Втратив зір, але не втратив віри у перемогу – історія військовослужбовця Романа Крутяка

25-річний Роман Крутяк із позивним “Хмара” із перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України. На початку травня 2022 року під час виконання бойового завдання Роман отримав травми через які втратив зір. В інтерв’ю Суспільному “Хмара” розповів про лікування, свій позивний, бойовий досвід та віру у перемогу.

“На цьому моменті я вже зрозумів, що мій військовий шлях закінчився”

6 травня 2022 року Роман Крутяк виконував бойове завдання за 10 кілометрів від лінії зіткнення на південно-східному напрямку. Населений пункт атакували росіяни, але їх відбили і Романа із побратимами відправили на зачистку території.

“Хмара” каже, зайняв безпечне на його думку місце. Тоді над населеним пунктом літав російський розвідувальний дрон Орлан-10.

“Я почув виходи, почала крити артилерія. Перші прильоти вони були поруч біля мене, там 10-15 метрів, і наступний вихід – це скоріш за все, можливо, танк по навісній траєкторії влупив, тому що 5 метрів від мене будиночок був дерев’яний, він практично весь склався. От звідти я почув крики своїх побратимів, ну як, не крики, я розумів по звуку, що є багато поранених”, – пригадує військовослужбовець.

Роман вирішив піти на допомогу побратимам, які могли бути важкопоранені. Але, за його словами, не почув “виходу” з артилерії.

“Останнє, що я пам’ятаю – я піднімаюся із землі і периферійним зором зліва, десь на відстані метр-півтора, бачу димку від міни – це розрив. Ще встиг такий подумати – “О, нормально”. І в наступну секунду сильний удар по голові, каску мені здуло, приконтузило ліву сторону: ліву ногу, ліву руку, і я просто впав на землю. Мені почало заливати кров’ю рот, ніс, от просто як струмочок полився, і в перші секунди я думав, що це насправді кінець, тому що я нічого не бачив. Повністю одразу пропало світло – темнота абсолютна. Я відчуваю, що лівої сторони я не чую, тече кров, я лежу на землі, на фоні ще чути постріли з автоматів, я чую ще наступні виходи з артилерії”, – розповідає Роман.

За якийсь час, Роман каже, що вирішив не здаватися – підвівся і почав перевіряти тіло, щоб зрозуміти чи є інші ушкодження.

“Ліва рука була на місці, ноги теж були на місці, все було на місці. І ще мені під плитоноску декілька осколків залетіло. Я пам’ятаю, тоді рукою натиснув на спину, я чую що воно не боляче, значить все нормально. З лицем була інша історія, я не хотів рухати цю ділянку обличчя, тому що були рукавиці, вони були всі брудні. Я просто із потилиці до лоба провів рукою – все на місці – шия, підборіддя. Я ліг назад на землю, почав кликати побратима, кличу – “медик, медик”. Чую як він біжить до мене”, – каже Роман Крутяк.

Побратим затягнув Романа до машини – це відбувалося, коли росіяни обстрілювали населений пункт із артилерії. Далі виїзд на іншу локацію, госпіталь, реабілітація.

“І на цьому моменті я вже зрозумів, що мій військовий шлях закінчився”, – пригадує Роман.

“Я вірю, що якийсь професор скаже: “Ми можемо це зробити”

Військовослужбовець нещодавно повернувся із обстеження у Німеччині. Роман каже, не втрачає віри, що хтось зможе допомогти відновити його зір. У Німеччині після обстежень, на жаль, не взялися за випадок військовослужбовця.

“Вони сказали, що останнє слово буде за професором, який працює з рогівками. На жаль, коли прийшов цей професор, він сказав, що в моєму випадку наразі неможливо нічого замінити. Якщо буде робитися операція, то нова рогівка не приживеться”, – розповідає “Хмара”.

У найближчих планах Романа поїхати на обстеження у Нідерланди.

“М’язова пам’ять доволі крута штука”

Роман розповідає, що після поранення йому дуже допомогла дівчина, яка завжди була і є поруч.

“В нас вже все так на автоматі доведено, що не виникає ніяких труднощів у житті побутовому чи в цивільному: рухатися транспортом, метро, таксі. Деколи бувають такі моменти, що я навіть і забуваю, що я чогось не бачу”, – каже боєць.

Роман разом із дівчиною. Фото із особисто архіву Романа Крутяка

“Хмара” пояснює, що в голові як в комп’ютерній грі вимальовується карта, тож він так орієнтується, що і де розташоване.

“Банально, коли я заходжу в ванну кімнату, я знаю, що там справа в мене умивальник, на ньому стоїть зубна щітка і це все, воно так береться і м’язова пам’ять доволі крута штука”, – каже Роман.

Мінімальні складнощі виникають у нових приміщеннях, але захисник каже, що десяти хвилин на вивчення простору достатньо, аби там зорієнтуватися.

Чому позивний “Хмара”?

Роман Крутяк із дитинства читав книги про повстанців. Одна із них – “Яворівський фотоархів УПА”. Це книга із світлинами повстанців.

“І є такий персонаж – це Дмитро Білінчук у нього був позивний “Хмара”. І є одна дуже гарна світлина, де він на фоні ялинки стоїть, такий харизматичний. Я коли був малий для себе вирішив, що в будь-якому випадку, якщо я коли-небудь потраплю на війну, то в мене буде позивний “Хмара”, – розповідає військовослужбовець.

“Закликаю не забувати, що війна триває”

Роман каже, що для нього перемога – це повернення усіх територій України із найменшими втратами серед військових та цивільних. І мріє, щоб ми якнайшвидше мали змогу відбудовувати Україну на зовсім новому рівні. Проте, за його словами, головне не забувати, що війна триває.

“Люди не донатять, це дуже важливо насправді, тому що куплена машина, куплений дрон – це саме ті речі, які можуть врятувати сьогодні, або завтра життя якомусь бійцю. В тому числі і я виїжджав на машині, яка була подарована волонтерами – це дуже чудовий приклад. І коли люди забувають про те, що в країні війна, нічого не роблять для війська, не донатять – цим вони відкладають нашу перемогу на невизначений термін”,– каже Роман.