Суспільне мовлення

“За покликом душі й серця”: історія бійця ЗСУ Романа Чорнобая

Командир відділення другого штурмового батальйону Третьої окремої штурмової бригади ЗСУ Роман Чорнобай перебуває зараз у Львові. Тут у нього реабілітація після поранення, яке отримав під час виконання бойового завдання в районі Бахмута.

В інтерв’ю Суспільному військовослужбовець ЗСУ розповів про війну та реабілітацію.

Як повернутися з війни

Роман Чорнобай розповідає, першу свою повістку отримав 24 березня 2014 року під час першої хвилі мобілізації. Служив у сьомому окремому бориславському полку армійської авіації. Брав участь у боях за Луганщину. У 2015 році демобілізувався.

Згадує, що майже відразу після демобілізації зайнявся власною справою.

“Я 14 квітня демобілізувався, а 21 вже був на роботі. Я не мав часу впадати в якісь думки чи страждання. На мою думку, така миттєва “включка” у цивільне життя з його проблемами допомогла мені”, – говорить він.

Каже, знає багато випадків, коли демобілізовані військовослужбовці давали собі тиждень-другий на відпочинок, який розтягувався на кілька місяців.

“Ми повинні відходити від варіанту радянського ветерана, що він воював, отже йому всі винні. Я вважаю, що ми йшли на війну добровільно, за покликом душі й серця. Ми зараз здобули колосальний досвід, маємо шалений варіант побратимства і загострене почуття справедливості. А також величезні можливості щодо праці”, – каже Роман Чорнобай.

Водночас він переконаний, що більшість молодих бійців залишаться у війську та стануть кістяком нової української армії.

Ті ж, хто повернеться, розвиватимуть свій бізнес і започатковуватимуть виробництво.

“Вони планують виробляти меблі, інші речі. Наші першокласні пілоти-дронщики бачать себе залученими в агропромисловість. Хлопці, перебуваючи на війні, думають як використати свої навички у цивільному житті”, – говорить боєць.

Сам військовослужбовець не полишає прагнення втілити свою мрію – створити рекреаційно-відпочинкову зону. Одним з критеріїв добору персоналу, постачальників та інших осіб, з якими він має намір співпрацювати, буде – український патріотизм.

“Я буду платити дорожче, але це має бути тільки український продукт. І питатиму, чим займалася людина під час війни. У нас у бригаді вже є коло мініпідприємців, з якими ми плануємо співпрацювати”, – розповідає він.

Роман Чорнобай у лавах ЗСУ. Фото з архіву Романа Чорнобая

У передчутті великої війни

Військовослужбовець розповідає, що до повномасштабного вторгнення Росії в Україну готувався усі ці роки після демобілізації у 2015 році: раз в рік їздив на місяць на навчання резервістів.

“Я казав про це своїм друзям та знайомим. У відповідь чув: тебе “попаяло” на війні. А я казав, що війна так просто не закінчиться. І всі мої знайомі, хто воював у 2014, пішли воювати зараз”, – говорить боєць.

На напад Росії Роман з побратимами почав очікувати за кілька днів до того, як російські бомби впали на українські міста. І вже з 22 лютого 2022 року тримав зв’язок з командуванням свого підрозділу, де підписав контракт резервіста.

“Ми очікували, що це станеться з 22 на 23 лютого. У мене вже були зібрані речі. І у мене не було шоку, коли мені зателефонували. Дружина збудилася і я їй кажу: війна почалася. Вона здивувалася: як? Я кажу: так, як починаються війни”, – говорить військовослужбовець.

Хоча, додає, що ще за півтора місяця до вторгнення він в це не вірив. Тоді він готувався до відкриття невеличкого ветеранського хабу: робив ремонт, завозив меблі, комп’ютери, проєктор.

“Прийшов знайомий і каже: треба готувати це приміщення для родин наших побратимів, які будуть евакуйовуватися. І дав прогноз – за місяць. Я ще посміявся з нього. Але дуже скоро це приміщення вже використовували як волонтерський центр”, – каже він.

На чолі написано – військовий

Своє поранення Роман Чорнобай отримав під час бойового виходу. Каже, що того дня всі бійці залишилися цілими. Зачепило тільки його.

“Ми проводили розвідку. Видно, нас помітили ворожі БПЛА і почали коригувати на нас мінометну батарею та реактивну систему залпового вогню. Коли зрозуміли, що не можуть нас дістати, то викликали на нас авіацію. Нас спробували знищити з двох гелікоптерів. Але ми своє завдання виконали”, – розповідає він.

Внаслідок поранення перебито нерв і рука перестала працювати.Зараз боєць розробляє руку та має намір повернутися в підрозділ.

Відмовляється, коли йому пропонують допомогти щось зробити. Каже, що розриваючи пакетик з цукром до кави чи виконуючи інші дрібні маніпуляції, він відновлює рухливість пальців руки. Хай він це робитиме довше, але зробить сам.

По Львову ходить в цивільному. І жартує, що жодного разу не зустрічав працівників з територіального центру комплектування, які б захотіли вручити йому повістку.

“Я вже сміявся, що може в мене на чолі написано, що я військовий. Я вже намагався знайти тих, хто роздає повістки. Але не знаходив. Тому мені дивно з тих, хто втікає від них”, – говорить військовослужбовець.

Навпаки, за словами командира відділення другого штурмового батальйону Третьої штурмової окремої бригади ЗСУ, коли у Львові відкрили рекрутинговий центр їхньої бригади, туди почали приходити охочі мобілізуватися.

За його прогнозами, війна з Росією не завершиться найближчим роком, навіть якщо ЗСУ вийде на кордони України 1991 року.

“Я бачу інформацію, що на зйомки якогось фільму виділили 33 млн, а на закупівлю дронів – 20 млн. І для мене, як для військового – це не вкладається у голові. Та я навіть не можу собі уявити скільком пораненим хлопцям можна допомогти за ті 33 млн. Або – дітям-сиротам”, – каже він.

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

Водночас, на його думку, варто знімати документальні та художньо-патріотичні фільми й друкувати такі книги. Але – не зараз.


Джерело: Суспільне мовлення України