“Близько 5 млн українців пройшли через Львів” – інтерв’ю з мером Андрієм Садовим

Після повномасштабного вторгнення РФ на територію України Львів почав приймати людей із інших областей, які вимушено покинули свої домівки. Частина людей залишилася у місті й донині, частина – поїхала у інші міста або за кордон.

Як змінилося життя Львівської громади за майже рік після вторгнення Росії Суспільне запитало у міського голови Андрія Садового.

Наскільки просто приїхати людині до Львова вперше і знайти сховище під час небезпеки?

Якщо брати стару частину міста, тут є великі підвали, кафе, заклади громадського харчування – завжди можеш піти і буди в підвалі. Якщо говорити про наші райони – які ми можемо мати укриття, крім наших підвалів? Ну ніяких. Ну є ще школи. Ми також їх всіх привели до пуття і там є запаси води, запаси медикаментів.

Мені приємно, що мешканці з розумінням віднеслися до ситуації, особливо, коли були оці перші прильоти – всі зрозуміли, що то є важне. І кожен в своєму будинку почав цьому приділяти дуже велику увагу. Загалом на місто ми маємо 6 тисяч укриттів. Чи це є багато? Це є цілком достатньо. Питання в тому, що дуже часто люди нехтують.

Скільки загалом місто виділило грошей, аби поселити, аби забезпечити першим необхідним людей, які втікали від російської агресії?

Це є сотні і сотні мільйонів. Фактично ми в 2022 році жодних нових робіт не почали, ми попробували завершити ті роботи, які ще раніше ми розпочали і то коштами підрядників – обіцяємо, що ми їм заплатимо. А так весь бюджет міста пішов на стабільність як міста, так переселенців, військових.

Яка сфера постраждали найбільше?

Ну як постраждала? Ну не зробили ремонти в школах, не почали нові дороги, не почали, якісь там культуральні речі, які планували. Але тут відкрилися нові таланти, знаєте, люди почали вибудовувати там якісь унікальні шелтери, люди почали робити такі прихистки взагалі креативні, дуже круті. Ну і ви бачите, ми у Львові вибудували приблизно 6 тисяч укриттів. Тож було не просто людей переконати, що то треба той підвал розчистити, а всі чекали, що бабця Галя прийде з ЖЕКу і буде їм підвал прибирати – слухайте, та будинок, то є ваша власність. До людей дійшло.

А восени, коли ми дали, навіть ще літом, дали клич, треба купляти пічки – та нащо то треба? Ага, а коли перші прильоти були і люди зрозуміли, що ми можемо взагалі бути зимою в холоді. На сьогодні маємо 1,5 тисячі пічок в наших будинках.

Е-квиток та сміттєпереробний завод: коли реалізують проєкти?

Завод будується, так, була невелика перерва на початку військових дій. Зараз будівельний майданчик, люди є – контролюємо. Якщо брати рекультивацію полігону: основна фаза рекультивації є фактично вже завершена. Будемо переходити до білогічної рекультивації.

Електронний квиток ми десь в середині року вже першу фазу безготівкової оплати повністю впровадимо в місті Львові. Я думаю, що в цьому році ми зробимо цей електронний квиток, якого не має жодне місто України. В чому специфіка нашого електронного квитка? Ми переплануємо всю роботу. Власник автотранспорту буде отримувати кошти за кілометр пробігу. І це мінімізує будь-які корупційні речі. Це виводить наверх всю інформацію, яка є.

Перші дні війни: який процес було найскладніше напрацювати?

Перший день був шоком для всіх. Чи готувалися, чи не готувалися – ну ніхто навіть не вірив, що це можливо. Ми ще за пів року до війни почали приготування з точки зору перебудування інфраструктури міста, постачання води й інших речей. А за місяць до початку агресії ми почали готувати місця для переселенців. Ми проводили такі спільні зустрічі онлайн з мерами міст Заходу України, встановлювали чіткі норми – хто, скільки має прийняти. Можливо, не всі серйозно це сприйняли – я це сприймав серйозно.

Перші удари і оцей шок відійшов. В нас в шостій годині ранку вже була така апаратна нарада, тут в стінах Ратуші, почали все планувати, ну і запустився ось цей весь такий процес вибудовування міста, як одної з найбільших таких гуманітарних столиць світу. Всі це бачили.

Близько 5 млн українців пройшли через Львів. Ми мали дні, коли в нас тут мешкало більше 2 млн. І ви прекрасно пригадуєте, скільки міжнародних тут було кореспондентів з цілого світу. І вони не могли зрозуміти, як це все працює. Відповідь дуже проста: кожен сприймав українців, які сюди приїхали, як своїх рідних. Тому вдома люди жили, віддавали все, що мали, речі… В нас же у всіх районних адміністраціях були пункти, де люди приносили речі, одяг і такий знаєте конвеєр працював і кожен вкладав свою лепту. Ну і звичайно черги у військкомати – це взагалі в світі ніхто не міг зрозуміти, і чоловіки, які вертаються з-за кордону і йдуть в військкомати, записуються на війну.

У перші дні війни скільки можна було поселити людей, які втікали від російської агресії?

Модульні (містечка, – ред.) вони вже з’явилися ближче до літа, а звичайно, що перший крок – це наші комунальні установи. Ми перебудували близько 500 установ – це є школи, це є театри наші, це є бібліотеки, спортивні зали. І тут, знаєте, працювали ми всі разом. Наші університети, хто скільки в гуртожитках мав місць – приймали. Наші всі вчителі в школах фактично працювали і психологами, і варили їсти, і допомагали чисто людям зрозуміти нову реалію. Пам’ятаєте ці кадри, коли всі школи, всі класи – лежать люди на підлогах, діти, жінки.

Ви знаєте, не до кінця можна зрозуміти світові, мені здається, що в українцях є от в середині, знаєте, такий код бджоли – самоорганізація, самодисципліна і люди вмотивовані. Коли от відчуваємо велику загрозу, об’єднуємося, всі негативи в сторону, якісь там чвари і концентруємося – що треба зробити.

Читайте також

Переселенці, виїзд за кордон та безпека в регіоні. Інтерв’ю з начальником Львівської ОВА

Шукаємо вихід — Садовий про пошкоджені електропідстанції у місті