“Хочу, щоб Бог дав спокій у світі”: історія довгожительки Дар’ї Зубик з карпатського села
Більше про історію Дар’ї Зубик дізнавалося Суспільне.
Жінка розповідає, що народилася в селі Орява та прожила там усе своє життя — 91 рік.
“Тут я народилася і прожила 91 рік. Закінчила сім класів школи. У 1945 році померла моя мама і я залишилася сиротою, я з сестрою. Тоді ходила до школи. Закінчила сім класів і пішла на ферму. Бо треба було жити, тато хворів. Два роки доїла корів, а коли вже корів забрали, тоді мене поставили бригадиркою. Я не хотіла, бо то “собача робота”, — розповідає Дар’я Зубик.
Довгожителька пригадує часи, як люди намагалися вижити в селі після війни:
“Після війни голод був, холод. Не було в що ся вбрати, не було що їсти. Навіть з Бесарабів сюди приходили — міняли коци, аби щось мали. Наші люди так трималися на селі”.
Дар’я Зубик говорить, що колись тримала велике господарство: корів, свиней, продавала молоко.
“Я мала все: я тримала по три корови, по дві свині. Та ще молоко продавала. З того сі жило. А тепер я не годна. Дають молоко діти. Я вже не можу працювати, бо болять руки і ноги”, — каже пенсіонерка.
Чоловік бабусі помер 27 років тому, в червні.
“Був добрий чоловік, ні пияк, ні батяр. Я не можу на нього щось сказати. Син у мене є, і невістка, і два онуки. Один оженився в хаті моєї сестри. А другий поїхав десь у чехи, давно. Та й там живе”, — мовить Дар’я Зубик.
Жінка додає, що найбільше вона хоче, аби закінчилася війна і всі, хто зараз захищає Україну на фронті, повернулися додому живими та здоровими.
“Що мені сі хоче? Щоб мої діточки жили. Щоб Бог дав спокій у світі. Аби з армії хлопчики всі виходили живі-здорові. Аби жили файно!”
У селі Орява на Львівщині проживає довгожителька Дар’я Зубик. Їй виповнилося 91. На день народження до неї приїхала родина. А сама старенька розповіла, яким було село за її молодості.
Більше про історію Дар’ї Зубик дізнавалося Суспільне.
Жінка розповідає, що народилася в селі Орява та прожила там усе своє життя — 91 рік.
“Тут я народилася і прожила 91 рік. Закінчила сім класів школи. У 1945 році померла моя мама і я залишилася сиротою, я з сестрою. Тоді ходила до школи. Закінчила сім класів і пішла на ферму. Бо треба було жити, тато хворів. Два роки доїла корів, а коли вже корів забрали, тоді мене поставили бригадиркою. Я не хотіла, бо то “собача робота”, — розповідає Дар’я Зубик.
Довгожителька пригадує часи, як люди намагалися вижити в селі після війни:
“Після війни голод був, холод. Не було в що ся вбрати, не було що їсти. Навіть з Бесарабів сюди приходили — міняли коци, аби щось мали. Наші люди так трималися на селі”.
Дар’я Зубик говорить, що колись тримала велике господарство: корів, свиней, продавала молоко.
“Я мала все: я тримала по три корови, по дві свині. Та ще молоко продавала. З того сі жило. А тепер я не годна. Дають молоко діти. Я вже не можу працювати, бо болять руки і ноги”, — каже пенсіонерка.
Чоловік бабусі помер 27 років тому, в червні.
“Був добрий чоловік, ні пияк, ні батяр. Я не можу на нього щось сказати. Син у мене є, і невістка, і два онуки. Один оженився в хаті моєї сестри. А другий поїхав десь у чехи, давно. Та й там живе”, — мовить Дар’я Зубик.
Жінка додає, що найбільше вона хоче, аби закінчилася війна і всі, хто зараз захищає Україну на фронті, повернулися додому живими та здоровими.
“Що мені сі хоче? Щоб мої діточки жили. Щоб Бог дав спокій у світі. Аби з армії хлопчики всі виходили живі-здорові. Аби жили файно!”
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
