Вчитель, а нині військовослужбовець Сергій Хараху — про підготовку старшокласників до умов війни
Боєць 53 окремого стрілецького батальйону ЗСУ Сергій Хараху до повномасштабного вторгнення працював заступником директора Класичної гімназії при Львівському національному університеті імені Івана Франка та викладав предмети “географія” і “захист України”.
Цим же він буде займатися після нашої перемоги, каже Сергій. А поки військовий перебуває на реабілітації внаслідок контузії та бойової травми, розповів Суспільному, що б він змінив у шкільній програмі та чого б ще навчив своїх учнів.
Бої за Бахмут
Як вчитель, Сергій Хараху мав бронь від мобілізації. Але торік 24 лютого, провівши свої уроки зранку, побіг до військкомату. Там він змушений був вистояти в черзі чоловіків та жінок, котрі прагнули взяти до рук зброю для захисту України від росіян. І тільки через два дні, коли оформив всі документи, офіційно повідомив учням, колегам на роботі, друзям та родині, що відтепер він — військовий ЗСУ.
“Директору школи я сказав: ви повинні навчати дітей до перемоги, а потім я повернусь. Учні іншого від мене й не чекали”, — каже він.
Контузію та бойову травму він отримав у боях за Бахмут. Розповідає, їхній підрозділ заїхав на позиції вночі.
“Щільний вогонь, все труситься, сиплеться та вибухає. Міномети працюють, постійні прильоти. Всі прислухаються до вибухів. Все зруйноване, одні руїни стоять”, — розповідає боєць.
Військовий згадує, що їхню позицію почали обстрілювати відразу і дуже сильно. Росіяни за допомогою безпілотників відстежували їх та коригували вогонь.
Вчитель, а нині військовослужбовець Сергій Хараху у окопі. Фото Сергія Хараху
Позиція українських військовослужбовців була облаштована у підвалі будинку. Загарбники били по них доти, допоки поверхи будинку не почали складатися та одна з мін пробила перекриття у підвал.
“Ми зазнали контузії. Один з бійців отримав поранення. Поки я перев’язував пораненого, інші вручну розкопувалися. Ми вибралися. І коли евакуйовувалися, я ногою по саме коліно провалився у яму. Була ніч, темно. Тільки мінометні вибухи чути та дрони літають. Я відчув різкий біль, в очах – зірочки. Виявилося, що повністю розбитий меніск та пошкоджені зв’язки”, — говорить Сергій Хараху.
Згадуючи той бій, уточнює, що надавати допомогу пораненому доводилося у цілковитій темряві. То ж потрібні речі з аптечки діставав навпомацки. Тому зараз від кожного свого побратима вимагатиме упорядкованої аптечки, в якій мусить бути все і на своїх місцях.
Кого лякає сирена повітряної тривоги
Ще у 2017 році боєць уклав нову програму курсу «Захист України», за якою навчав своїх учнів. Створюючи її, враховував досвід військовослужбовців з 2014 року. Зараз, після півтора року у війську та маючи власний досвід бойових дій, переконався, що ця програма правильна.
“Всьому, що я навчав, я і далі буду навчати. Тільки зараз у мене будуть власні історії”, — каже військовослужбовець.
Так, за його словами, в армії дуже важливими є військова дисципліна та побратимство й взаємовиручка.
“У звичайному житті такого нема. Підтримати, підставити плече, підказати. Колись у школі до учня, котрий не справлявся з програмою, прикріплювали відмінника, який йому допомагав вчитися. Зараз вже такого нема, зараз кожен за себе”, — говорить він.
Натомість в армії товариші завжди допоможуть, виручать, поділяться цигаркою, водою, пайком, прикриють у бою. Вчитель наголошує, що такі якості потрібно прищеплювати з дитинства.
Військовослужбовець Сергій Хараху у зоні бойових дій. Фото Сергія Хараху
“Окрім військових знань дуже багато в бою залежить від психологічної підготовки бійця. Психологічно не готові люди часто роблять помилки й можуть стати не бойовими жертвами. Цим речам треба навчати школярів, аби вони не залишалися інфантильними сімнадцятирічними юнаками”, — вважає вчитель.
Згадує, як ще до повномасштабного вторгнення навчав своїх учнів правилам поведінки під час повітряної тривоги. Для цього знайшов в інтернеті звуки сирени, котрі всім нам зараз, на жаль, знайомі, включив та простежив за евакуацією дітей до укриття.
