Теракт в Оленівці: що сталося в колонії два роки тому та чи є надія на правосуддя

28.07.2024

151 6 хвилин читано

Координаторка Медійної ініціативи за права людини, журналістка Тетяна Катриченко у коментарі Фактам ICTV розповіла, що станом на сьогодні досі не відома точна кількість загиблих полонених в Оленівці.

– Україна не може назвати точну цифру загиблих. У межах обміну росіяни деякі тіла повертали як “оленівські”. Низку ДНК-експертиз вже проведено, але ще є кілька тіл загиблих, особи яких наразі не вдалося встановити. Тобто Україна не знає, хто ці люди, – наголосила Тетяна Катриченко.

Якщо взяти список 193 українських військових, яких із Маріуполя перевезли до Оленівки, то росіяни видали перелік тих, хто загинув, за їхньою інформацією; друга частина – це ті, хто були поранені. А третю частину окупанти не надали.

– Це були, на їхню думку, легко поранені, яких не возили до лікарень, вони залишилися на території колонії в Оленівці. І зараз є така проблема, не встановлено досі навіть список всіх 193 осіб, які перебували в цьому бараці під час вибуху. Тобто, щоб за прізвищами назвати всіх 193-х, то ні, – говорить Тетяна Катриченко.

Це можна пояснити ще й тим, що не всі азовці з Азовсталі добре знали один одного, бо хтось служив із 2014 року, хтось пізніше приєднався, а хтось – уже на Азовсталі, після початку повномасштабного вторгнення.

– У декого навіть було два позивних: тобто одну й ту саму людину хтось називає одним позивним, а хтось знає вже під іншим. А в обліку Азова другого позивного немає. Та з опису ми чітко розуміємо, що йдеться про одну й ту саму людину, – розповідає Тетяна.

Також досі Україна не знає, чи всі тіла вбитих в Оленівці Росія повернула.

За інформацією експертів Медійної ініціативи за права людини, на сьогодні окупанти не використовують колонію в Оленівці для утримання полонених.

Росіяни нікого не допустили в Оленівку

Тетяна Катриченко наголошує, що після вчиненого теракту росіяни нікого з міжнародних організацій не пустила в Оленівку, лише своїх журналістів: Червоного Хреста там не було, Комісію ООН, яку сформували для розслідування трагедії в Оленівці, також не допустили. І це є основною і важливою проблемою для розслідування, що на місці вибуху доступу української сторони, міжнародних спостерігачів нема, адже це дуже ускладнює процес розслідування.

На думку Тетяни, на те, щоб Росія когось допустила в колонію, має бути політичне рішення на найвищому рівні, щоб показати, що немає чого приховувати. Та якщо досі нікому не дозволили там побувати, то навряд чи й зараз дозволять.

Росія глобально ненавидить Азов

За словами Тетяни Катриченко, перша причина, чому росіяни вчинили той жахливий злочин, це через бійців Азову. У РФ глобально ненавидять Азов і постійно в публічній сфері про це згадують.

По-друге, Росія думала, що світ повірить у версію причетності України до трагедії в Оленівці, а сталося якраз навпаки – жодного інформаційного зиску росіяни не отримали. Тому тему Оленівки РФ вирішила надалі просто замовчувати.

– Росіяни говорили, що казарму з азовцями начебто обстріляли HIMARS. А будь-яка людина, яка трохи дотична до військової справи, скаже, що HIMARS там не могло бути, бо тоді була б більша вирва і всі б загинули. Та росіяни все одно наполягають на своїй версії, яка, очевидно, є абсурдною, тут навіть не треба якихось спеціальних розслідувань проводити. Та й в ООН заявили, що то були не HIMARS і не Україна. Ну, тобто фокус у росіян не вдався, – наголошує Тетяна Катриченко.

Та, попри зневагу росіян до міжнародного права, до Римського статуту, вони все одно думають над якимись правовими механізмами, для того, щоб їх у майбутньому застосувати проти України.

Історія прикордонника з Оленівки

Факти ICTV поспілкувалися з українським прикордонником Віталієм Супруном, який теж побував в Оленівці. Щоправда, 29 квітня звідти його перевезли до іншої в’язниці в Росії, тож свідком теракту він не став.

Віталій Супрун у полон потрапив у Маріуполі із заводу Ілліча разом із 36 бригадою морської піхоти.

Він розповів, що коли росіяни їх туди привезли, облаштованої в’язниці там не було. А вже за тиждень почали все білити, фарбувати, висаджувати дерева.

Прикордонник розповів, що росіяни завжди дуже ретельно серед полонених вишукували азовців: Вони по тюрмах, в яких я тільки не був, у тих людей, у яких були певні татуювання, одразу ж питали: Азовець? Нацист? Ну, відповідно вже застосовували фізичну силу й інші засоби насильства… Вони ж, коли застосовували фізичну силу чи до мене, чи до інших хлопців, які перебували в інших російських тюрмах, то рідко контролювали свою силу. Там стільки ненависті в них. Чому так? Я не знаю.

