Справа 125 бригади або місія знайти крайнього

Останніми днями і тижнями у ЗМІ тиражується інформація про кримінальне провадження відкрите проти командування та бійців 125 окремої бригади. Суть кримінальних претензій зводиться до кількох пунктів:

• Не забезпечили фортифікаційно-інженерне облаштування позицій у смузі оборони;
• не забезпечили належну організацію та управління підрозділами під час бою;
• відійшли та здали позиції ворогу.

Відверто, звинувачення серйозні і на перший погляд тут нічого на захист і не скажеш. Але ми вирішили глибше розібратися у ситуації і з’ясувати чи дійсно Львівська 125-ка, сформована із вмотивованих добровольців на початку повномасштабного вторгнення, дала слабинку на полі бою. Спонукала нас до цього історія цієї бригади, не тривала, але героїчна, бо у складі цього військового формування є п’ятеро Героїв України (на жаль посмертно) десятки воїнів, удостоєних різноманітних державних і відомчих нагород.

За основу цього матеріалу взято дані оприлюднені військовим експертом і журналістом Юрієм Бутусовим, а також коментарі військовослужбовців самої бригади надані іншим засобам масової інформації.

«Відійшли з поля бою і здали позиції ворогу»?

Як стверджує Юрій Бутусов, 125 окрема бригада зайшла на Харківщину у 2023 році. Та як туди (на Харківщину) зайшло управління (командування) бригади, а підрозділи, якими здійснював управління штаб бригади були приданими з інших бригад. Тобто управління 125-ки управляло не своїми штатними, а іншими батальйонами. А в цьому випадку вам кожен щонайменший експерт скаже, що порушення цілісності бригади це великий мінус.

Зрештою, шляхом ротації, у смугу оборони Харківщини зайшли два «рідні» батальйони 125 бригади. Таким чином на початок наступу російських військ 10 травня 2024 року кордон Харківщини обороняла 125 бригада силами двох своїх батальйонів, які до цбого вийшли з боїв під Кремінною і перебували у м’яко кажучи не комплекті, 415 батальйон 23 бригади, який воював під Бахмутом і прибув на Харківщину майже «стертим» і практично не озброєним, а також 172 батальйон 120 бригади, який не був конче досвідченим і теж легко озброєним.

Важливий момент, що рівень укомплектованості особовим складом цих 4 батальйонів, за інформацією того ж таки Юрія Бутусова, становив близько 50% на 44 кілометри лінії фронту. Це з урахуванням тилових підрозділів і управлінь батальйонів. Тобто за нашими підрахунками 1 солдат тримав 40-50 метрів фронту. Для такої війни – це смерть. А якщо ще додати, що бригада не мала своєї повноцінної артилерії і танків, то можемо припустити, що командування і особовий склад там сивіли, розуміючи, які сили ворога на них можуть піти і не розуміючи, чим вони мають відбиватися.

Якщо по цьому пункту можна звинувачувати бригаду то тільки за умови, що командир бригади про це не доповідав на верх, але віримо, що він це робив, бо важко уявити, що з його досвідом він пхав би добровільно і свідомо свою голову у зашморг.

Коли почалися бої, зрозуміло, що батальйони бригади з такою чисельністю особового складу і елементарним озброєнням не могли довго тримати оборону. Та й заради справедливості зазначимо, що ворог прорвався не на ділянках штатних батальйонів 125-ки, а там, де стояв приданий 415 батальйон 23 бригади, саме той, який воював під Бахмутом, той, з якого майже нічого не залишилося.

Неналежна організація та управління?

Ці напівукомплектовані 4 батальйони, про яких ми згадувалось вище, були сформовані у бойовий порядок в один ешелон. Там інших сценаріїв бути не могло. Позиції цього ешелону оборони у вигляді спостережних і опорних пунктів були дещо відтягнуті від кордону. Та й тут виглядає все правильним, бо стояти на самому кордоні підрозділи не могли, вони мусіли мати буфер для мінно-вибухових та інших загороджень.

Вогнева підтримка бригади складалася з пари самохідок і пари танків, які причому теж не були бригадними, а приданими.

Тому організація та управління тут з однієї сторони не вимагали Бог зна чого – бачиш противника і ведеш по ньому вогонь.

То що сталося насправді?

