Битва за Бахмут та Лисичанськ: львівський правоохоронець розповів, як стримували росіян

Майор поліції Юрій Гера прийшов у батальйон поліції спеціального призначення “Львів” у 2014 році, коли підрозділ тільки формувався, з банківської сфери.

В інтерв’ю Суспільному Юрій Гера розповів про оборону Бахмута, знищені міста та реабілітацію після поранення.

У 2014 році Юрій добровільно звернувся до військкомату, аби мобілізуватися. Проте у військкоматі тоді йому відмовили: не знайшли, де можна застосувати його знання та навички. Тож Юрій зважився мобілізуватися до батальйону “Львів”. Його звання тоді було – молодший сержант.

“Ми починали свою службу з Сєвєродонецька та Лисичанська. Пізніше перемістилися у Станицю Луганську”, – згадує він.

А напередодні повномасштабного вторгнення Юрій Гера перебував у Маріуполі. Говорить, що у місті тоді майже всі знали та очікували наступ Росії на Україну.

“Я чекав такого вторгнення ще з 2014 року. При тому, що воно на деякий час пригасло, ми знали, що буде нова хвиля. До того все йшло. У Маріуполі ми спілкувалися з колегами, з “азовцями”, з військовослужбовцями ЗСУ. І всі говорили, що росіяни накопичують сили. У місті все це дуже активно обговорювалося”, – каже майор поліції.

Дежавю: Лисичанськ 2014 та 2022 років

Після повномасштабного вторгнення Юрію Гері знову довелося побувати у Лисичанську. А також брати участь в обороні Бахмута.

“Коли ми приїхали в Бахмут, я побачив місто, яке жило своїм життям. Але з кожним днем все більше і більше його бомбардували. Ми вже звикали, що там постійні обстріли”, – говорить боєць.

Каже, поки була проїзною дорога, яка з’єднувала Бахмут та Лисичанськ, то їздив і туди. Цю дорогу українські захисники називали “дорогою життя”.

“Воно знов було дуже потовчене: розбиті магазини, заправки, житлові будинки. Від того Лисичанська, що був колись, мало що залишилося. Практично міста вже не було. До 2014 року тут мешкало понад 120 тисяч людей. Коли ми цього разу залишали Лисичанськ, там залишалося близько десяти тисяч людей, які не захотіли виїжджати”, – розповідає Юрій.

Перебуваючи у місті, українські військовослужбовці ділилися продуктами з місцевими мешканцями та допомагали всім, хто звертався. Адже росіяни своїми обстрілами методично знищували місто: перебили водопровід, зруйнували ТЕЦ, аби не було електрики. Робили все, аби там неможливо було жити.

“Централізоване водопостачання вже зруйнували. Увесь Лисичанськ ходив у одне місце, де було джерело, набирати воду. І одного разу росіяни туди кинули ракету. І всі, хто там був тоді, – загинули”, – каже правоохоронець.

Згадує, що однією з задач, які виконував батальйон “Львів” у Луганській області – блокпост, куди привозили поранених з боїв, тут їх перевантажували на автомобілі медичної евакуації та відвозили далі.

“Поранення були осколкові. Багато поранених. Тут за ніч я міг побачити більше, ніж бачив за місяць раніше. Допомагав перевантажувати їх. Доки він кричить і стогне, то ти розумієш, що він живий і є надія, що виживе”, – говорить військовослужбовець.

Юрій Гера згадує, як одного разу стояв на блокпості з побратимами. І серед ночі почули, як летить літак. Встигли заскочити в окоп, як неподалік від них розірвалася бомба.

“Ми посиділи в окопі хвилин п’ять. Ніби тихо. Вилізли. Мій побратим каже: “Літакові потрібно десять хвилин, щоби розвернутися. Мабуть, зараз він знову буде летіти сюди”. Тільки ми сховалися, як той літак вже знов летів над нами. І тоді дуже близько біля нас влучив. Ми відчували, що той блокпост будуть бомбити конкретно”, – розповідає майор.

Героїчний Бахмут

Також російські війська потужно обстрілювали Бахмут. Особливо посилювалися обстріли в обідній час, коли мешканці виходили на місцевий базар.

“Одного разу скинули бомбу на житловий будинок. Та бомба пробила той будинок наскрізь. Я був десь метрів 250 від того місця, то до мене долетіла бруківка, пробила дах в гаражі та пошкодила автівку”, – згадує Юрій Гера.

Вирви від російських бомб були такими, що дорослий чоловік потім заходив у ту яму на повний зріст і його там не було видно. Якщо хтось опинявся неподалік в момент вибуху, то його накривало землею та оглушувало.

“Одного разу нас накрило ворожими “градами”. Відчуття було неперевершене. Ми сховалися в бетонну мушлю, яка важить декілька тонн. І вона підстрибувала разом з нами. Добре, що все добре закінчилося. Але я думав, що це кінець”, – каже поліцейський.

Розповідає, що передбачати ворожі обстріли їм допомагали собаки. Адже у зоні бойових дій жило багато тварин, яких господарі покинули напризволяще. Понад те, вони ще й зазнали контузій.

“Собаки є дуже чутливими. Ще зі Станиці Луганської ми бачили контужених собак: господар тікав і забув випусти з клітки тварину. Собаки це дуже важко переживали. І я дуже дивувався, коли ніби все спокійно, а у тварини починається паніка і вона ховається у підвал. І тут як бахне”, – говорить він.

У Бахмуті працівники поліції разом з військовослужбовцями утримували позиції.

“Наше завдання було утримувати позицію на другій лінії. Казали, що там, попереду, стоять наші. І якщо їм доведеться відійти, то ми б повинні були їх прикрити. Але в той момент, коли ми заходили, попередня позиція уже була під росіянами. Ми стояли на “нулі”, – згадує він.

ЗСУ періодично намагалися відбити свої позиції. Але росіяни виставляли свій великокаліберний кулемет, який витягував українських захисників на бій, аби виявити інші позиції. Окрім того, відбувалося постійне бомбардування та літали ворожі дрони.

“Ми перебували на позиції. І військові якраз проводили перезмінку. Їх було п’ятеро. Вони з нами попрощалися і почали виходити по одному. І тут – приліт. Нам по рації передають: “двохсотий”, “двохсотий”. Один встиг забігти в укриття, ще один, поранений, зумів повернутися. А троє загинуло. Це був шок: щойно ти вітаєшся з людиною за руку, а за хвилину його вже нема”, – розповідає Юрій Гера.

Юрій Гера в окопі, який прикритий дорожнім знаком. Фото з архіву Юрія Гери

Загиблий товариш приходив уві сні

8 квітня 2022 року у бою в районі Попасної батальйон “Львів” зазнав втрат – троє бійців досі вважаються зниклими безвісти, ще дев’ятеро – отримали поранення.

“Я дуже переживав, коли вони пропали. Мені снився сон, в який приходив один з них, Микола Стефанюк. І я постійно з ним говорив. Я ніяк не міг пережити, що з ним це сталося. А більше нічого не сниться”, – каже майор поліції.

Юрій Гера отримав контузію та пошкодив хребет під час захисту Бахмута. Каже, що після того тривалий час не міг заснути. Щоби відігнати погані думки, шукав можливість зайнятися спортом. До контузії займався силовими видами спорту і жав штангу до ста кілограмів. Але зараз лікарі заборонили йому навантажувати спину.

“Я почав плавати. Це дуже заспокоює. Зараз я повертаюся до улюбленої важкої атлетики, виконую різні вправи, але – обережно. Знову накачую спину та проходжу реабілітацію”, – говорить Юрій Гера.