Український прикордонник вважає, що з плином часу знайти на місці вибуху тієї казарми в Оленівці навряд чи щось вдасться, бо росіяни там давно все почистили та прибрали. Тож якісь свідчення хіба що від місцевого населення можна буде отримати, якщо Україна колись потрапить в Оленівку.

– Спочатку (після вибуху, – Ред.) їхнім репортерам все показали, вони там все гарно, красиво відзняли, а потім “декорації” тихенько прибрали… Вибухом в Оленівці окупанти хотіли показати росіянам, тобто внутрішньому споживачу, що Україна нібито не турбується про своїх полонених, сама їх знищує… Нам в одній в’язниці приносили телевізор і показували їхній перший федеральний канал – я не знаю, як його можна дивитися! А уявіть, як із мозком у тих людей, які постійно таке дивляться, – розповів Віталій Супрун.

Версію прильоту з HIMARS по колонії в Оленівці прикордонник не сприймає. За його словами, якщо й був удар артилерією, то лише з окупованої території. Наприклад, із боку Донецька: Поки ми були там, постійно чули, як снаряди літали в бік Маріуполя, Волновахи. Було чути, як між Донецьком і Оленівкою стояли артустановки, які відпрацьовували по позиціях наших військових.

Що кажуть юристи про теракт в Оленівці

У коментарі Фактам ICTV Анна Буквич, заступниця голови Комітету Асоціації правників України з міжнародного права, адвокатка, менеджерка з юридичних питань Alter Domus (Luxembourg) наголосила, що Міжнародна комісія ООН з розслідування порушень в Україні має встановлювати факти злочинів, а не переслідувати злочинців або виносити вироки.

Подані до комісії матеріали та її звіт надалі можна використати в Міжнародному кримінальному суді (МКС), Міжнародному трибуналі з питань агресії та інших організаціях, які можуть притягувати до відповідальності за вчинення воєнних злочинів. Для того, щоб окремі факти потрапили у звіт, у Міжнародної комісії ООН має бути доступ до матеріалів, які вона надалі верифікує та має визначити як юридичний факт.

– Оскільки наразі доступу до місця вчинення злочину немає, то єдине джерело отримання доказів – це показання свідків, які можна долучити до справи разом із матеріалами, що розслідуються національними органами України. Чи буде цього достатньо, наразі важко сказати. Однак усі докази будуть розглянуті сукупно, включно зі свідченнями полонених. Завдання національних органів України – збирати докази у різному вигляді, – наголосила Анна Буквич.

Зібравши докази, Україна має право скликати комісію ООН, оскільки звіт останньої може мати важливе значення для МКС. Наразі є низка ініціатив від міжнародних громадських організацій щодо відновлення роботи цієї комісії ООН, зауважує адвокатка Анна Буквич.

На думку юристки, комісію ООН необхідно відновлювати, та водночас її роль не варто переоцінювати. Це більше додатковий інструмент, який може бути важливим аргументом для МКС. Все ж головна роль у розслідуванні трагедії в Оленівці належить національним органам розслідування України.

До речі, факти щодо теракту в Оленівці є в інших звітах комісії ООН щодо воєнних злочинів і досліджені на основі заяв свідків.

Наскільки важливим є доступ до Оленівки

За словами адвокатки Анни Буквич, безперечно, безпосередній доступ до місця трагедії в Оленівці є важливим, оскільки там можна зібрати прямі докази.

– У разі, якщо доступу не буде, Україна має право подати наявні у нас матеріали на основі виключно показань свідків. Та візьмуть ці докази до уваги, важко сказати. МКС розглядає кожен випадок порушення міжнародного права окремо, тут немає якоїсь аналогії або алгоритму. Важливо те, чи будуть ці матеріали достатніми для руху справи далі. І в цьому контексті саме звіт Міжнародної комісії ООН може мати важливе значення, на основі якого МКС ухвалить рішення, чи починати розгляд справи, – говорить Анна Буквич.

Якщо МКС вирішить, що поданих матеріалів достатньо, то суд розпочне слухання. Тут усе залежить від того, як ефективно попрацюють наші національні органи.

Кого можуть притягнути до відповідальності у МКС чи на трибуналі

За словами адвокатки, міжнародні трибунали розглядають справи щодо вчинення злочинів найвищим керівництвом держави, тобто осіб, які віддають накази. Але це стосується злочинів агресії. Тобто відповідальність за злочин агресії вищого керівництва РФ вирішуватиме саме трибунал.

МКС розглядає інші воєнні злочини, окрім злочину агресії, та, як правило, такі справи також стосуються вищого керівництва.

– Безумовно, українське національне правосуддя є першим дієвим механізмом притягнення до відповідальності виконавців теракту в Оленівці, – зауважує Анна Буквич.

Які обвинувачення Україна може висунути проти РФ щодо трагедії в Оленівці

За словами Анни Буквич, найбільш реальним є подання матеріалів до МКС і притягнення до відповідальності осіб, які віддавали накази на вчинення вибуху в Оленівці.