потребу у важкому озброєнні та те, як армія змінює людину, Суспільне поспілкувалося з Глібом під час його першої за час війни відпустки у Львові.

Хоч наша армія і має радянську базу, проте стрімко змінюється на краще, вважає Гліб:

“Рівень підготовки тероборони далекий від ідеалу, але у нас була свіжа бригада, яку треба було швидко скомплектувати з тим гармидером, який був на початок війни. Чому могли — тому нас навчили, а далі ми вже самі вчилися. Наш підрозділ займається обороною та стабілізацією ситуації на півночі. Мій взвод безпосередньо не брав участі у бойових діях, але ми також перебуваємо під обстрілами ворога, наводимо нашу артилерію, слідкуємо за небом”, — каже військовослужбовець.

Військовий розповів, що коли заступили на позиції у червні, то їх щодня обстрілювали.

“Могли без перерви по 30 годин по нас працювати. Інколи ворог підвозить САУ, але переважно це 82 мм міномети. Наші бійці силами аеророзвідки та артилерії дають відповідь і розвідка потім відео гарні знімає. Зараз вони вже трохи заспокоїлись після того, як наші вибили їх із Харківщини”, — розповідає Гліб.

Чим більше стволів — тим краще

Мати кілька 120-мм мінометів за спиною — безумовно дуже заспокійливо діє, коли розумієш, що у разі чого хлопці можуть добряче вгатити. Та і назагал чим більше стволів — тим краще. Якщо буде підготовка противника до нового наступу, він скупчуватиметься — його можна буде розсіяти, що сама по собі ТрО наразі зробити не може.

За спеціальністю я зенітник. Хоч напревеликий жаль ми ще нікого не збивали, але дуже-дуже хочеться. Головною зброєю зенітників на даний момент є ПЗРК. Хотілося б завжди більше, але наразі їх є достатньо.

Армія робить тебе спокійнішим.

Сім місяців перебування у специфічному таборі, де ти ізольований від суспільства, іноді трохи боїшся померти, безумовно впливають на людину. Ти стаєш дисциплінованішим, хоробрішим та спокійніше ставишся до усього.

Безумовно, бракує речей з цивільного життя: їжа з макдональдсу, холодне пиво, якась жіноча ласка. Але ви там усі разом сидите у окопі, про це трохи поговорите і вас зближує те, що у вас ні у кого нічого з того немає. Певний вид тімбілдінгу.

Хлопці готові воювати далі, але багато хто уже змучився…, сприймають перебування на позиціях, як буденну реальність.

Волонтери везуть усе: від цукерок до автомобілів.

Волонтери до нас їздять з усієї України, але так як ми Львівська бригада, то більше контактуємо звичайно з волонтерами зі Львова, які нам везуть усе: від цукерок до автомобілів.

Місцеві переважно дуже доброзичливі. Багато з них вже втомились від війни, бо вона не десь там далеко, як тут у Львові може видатись, а поряд з ними, вони щодня чують вибухи. Втім, до нас вони ставляться позитивно, іноді приносять щось їсти.

Я очікую, що після перемоги в Україні будуть важкі, але класні часи, і хотілось би в них пожити. Особисто я навчусь грати на гітарі, вивчу якусь мову, подорожуватиму. Поїду до Мексики.