Як правильно говорити з дітьми про війну, страх, і смерть: поради психологині

Повномасштабна війна триває і багатьом батькам може здатися, що діти якось призвичаїлися до ситуації, не так гостро реагують на повітряні тривоги, адаптуються до необхідності спускатися раз по раз в укриття. Але психологи стверджують, що насправді діти залишаються надзвичайно вразливими.

А тому дорослим важливо навчитись правильно говорити  і з малечею, і з підлітками про війну та страшні речі, які з нею пов’язані, як-от про смерть, втрату близької людини, втрату дому, постійне відчуття небезпеки тощо. Уникати цих розмов – неправильно та й неможливо.

Психіатриня Юліана Маслак дає батькам поради, які допоможуть уникнути багатьох проблемних ситуацій.

Чотири правила, які варто запам’ятати

Юліана Маслак дає загальні орієнтири дорослим, які хочуть бути чесними з дітьми:

1. Говоріть із дітьми відповідно до їхнього віку.
2. Почніть розмову першими, будьте відкритими до обговорення.
3. Спробуйте шукати відповіді на запитання разом.
4. Завжди залишайте надію.

Щодо першого правила, психологиня зазначає, що діти різного віку можуть по-різному сприймати реальність, зокрема смерть.

Найважче говорити про смерть

Фахівчиня радить називати речі своїми іменами, уникайте виразів на кшталт “полетів/ла на небо”, “він/вона тепер у кращому світі”. Це може тільки заплутати та налякати дитину. Будьте чесними. Будьте поряд.

Дітям до 5 років незрозуміло, що смерть — це назавжди. Через це вони можуть часто перепитувати, коли близька людина, яка померла, повернеться, потребувати більшої уваги від дорослих поряд.

Діти віком 6-11 років усвідомлюють, що смерть — це щось постійне. Їх це може лякати, зокрема, що це  станеться з іншими близькими. Діти можуть злитися, відчувати фізичний дискомфорт або біль, ставити дуже багато питань про те, як це сталось. Це їх спосіб пережити втрату, будьте терплячими.

Підлітки від 12 років і старше повною мірою розуміють, що таке смерть. Вони можуть думати про те, що це колись станеться і з ними. Їх переживання часто виражаються через гнів, апатію, надмірну вдумливість, відстороненість, зниження концентрації тощо.

Друге правило дозволить дорослому продумано підійти до обговорення теми війни.

Що діти думають про війну

Почати обговорення можна із запитайте, що дитина знає про ситуацію або конкретну подію. Більшість дітей так чи інакше отримують інформацію зі ЗМІ, соціальних мереж чи від однолітків.

Не маючи можливості обговорити правду з близькими дорослими, дитина може мати викривлені уявлення про реальність, робити неправильні висновки, підпадати під вплив інших, плекати думки, що травмують та боятися поділитися цим із вами.

– Довіртеся дитині, вона сама поділиться тим, що її турбує. Інколи достатньо просто побути поруч і помовчати разом, – говорить психологиня.

Зважайте, що почуття дітей можуть бути не такими, які ви очікували.

Водночас важливо проявляти свої власні почуття перед дитиною, зокрема показувати, що вам теж може бути сумно або страшно, проте ви готові про це поговорити.

Третє правило допоможе краще порозумітися з дитиною, дізнатися про її почуття та емоції.

Не вигадуйте відповідей, якщо їх не знаєте

Важливо показати дитині, що ви також не знаєте відповіді на всі виклики, проте думаєте про це та продумуєте варіанти дій.

Шукайте відповіді разом. Слухайте дитину, ставте питання, аби дізнатися, як саме вона розуміє ситуацію.

Відповіді не завжди мають бути логічними й раціональними.

– Коли дорослі в розмові дають простір почуттям, приймають та розділяють їх — діти відчувають, що вони не наодинці з цими складними емоціями.

Старші підлітки можуть замислюватися про призов на військову службу або виявляти зацікавленість у волонтерській діяльності.

– Відповідайте на їхні запитання, допоможіть дітям виявити та подолати упередження, плекайте повагу до людей, – наголошує Юліана Маслак.

Четверте правило навіть не потребує уточнень. Завжди давайте надію та говоріть про цінності.

Давайте надію, але уникайте псевдооптимізму

Мати надію — це мати впевненість, що все буде добре, і все погане скоро закінчиться.

Проте, психологиня застерігає, що псевдооптимістичні завірення ведуть до розчарування та втрати довіри. Дітям важливо розуміти, що є біль, втрати й вони можуть бути ще. І що ми не знаємо, коли війна закінчиться.

Але важливо донести до дітей, що ми живемо в час, коли твориться історія, українці борються за свою землю та своє майбутнє зі світлом і любов’ю в серцях.

І якщо ми триматимемось разом і підтримуватимемо один одного, все вдасться.

Джерело: Бережи себе