Підрозділи 125 бригади не бачили противника, бо той перед наступом своїми РЕБами подавив «Старлінки» і весь зв’язок, а в 125 бригади, на відміну від ворога, потужних РЕБів не було, тому на момент атаки ворога, передові підрозділи були «сліпі і глухі», то як ними можна було управляти. До речі, про це сказав один із бійців 125 бригади: «Це була найбільша проблема, ми не бачили, як вони рухалися, ми працювали лише через радіо або через телефони, де вони все ще працювали», – розповів боєць бригади на позивний Артист.

Ці слова військовослужбовця 125 бригади підтвердили й інші очевидці цих подій. Тому в такій ситуації організація та управління зводилися до залучення резервів тактичного рівня. Чи були вони сформовані та введенні в бій бригадою? Так були, причому ці резерви були очолені особисто офіцерами штабу бригади, які їх у цей бій і повели.

Зведенні неналежні фортифікації?

За даними від Юрія Бутусова, передній край перед позиціями підрозділів мінувався, всі мінно-вибухові засоби, які бригаді надавалися, використовувалися за призначенням, однак їх не вистачало.

Варто зрозуміти ще одну не мало важливу деталь, мінувати було не просто, смуга ворогом прострілювалася постійно. Хто думає, що Харківське прикордоння було тихим до 10 травня поточного року, той серйозно помиляється. У смузі оборони 125 бригади навіть у відносно «тихі» дні було в середньому 10-15 обстрілів, причому противник працював усіма калібрами від мінометів до «Градів». А десь за місяць до наступу росіян кількість обстрілів зросла в 3, а то й в 4 рази і працювати мінерам було взагалі не можливо, бо до мінометів і артилерії, додалася ще робота ворожих FPV-дронів, «Ланцетів» та скидів з БпЛА, які фактично полювали за бійцями повсюди.

В такій ситуації, на думку військових експертів, здебільшого застосовують засоби дистанційного мінування, але таких у бригаді не було.

Фортифікації, як окреме провальне питання. Про це теж багато пишуть. Ми не будемо розповідати про всіх відповідальних, зупинимось на відповідальності 125 бригади. Ото ж бойовий порядок в один ешелон вимагає того, щоб весь бойовий особовий склад батальйонів знаходився на першій лінії. Тому саме за першу лінію і відповідали військовослужбовці бригади. Чи була вона належним чином обладнана? Це з’ясувати важко. Але, коли воїн знаходиться у першій траншеї і йому кажуть її обладнати, він звісно може цього не робити, але в такому випадку він нашкодить не комусь, а в першу чергу собі, бо коли почнеться обстріл і бій, то чим краще обладнана його позиція, тим більше шансів у нього вижити. Виходячи із такої логіки важко повірити, що досвідчені бійці, які пройшли бої на Бахмуті і біля Кремінної не розуміли ці прописні істини і не обладнали свої позиції належним чином.

Що ж стосовно другої і третьої ліній оборони, то у цей процес передовсім мали б включатися цивільні структури, ну або спеціальні інженерні підрозділи. До речі, Юрій Бутусов і з цього приводу розповідає, що десь за пару тижнів до наступу 125 бригаді був переданий такий інженерний підрозділ, але без техніки і з обмеженим особовим складом, що абсолютно не могло якось виправити ситуацію.

П.С. Відкриття фронту на Харківщині є дуже резонансною темою. В цьому питанні багато емоцій, бо це шлях на Харків, на друге по величині місто в Україні. Звісно ця подія відразу стала медійним, суспільним та й політичним мейнстрімом. І так виглядає, що у цій ситуації 125 окрему бригаду вирішили зробити цапом відбувайлом, та «спустити на неї усіх собак».

Насправді це зручно, бо відповідальністю 125-ки можна прикрити усі інші помилки і прорахунки, до яких та ж таки 125-та не мала прямого відношення.

До такої думки підштовхує й те, що кримінальне провадження було відкрито 11 травня, тобто на другий день після наступу противника. Тобто у розпал боїв, ще достеменно нічого не зрозуміло, а слідчі ДБР уже формують томи справи. Інколи розслідування по явних ознаках злочину добитися неможливо місяцями й роками, але не в цьому випадку, де продемонстровано «стаханівську» прудкість слідчих.

Звісно, що прорахунки і помилки мють бути проаналізовані і більше не повторялися. І винні, якщо такі є, мають понести відповідальність. Але не варто шукати крайніх, коли правду можна замаскувати надуманими обвинуваченнями, а справжню вину прикрити філігранними  процесуальними кульбітами слідчих. І нікому не буде діла, що мова йде про бригаду Героїв України, де десятки нагороджених, сотні вбитих і скалічених воїнів-захисників.