“Важко приймати поранених цивільних” – санітар медроти 24 ОМБр Андрій Полухін
Військовослужбовець 24 бригади ім. Короля Данила Андрій Полухін служить у медичній роті після повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. Впродовж 2015-2016 років Андрій брав участь в АТО помічником капелана. Чоловік тоді брав участь у боях за Донецький аеропорт.
Суспільне поспілкувалося з військовослужбовцем про допомогу пораненим, очікування від цивільних у тилу та віру на війні.
“Я не дуже вірив у повномасштабне вторгнення, хоча й готувався”
24 лютого я прокинувся від дзвінка мого брата з Києва, сам я був у Світлодарську. І він сказав, що почалась війна, почалися обстріли. Я почав дивитись новини, швидко почав збиратися. Зібрав собі рюкзак, почав думати, що робити далі. Мені треба було виїжджати зі Світлодарська, тому що якби Світлодарськ був би захоплений одразу, то я б не вижив, тому що брав участь у захисті Донецького аеропорту і не тільки.
Я не дуже вірив у повномасштабне вторгнення, хоча і готувався до нього. Почалися ще за кілька тижнів обстріли (на Донбасі, – ред.), знайомі журналісти казали, що дуже можлива така річ, тому наша громадська організація у Світлодарську почала привозити гуманітарну допомогу, намагатися знайти генератори та усе, що потрібно для бомбосховищ.
Чи планую я повертатися до Світлодарська? Треба буде повернутися, подивитись, що з моїм майном, подивитися на суспільні настрої, які там будуть, а ще цікаво, яке буде законодавство щодо звільнених територій. Потім повернуся до Києва, жити у Світлодарську не планую.
“Були дуже вмотивовані відбити ворога”
Донецький аеропорт — місце, куди їхав не кожен. Туди їхали добровільно, розуміючи, куди їдуть і були дуже вмотивовані. Це була 80-та бригада, і насправді, коли я приїхав у 24-ту бригаду — тут те ж саме. І там мобілізовані, і тут. І всі були дуже вмотивовані відбити ворога.
Всередині евакуаційного потягу. Фото: Андрій Полухін
По забезпеченню армія сильно змінилась, це стало видно вже у 2016 році, коли у хлопців з’явились хороші комплекти форми. Зараз форма теж дуже якісна. На жаль, через масштаби мобілізації сказати, що екіпіровки, а особливо аптечок, вистачає на всіх — важко. Але форми та бронежилетів вистачає на всіх. З 2014 року забезпечення в армії покращилося в рази.
“Важко приймати поранених цивільних”
Є декілька історій. Перша, коли я зрозумів, що дуже важко приймати поранених цивільних. Це було поруч з Золотим, нам привезли трьох поранених. Це були три жінки, у них були однакові поранення — ампутація одної з нижніх кінцівок. Їм було дуже боляче, і доки їм не надали допомогу, вони дуже страждали. Мене це дуже вразило.
Польовий медпункт. Фото: Андрій Полухін
Ще одна історія сталася через кілька місяців майже в тому самому місці, коли до нас привезли пару нечуючих людей. Чоловік був дуже серйозно поранений у живіт, я його евакуював. Тоді зрозумів, що для нечуючих дуже проблематично слухати новини, або навіть повітряну тривогу, а такі люди є практично в кожному населеному пункті і їм дуже складно. Всіх відвезли в Бахмут у лікарню. Нечуючого пізніше евакуювали до Львова лікуватися.
“Треба розвивати військове капеланство”
На сьогодні посада капелана унормована законом. Люди вже є і на них готуються документи від генштабу, щоб вони офіційно стали капеланами. Це буде офіцерське звання, окрема військова капеланська служба, яка вже практично сформована. Наразі представників православної церкви московського патріархату в нашій армії немає. Раніше вони були, але їх витіснили.
Треба розвивати військове капеланство, популяризувати у публічному просторі, щоб люди знали, що є така можливість, бо наразі є велика потреба в людях, які готові стати військовими капеланами.
