Перша в світі вакцина: коли з’явилася, від якої хвороби, і хто придумав вакцинацію

Історія боротьби людства з хворобами сповнена драматичних деталей, трагічних поразок і неймовірних відкриттів, які й досі використовують у сучасній медицині.

Але вперше в історії за допомогою так званої варіоляції пробували подолати страшну хворобу віспу.

Віспа була найбільш смертельною серед усіх хвороб

Дослідники припускають, що оцю варіоляцію – штучне створення імунітету проти віспи застосовували в Індії ще у VIII столітті нашої ери.

Майже у незмінному вигляді метод згодом потрапив до арабських цілителів, пережив століття і був завезений у Європу.

Він полягав у тому, що у хворого на віспу брали гній та струпи зі шкіри і втирали здоровій людині. Вважалося, що людина після цього обов’язково захворіє, але в легкій формі, а потім уже ніколи не підхопить цю страшну хворобу.

В основному, саме так і було. Проте не можна було відкидати окремі випадки – десь близько 10% – коли люди, які захворіли після варіоляції, мали важкі ускладнення і часто помирали.

Саме на ці трагічні випадки деякі дослідники покладають провину за виникнення епідемій чорної віспи. Мовляв, ризики були реальні і могли загрожувати справжнім мором.

Проте всі розуміли, що лише таким чином можна і побороти хворобу, яка вважалася вироком для цілих країн і народів, найбільшою причиною смертності в людській популяції серед усіх інфекційних хвороб.

Людей врятували корови

Справжній прорив у створенні штучного імунітету від цієї хвороби зробив Едвард Дженнер — англійський лікар, який першим винайшов і застосував для людей щеплення коров’ячої віспою.

Перше щеплення він зробив у 1798 році. Чисто інтуїтивно вирішив спробувати втирати здоровим не гній і струпи хворих людей, а біоматеріал хворих тварин, зокрема корів, які страждали на коров’ячу віспу.

І логіку в його рішенні можна було знайти, бо всі знали, що чомусь доярки не хворіють на віспу, кавалеристи, які часто стикаються з віспою коней, теж не хворіють на людську віспу. Отож, щось у тому було.

Дженнер перший застосував і саме слово вакцина, адже з латини “вака” перекладається як корова.

Оскільки лікар брав для щеплень коров’ячий матеріал, то називав це все “вакцинами” і “вакцинацією”.

Лікаря звинувачували в немислимих гріхах

Дженнер наразився на колосальний супротив, попри очевидні успіхи вакцинації.

Йому дорікали змішуванням звіриних хвороб з людськими. Звинувачували у бажанні створити новий різновид мінотавра, кентавра і тому подібне?

Створювали “противакцинаційні” комітети, які закликали відмовлятися від щеплень і розповсюджували листівки із зображенням рогатих людей з копитами на ногах.

Особливо нападало духовенство, яке вбачав в спробах лікаря здолати страшну хворобу зазіхання на промисел Божий.

Лише згодом життя довело правоту Дженнера.

Протягом двадцяти років він прищеплював коров’ячу віспу людям, серед яких були і короновані особи, а потім за допомогою варіоляції перевіряв, чи справді вони втрачають сприйнятливість до людської віспи. І жодного разу не було зривів чи невдач.

Дуже довгий час вакцинацію вважали дієвою виключно для віспи і навіть не намагалися за такою ж методикою спробувати поборотися з іншими інфекційними хворобами.

Натуральну віспу вдалося викорінити повністю

Пройшли роки перш ніж – іноді випадково – не виявилося, що за допомогою вакцинації можна боротися з чумою, сибірською виразкою, сказом, а згодом і холерою.

Що ж стосується натуральної віспи, то в 1979 році Всесвітня організація охорони здоров’я позначила її як викорінену хворобу.

Ключову роль в досягненні такого результату зіграла саме масова вакцинація.