“Батьки почали на мене скаржитися. Вони казали, що у дітей стрес від тих звуків”, — каже він.
Також, на його думку, дітям варто вчитися відрізняти звуки вибухів та пострілів від різних снарядів. Щоправда, для цього вчитель рекомендує використовувати записи цих звуків. Він переконаний, що діти, котрі чули такі звуки й знають що треба робити, не впадатимуть в ступор, не лякатимуться, а адекватно поводитимуться, чим врятують своє життя.
Сергій Хараху і польова миша. Фото Сергія Хараху
“Для того, щоби навчитися не боятися вибухів гранати, можна організовувати поїздки старшокласників на страйкбольні ігри. Кожна дитина може кинути страйкбольну гранату, вона вибухне на відстані. Звук та ефект буде як від бойової, але ніхто не постраждає”, — говорить Сергій Хараху.
Військовослужбовець вважає, що кожен учень або учениця старшої школи повинні вміти поводитися з вогнепальною зброєю. Звісно, вчитися вони будуть під наглядом дорослих. А ось ідею міської ради Львова витратити великі гроші на створення електричного тиру, вважає хибною.
“Електронний тир – це симулятор. У нас зараз діти у телефонах мають більше симуляторів, ніж дає цей тир. Тут можна навчитися прицілюватися. Але коли ти береш до рук справжню зброю і йдеш у бій, то постріл зовсім інакше звучить. І тут твоя навичка прицілювання втрачається. Цей тир має гарний вигляд, але доцільності не має”, — переконаний він.
Потреба в дронах та протигазах
Також, на його думку, не потрібні в школі дорогі радіаційні дозиметри, які дістають з шухляди раз на рік, аби показати як вони виглядають.
Натомість дуже треба, але – нема, протигазів.
“Ми маємо навчити дитину користуватися протигазом. І якщо станеться пожежа, то дитина повинна вміти його надягнути й вийти з приміщення”, — зазначає Сергій Хараху.
Серед інших, потрібних на війні навичок, його учні навчалися керувати дронами. Хоча у міністерстві освіти, коли він запропонував цю ідею, відкинули її.
“Я пропонував додати кілька годин до програми, щоби розповісти про дрони дітям. Мені сказали, що цього не треба. А зараз – війна дронів. Я особисто отримав поранення через те, що ворожий дрон навів на нас міномети”, — наводить він приклад.
Військовослужбовець переконаний, якщо навіть Міносвіти й погодить навчальні години для вивчення дронів, то все одно все залишиться на папері. Натомість у школах, як у давні часи, змушуватимуть дітей кидати навчальні гранати в уявний танк.
“А це – не потрібно. Я не знаю жодного випадку з 2014, щоби хтось докинув гранату до танку. Вони стоять за кілометр, туди – не докинеш. Крім того, від звичайної гранати танки не вибухають. Щоб їх підбити, це має бути серйозна зброя — “Стугни” чи “Джавеліни”, — говорить боєць.
Для чого потрібні літні табори
Ще однією з навичок, які повинні навчитися діти ще в школі – правильно харчуватися. За словами військовослужбовця, бійці, котрі не мають навичок правильного харчування в екстремальних умовах, на війні перестають їсти. Натомість вживають забагато кави та енергетиків. Через це псують собі шлунок. А також – слабнуть.
“Тобі з бою треба винести пораненого побратима, а у тебе нема сил. А сил нема, бо ти кілька днів не їв. А не їв ти, бо ти у стресі й тобі не хочеться. І ти плачеш, що не зміг допомогти пораненому побратиму”, — каже Сергій Хараху.
Військовослужбовець Сергій Хараху взимку на фронті. Фото Сергія Хараху
Учитель зазначає, що теоретично навчити школярів правильно поводитися під час війни, неможливо. Тому найкращий спосіб – організовувати літні табори та жити там разом з учнями.
До прикладу, зараз частина визволеної території України досі замінована. І бійці добре це знають. Перебуваючи з учнями в Карпатах, Сергій також “мінував” підходи до їхнього табору. Так діти привчалися не блукати будь-де.
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
Також, на його думку, варто об’єднати навчальні програми для хлопців та дівчат. Адже зараз хлопців навчають воювати. Натомість дівчат – тільки надавати допомогу. А на війні будь-які знання знадобляться.