“Музика на війні є”
Насправді музика нікуди не ділась. Вона є як серед музикантів на війні, так і в публічному просторі, і це дуже важливо. Якщо ти солдат і вмієш грати на якомусь музичному інструменті, рано чи пізно ти побачиш цей інструмент, зіграєш на ньому і тебе це трохи розслабить. Тих, хто поруч з тобою, це ментально поверне додому. Особливо під час інтенсивних бойових дій це дуже хороше розвантаження, яке поліпшує атмосферу. Зараз багато почали писати української музики про війну — це корисна річ, тому що вона нагадує нам про те, що тут відбувалося. Це мотивує військових, це мотивує інших працювати на перемогу.
Моральний дух бійців санітар медроти підтримує грою на гітарі. Фото: Андрій Полухін
У нас в роті є гітара, я часто граю. Є хлопці, які також вміють грати, ми збираємось, співаємо під гітару і це для нас емоційний відпочинок. Або коли ми їдемо на виїзди, то вмикаємо пісні, які мотивують до перемоги або згадують про наш опір.
“Хочеться, щоб життя продовжувалися”
Військові очікують, що усі, хто в тилу, будуть в безпеці. Ми хочемо, щоб люди не відчували на собі військових дій. На жаль, під час повномасштабного вторгнення це неможливо, але мають бути хоча б якісь моменти, на кшталт пошти, кафе, магазинів, які працюють. Нам цього дуже не вистачає і ми радіємо цьому, коли перебуваємо у відпустці, або на базі в тилу. Хочеться, щоб життя продовжувалися, щоб люди одружувалися, заводили дітей, щоб Україна росла.
Щодо святкувань — треба знати міру, розуміти, що відбувається, тому що не просто йдуть бої, наші воїни гинуть і це щодня скорбота у якійсь сім’ї і це треба поважати. Тому святкувати в принципі можна, але, напевно, не масштабно. Наприклад, коли ми з дружиною одружувалися, ми дуже переживали через військові дії ще під час АТО і у 2018 році ми не робили великого весілля, просто вінчання з солодким столом і все.
“Віра дуже важлива на війні”
Момент, який найбільше вразив — ситуація, котра трапилась зі мною, коли Попасна вже була окупована, йшла оборона Золотого. У нас був там стабілізаційний пункт, ми евакуювали трьох поранених, один з них був лежачий. Коли ми везли їх у лікарню, в бік Бахмута, був момент, коли росіяни намагалися обстріляти і окупувати трасу Лисичанськ – Бахмут. Між цими населеними пунктами була точка, куди ми мали евакуювати поранених. Ми їхали через одне з сіл, котре попало під обстріл. Від влучання снаряду в землю здійнялася пилюка і водій пошкодив машину об камінь на дорозі. Витекла рідина і машина зупинилась через 500 метрів від місця обстрілів. Це був дуже екстремальний момент, але мене вразило, що ні водій, ні я не думали про те, що з нами могло щось статися. Ми просто працювали і виконували задачу далі.
Забрали легких поранених, взяли на ноші лежачого і понесли максимально далі від того села. Зрозуміли, що ми його не донесемо, бо до точки було ще близько 8 кілометрів і вже було темно. Нам вдалося викликати машину і за нами приїхали з точки евакуації. В той момент я зрозумів, що ми з водієм, якого звати Ярослав, вірили у те, що ми переможемо і Росія програє, саме це допомогло нам діяти, а не кинути усе, злякатися й нічого не робити. Слава Богу, усі поранені були доставлені до лікарні, усі лишилися живі і з нами теж усе добре.
Віра дуже важлива на війні. Віра в те, що нас не кинули, ми не лишились самі. Віра в те, що перемога у наших руках і все залежить від нас. Вірячи у це, ми виконаємо нашу задачу на усі 100%.
Читайте також
Голова Верховної Ради України відзначив 24 ОМБр імені короля Данила подякою “За мужність”
Львівська 103-тя бригада ТрО отримала безпілотники “Валькірія”
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
Український прапор над звільненим Ямполем. Львівські тероборонівці вшанували загиблих побратимів