“Не люблю стояти на місці”: десантник зі Львівщини, який втратив зір на війні, став масажистом
Більше про це Олег Гураль розповів Суспільному.
Олег Гураль зустрів повномасштабне вторгнення у Чернігові. Ветеран пригадує, як почався той день:
“Шокований був 24 лютого, розумієте, ранок, ще підйому нема, але вже шум і було зрозуміло. Почались прильоти, зразу гуртування, визбирували папери, документацію, щось вивозили, щось палили, роздача зброї і вийшли в деснянські ліси”.
Восени 2022 року чоловік брав участь у визволенні Харківщини.
“Суть Харківської операції — неочікуваність. Перші полонені боялися звичайної піхоти. А тут, коли почули, яка піхота — львівська бригада, ДШВ, то там я не знаю. У мене особисто враження було, в їхніх очах було написано, що зараз від серцевого нападу помруть. І тоді такі були не одні полонені. Багато сіл, які мали штурмувати, штурми автоматично перетворювалися в зачистку, бо розуміли, хто йде і з якою ціллю”, — ділиться спогадами Олег Гураль.
У листопаді того ж року військовослужбовець отримав важке поранення та втратив зір.
“Сам момент поранення – це підрив на розтяжці, наскільки я розумію, це була російська “лягушка”. Йшов прямо, автомат, все як має бути. І вибух. Я був при тямі. Протягом трьох секунд мені плавно потемніло в очах і впав”, — говорить чоловік.
За два роки Олег переніс декілька операцій та пройшов реабілітацію.
“Я не люблю стояти на місці. Почали з мамою робити вдома на замовлення пельмені і вареники. Люди замовляли дуже багато і це була наша мініробота вдома”, — каже Олег Гураль.
Потім ветеран пройшов курси в Львівській медичній академії. Зараз він працює масажистом у реабілітаційному центрі “Галичина”. Мама захисника Оксана Гураль розповідає, щоразу, коли син йде на роботу, проводить його до автобуса.
“Сам він не може самостійно зайти по наших дорогах. Дорога вузька, немає асфальту, немає нічого, по боках рови. Не дай Бог впаде, так що я мушу його поводити. Він вже дуже багато навчився, вираховує кроки і може розуміти, де він є. Він просто навчився мені довіряти. Ми можемо йти як швидко так і помалу, ми можемо і бігти разом, якщо треба”, — говорить Оксана Гураль.
Олег Гураль каже, щоб вивчити маршрут, головне — запам’ятати відстань між об’єктами та орієнтири, а також мати велике бажання.
“Потихеньку кожен день на роботу, до праці. Для орієнтування тут (на дверях кабінетів — ред.) є позначки шрифтом Брайля, я його взагалі не знаю, але є цифри — перша двійка одиничка і одиничка, 211 — це мій”, — каже чоловік.
У реабілітаційному центрі Олег допомагає військовослужбовцям, які як і він отримали поранення.
У квітні 2020 року Олег Гураль з села Оброшине, що на Львівщині, підписав контракт з 80 окремою десантно-штурмовою бригадою. У листопаді 2022 року захисник отримав важке поранення та втратив зір. Після відновлення ветеран став масажистом у реабілітаційному центрі “Галичина”.
Більше про це Олег Гураль розповів Суспільному.
Олег Гураль зустрів повномасштабне вторгнення у Чернігові. Ветеран пригадує, як почався той день:
“Шокований був 24 лютого, розумієте, ранок, ще підйому нема, але вже шум і було зрозуміло. Почались прильоти, зразу гуртування, визбирували папери, документацію, щось вивозили, щось палили, роздача зброї і вийшли в деснянські ліси”.
Восени 2022 року чоловік брав участь у визволенні Харківщини.
“Суть Харківської операції — неочікуваність. Перші полонені боялися звичайної піхоти. А тут, коли почули, яка піхота — львівська бригада, ДШВ, то там я не знаю. У мене особисто враження було, в їхніх очах було написано, що зараз від серцевого нападу помруть. І тоді такі були не одні полонені. Багато сіл, які мали штурмувати, штурми автоматично перетворювалися в зачистку, бо розуміли, хто йде і з якою ціллю”, — ділиться спогадами Олег Гураль.
У листопаді того ж року військовослужбовець отримав важке поранення та втратив зір.
“Сам момент поранення – це підрив на розтяжці, наскільки я розумію, це була російська “лягушка”. Йшов прямо, автомат, все як має бути. І вибух. Я був при тямі. Протягом трьох секунд мені плавно потемніло в очах і впав”, — говорить чоловік.
За два роки Олег переніс декілька операцій та пройшов реабілітацію.
“Я не люблю стояти на місці. Почали з мамою робити вдома на замовлення пельмені і вареники. Люди замовляли дуже багато і це була наша мініробота вдома”, — каже Олег Гураль.
Потім ветеран пройшов курси в Львівській медичній академії. Зараз він працює масажистом у реабілітаційному центрі “Галичина”. Мама захисника Оксана Гураль розповідає, щоразу, коли син йде на роботу, проводить його до автобуса.
“Сам він не може самостійно зайти по наших дорогах. Дорога вузька, немає асфальту, немає нічого, по боках рови. Не дай Бог впаде, так що я мушу його поводити. Він вже дуже багато навчився, вираховує кроки і може розуміти, де він є. Він просто навчився мені довіряти. Ми можемо йти як швидко так і помалу, ми можемо і бігти разом, якщо треба”, — говорить Оксана Гураль.
Олег Гураль каже, щоб вивчити маршрут, головне — запам’ятати відстань між об’єктами та орієнтири, а також мати велике бажання.
“Потихеньку кожен день на роботу, до праці. Для орієнтування тут (на дверях кабінетів — ред.) є позначки шрифтом Брайля, я його взагалі не знаю, але є цифри — перша двійка одиничка і одиничка, 211 — це мій”, — каже чоловік.
У реабілітаційному центрі Олег допомагає військовослужбовцям, які як і він отримали поранення.
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
