Пережила революції, голод та війну: сторічна львів’янка про агресію РФ, Різдво та секрет довголіття
Сто років тому на Хмельниччині, де народилась Надія Шибаєва, не було заведено ходити з колядою по хатах. Різдво було суто сімейним святом. Люди боялись переслідувань, тож їли традиційні страви та співали колядок тихо і в вузькому колі найрідніших. Суспільне поспілкувалося зі столітньою львів’янкою Надією Шибаєвою про святкування Різдва, війну та сімейні цінності родини.
Надії Кононівній Шибаєвій виповнилося 100 років 25 грудня – на Різдво за Григоріанським календарем. Свій ювілей жінка святкувала у колі найрідніших – родичі з’їхалися не лише зі Львова, а й з Одеси, Вознесенська, що на Миколаївщині, Волині, Хмельниччини. За словами доньки Тетяни, мама у цей день “бігала” ніби 18-річна – зустрічала гостей, усміхалася, увесь вечір провела у піднесеному настрою. Зібравшись за одним столом, велика родина співала українських народних пісень та колядувала.
Торт на День народження Надії Шибаєвої. Фото з родинного архіву Надії Шибаєвої
Нікого з подруг чи родичів поважного віку у Надії Шибаєвої вже не має. Сестри і брат, як і чоловік та син, померли. Залишилися лише донька, чотири внуки, чотири правнуки, одна праправнучка, якій 9 років, а також чимало племінників та їх діти.
Між двох війн
Надія Кононівна народилася у селі біля Шепетівки, що на Хмельниччині. До 1939 року це був західний кордон радянської України. Вийшла заміж за прикордонника родом з Росії і майже відразу поїхала з ним на Далекий Схід, де й народився старший син. Там вони зустріли початок Другої світової війни. Згодом чоловіка перевели в Україну – спочатку на Київщину, а у 1944 році – на Захід країни. Молода сім’я мешкала у Бориславі, Мукачево, Львові. Коли чоловік потрапив під військове скорочення, вступив в університет на економічний факультет. Тоді Надія доглядала за дітьми. А донька Тетяна пішла у перший клас.
Марки із зображенням Надії Шибаєвої від “Укрпошти”. Фото з родинного архіву Надії Шибаєвої
На тему повномасштабного вторгнення, яке триває вже більше десяти місяців, Надія Шибаєва розмовляє не дуже охоче. Лиш стверджує, що не розуміє, як можна було почати війну та стріляти по мирних людях, та називає паразитами тих, хто це робить.
“У свої молоді роки я пережила багато – революції, Голодомор, війну. Але ніколи б не подумала, що житиму у війні ще й наприкінці свого життя. Мені важко дивитися на все те, що Росія нам заподіює і як обстрілює. Що вам від нас треба? Нормальна людина війни не почне…”, – каже жінка.
Родинне Різдво
Останні кілька десятків років Надія Шибаєва разом з родиною святкувала Різдво у січні. Проте планують перейти на святкування у грудні.
“Мої діти зараз живуть за кордоном і Різдво відзначали зі всім світом – 25 грудня. Напередодні ввечері ми зідзвонилися з ними через інтернет та привітали один одного зі святами. На сімейній нараді вирішили, що також будемо переходити на цю дату. Мама не проти. Для усіх цей рік був дуже складний і показав, хто у нас ворог…”, – каже донька ювілярки Тетяна Шевцова.
Особливих традицій на Різдво родина не має. Каже, як у всіх: на столі повинно стояти не менше 12 пісних страв, за столом – найрідніші. Серед обов’язкових атрибутів – кутя і коляда.
Уся родина Надії Шибаєвої віддавна любить співати. Донька розповідає, що вона насправді знає більше колядок ніж її мама, а та лише підспівує.
“Мама дуже рано – у 16 років поїхала з дому. При радянській владі забороняли святкувати і всіляко переслідували за будь-яку позицію. Сусіди доносили, по хатах ходили вояки. Через терор люди боялися всього. Тому мама співала і колядувала лише тихо вдома, згодом багато колядок забула. Пригадує лише уривками. Але найулюбленіша її колядка — це “Нова радість стала”, – розповідає донька ювілярки.
Жінка святкує сотий День народження. Суспільне Львів
Пригадує ті часи й Надія Кононівна. Каже, що скільки себе пам’ятає, то Різдво відзначали 7 січня.
“Мої мама і тато були порядні і релігійні люди. Навіть при радянській владі, коли забороняли святкувати і колядувати, ми все одно це робили. Тихо, скромно, потайки, аби ніхто із влади не дізнався. Сідали за святково прибраний і накритий стіл і колядували. Батьки робили це так, щоб ми діти ніколи не забували, що ми християни”, – додає столітня жінка.
За словами доньки Тетяни Шевцової, тепер традиції у родині відновлюють та підтримують наймолодші – внуки та правнуки.
“Всі наші племінники, внуки, правнуки знають набагато більше колядок ніж ми з мамою разом. Для них важливі українські традиції, мова, ритуали. Вони їх плекають та пишаються, що живуть в такій країні як Україна. А ми що? Ми жили при радянській владі, де нам прищеплювали зовсім інші “цінності”, де нам забивали голови іншими “важливими” речами”, – додає Тетяна Шевцова.
Першими колядувати на Різдво у дім ювілярки зазвичай приходять саме внуки.
Книги, політика та солодкий чай
Секрет довголіття Надії Шибаєвої в її енергійності. Упродовж 38 років жінка працювала на пошті – спочатку поштаркою, потім начальницею кількох поштових відділень Львова. Також викладала в училищі зв’язку (тепер – Львівський коледж “Інфокомунікації” НУ “Львівська політехніка”, — ред.). У 1984 році, вже перебуваючи на пенсії, вирішила завершити кар’єру та почала допомагати доглядати піврічного внука.
Часто, особливо влітку, Надія Кононівна їздить на малу батьківщину – Хмельниччину. Там є садок, господарка та город, на якому вона ще три роки тому поралася – садила і копала картоплю, доглядала за городиною. Не боялася жінка у свої роки вилазити на дерево та збивати горіхи.
Медаль від Львівської міської ради на 100-річчя жінки. Фото з родинного архіву Надії Шибаєвої
Улюблені солодощі Надії Шибаєвої – торти та шоколад. А чай, який полюбляє пити, обов’язково має бути солодкий. Свій звичний день вона проводить за телевізором, переглядаючи політичні програми та новини, або за читанням книжок. Особливо полюбляє детективи та романи про кохання. Донька Тетяна каже, що досі приходить до пам’ятника Івану Федорову та обмінює вже прочитані мамою книжки на ті, які ще не читала.
У свої 100 років Надія Кононівна почувається напрочуд жваво. Лише інколи у неї болить спина, на що чоловік доньки піджартовує, мовляв, варто заглянути в паспорт і тоді стане зрозуміло чому.
“Щоб дожити до ста років – треба мати основу життя. Для мене це діти, підтримка оточуючих, відданість і повага друзів та родичів. Раніше люди були привітніші, а повітря чистіше. Тепер нечисті сили засипають нашу землю ракетами, але ми обов’язково їх переможемо”, – додає Надія Кононівна.
Читайте також
На сцені лише жінки: у Першому театрі готують прем’єру “Вертеп”
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
Новорічно-різдвяні свята в умовах війни. Поради психологині зі Львова